7.3. Фінансове забезпечення геологічного вивчення надр
Забезпечення здійснення геологорозвідувального процесу можна віднести в цілому до прерогатив держави незалежно від ринкового чи планово-централізованого господарювання.
В ринкових умовах значну частину відповідних функцій, що є непривабливими для приватного сектору і які не можуть виконуватись на комерційній основі, але є надзвичайно важливими для розвитку національного господарства, перебирає на себе держава. Інструментом державного регулювання ресурсного забезпечення народногосподарського комплексу виступає державна геологічна служба, відповідні підприємства і організації.
У порівнянні з планово-централізованим підходом державне регулювання системи ведення ГРР за ринкових умов характеризується значними функціональними змінами. Із геологорозвідувальних робіт держава бере на себе геологічне вивчення своєї території і оцінку загальних перспектив на ті чи інші корисні копалини, а також певною мірою пошуково-оціночні дослідження та попередню розвідку родовищ. Уже починаючи з пошуково-оціночної стадії (на перспективних ділянках) до здійснення геологорозвідувальних робіт підключається приватний капітал, який стає домінуючим на заключній стадії – промислової розвідки родовищ, здійснення технологічних досліджень тощо.
Держава як правило не бере на себе ризики здійснення конкретних геологорозвідувальних проектів. Передача гірничовидобувним фірмам розвіданих (підготовлених до експлуатації) родовищ корисних копалин є скоріше винятком, аніж правилом.
Якщо розглядати геологорозвідувальний процес в цілому, за всіма його стадіями, то він в будь-якому випадку містить “державну” і “приватно-комерційну” складові. Фінансування зазначених складових геологорозвідувального процесу здійснюється звичайно на різних засадах, але в той же час концептуально воно певним чином поєднується. Держава, будучи зацікавленою в розвитку мінерально-сировинного потенціалу країни (як базису економіки), прагне стимулювати і підтримувати геологорозвідувальний процес в цілому – на всіх його стадіях, в тому числі і в тій частині, що виконується приватним сектором. В ринковому середовищі це набуло різних форм, зокрема скидок на вичерпання надр та інших, які певною (а часто і значною) мірою компенсують витрати гірничих компаній на геологорозвідувальну діяльність.
В Україні, виходячи із специфіки перехідного етапу розвитку економіки, постають питання щодо вибору найбільш доцільних підходів до формування джерел фінансового забезпечення геологорозвідувальної діяльності, які б враховували функції держави в зазначеному процесі. Науково-методичною основою розробки цих питань служать ідеї капіталізації геологорозвідувальних робіт (ГРР).
7.3.1. Форми капіталізації геологорозвідувальних робіт
Узагальнення досвіду діючих систем фінансування геологорозвідувальних робіт – як закордонного, так і вітчизняного – дозволяє стверджувати, що всі вони так чи інакше базуються на капіталізації зазначених робіт. Відповідні методологічні засади в явному вигляді декларуються не завжди, але у вітчизняних і російських наукових розробках це питання піднімалось і відповідно висвітлювалось неодноразово.
Ідеї капіталізації ГРР, таким чином, не є новими. Вони ставилися принаймні ще десять років тому, хоча обмежувалися як правило оцінкою вартості відповідних робіт. В цілому ж, на наш погляд, ці ідеї можуть реалізовуватися у двох головних (і різних) аспектах – стосовно суб’єкту та об’єкту ГРР. Згідно з першим ставиться питання про перетворення у капітал вартості виконаних ГРР. Останні розглядаються як нематеріальні активи у вигляді інформації про надра, вартість якої прирівнюється до витрат на проведення ГРР. За умови переводу вартості ГРР у капітал останній через механізм відрахувань може бути повернено в процесі експлуатації родовища і видобутку розвіданих запасів корисних копалин.
Відповідні платежі набувають при цьому форми амортизаційних відрахувань, які спрямовуються в цільовий бюджетний фонд відтворення мінерально-сировинної бази. Повернення коштів можливе також шляхом “покупки” надрокористувачем всієї вартості (капіталу) ГРР. Можливі комбіновані та інші схеми.
Цей варіант капіталізації ГРР почав впроваджуватись ще за часів планово-централізованої економіки в колишньому СРСР. З набуттям незалежності його було задіяно в Україні у формі зборів для відшкодування витрат, понесених бюджетом на підготовку запасів. Пізніше він був впроваджений також в Росії і в деяких інших країнах СНД. В світовій практиці він відсутній, а у вітчизняній може розглядатися, на наш погляд, як специфічний інструмент державної підтримки геологорозвідувальної галузі в перехідний період.
Не зупиняючись на органічних недоліках відповідного механізму фінансування ГРР (про що нижче) зазначимо лише, що в період реформування геологічної сфери на ринково-економічних засадах остання дійсно потребує державної підтримки. І така підтримка – у вигляді відрахувань гірничовидобувних підприємств за виконані ГРР та у вигляді спеціального цільового фонду фінансування – здійснюється уже понад 10 років. Але треба констатувати, що перехідний період затягується і платежі за ГРР стають все більшим анахронізмом, набувши для галузі форми “шагреневої шкіри”. Як уже зазначено, їм нема аналогу у світовій практиці, за виключенням Росії, та й там вони набули опосередкованого характеру (в рамках податку на видобуток корисних копалин).
Згідно з другим підходом до капіталізації її об’єктом виступає кінцевий продукт геологорозвідувальних робіт – родовище чи запаси корисних копалин. Така капіталізація також може набувати різних форм (вимірів), але за своєю суттю виходить з розгляду запасів як різновиду виробничих фондів і, таким чином, як частини основного капіталу видобувного підприємства. В цій якості запаси можуть набути грошової оцінки – вартості в надрах, яка буде визначатися ступенем їх доходності і характеризувати економічну ефективність промислового освоєння.
Такий підхід може служити для оцінки результативності ГРР, а також вартості запасів (фонду родовищ) в цілому. Мається на увазі, що розвідка кожного додаткового об’єкту забезпечує приріст капіталу (назвемо його умовно гірничим капіталом) і, відповідно, вартості, що вимірюється його прибутковістю. Якщо відповідні принципи (показники) покласти в основу планування геологорозвідувальних робіт, тобто коли орієнтиром для них стане приріст потенційної вартості (гірничого капіталу), то вони зорієнтуються не на абсолютний приріст запасів, а на об’єкти з найвищою очікуваною ефективністю використання (за відповідного виміру капіталу). А в цілому зазначена форма вартості може бути використана для грошової оцінки запасів корисних копалин не тільки окремих родовищ, а й певних регіонів і країни в цілому. З’являється альтернативна можливість обліку запасів – не за абсолютними показниками їх приросту (в тоннах, куб. метрах, що є недостатньо інформативними, а інколи навіть дезорієнтуючими), а за фінансовими параметрами.
Другий підхід до капіталізації забезпечує також альтернативні можливості формування механізму фінансування геологорозвідувальних робіт. Саме цей механізм в тих чи інших формах використовується в системі ринкового регулювання в розвинених країнах. Його реалізація базується при цьому на податковій, перш за все рентній, трансформації гірничого капіталу як кінцевого продукту ГРР і на відповідному бюджетному (чи іншому цільовому) накопиченні коштів.
На підтвердження подібної трактовки питання звернемося до практики фінансового забезпечення геологорозвідувальної діяльності в розвинених країнах. Початкові стадії ГРР, що включають регіональні геологічні, геофізичні, гідрогеологічні дослідження, різні види аеро- і космозйомок тощо, а також частину пошукових робіт на локальних ділянках виконується, як зазначено вище, за кошти державного (штатів, провінцій тощо) бюджету (рис. 7.6, 7.7). За рахунок останнього здійснюються також заходи опосередкованої (податкової) підтримки тих ГРР, що виконуються на наступних стадіях надрокористувачами. Постає питання – чи є для цього у бюджеті відповідні додаткові доходи?
Рис.
7.6. Фінансування
геологорозвідувальних робіт у розвинених
країнах за їх стадіями
В широкому розумінні джерелом фінансування ГРР за ринкових умов можна вважати “прибуток від ресурсів”, тобто додатковий (в зазначеному вище розумінні) доход, що отримує держава як власник надр. Найважливішою формою цього доходу виступає система платежів за користування, перш за все – бонуси, як одноразові виплати за право виконання робіт на родовищі, та орендна плата – роялті, як відшкодування за право розробки родовищ. Вони певним чином уособлюють рентну частину прибутку надрокористувачів. В склад відповідних платежів, крім диференційної ренти, може входити також абсолютна та монопольна рента.
Якщо виходити з того очевидного факту, що родовище за ринкової економіки є предметом купівлі-продажу, то для держави як власника і продавця єдиною мірою його економічної цінності може бути маса очікуваного прибутку від розробки. Залежно від останнього визначається і ціна родовища. Найбільш поширеною формою визначення інтересів держави в цьому відношенні є саме роялті. Цей платіж за змістом та розміром (а часто і за методами обрахунку) є найбільш близьким до диференційної ренти. Він залежить від виду корисних копалин, відмінностей у їх якості, гірничотехнічних умов розробки родовища, всіх аспектів ризику.
Рис. 7.7. Принципова схема фінансування ГРР за ринково-економічними засадами
В розвинених країнах, зокрема у США, державною геологічною службою розроблено спеціальні методи розрахунку роялті – через розподіл прибутку від розробки родовищ між його власником та підприємством. Змістом цих розрахунків є саме оцінка потенційної прибутковості (прибуткової вартості) об’єкту – в нашій інтерпретації гірничого капіталу. Роялті при цьому набуває форми продажної ціни родовища.
В той же час слід застерегти від одностороннього, спрощеного сприйняття платежів типу роялті. В ринковому середовищі вони в залежності від форм нарахування і стягнення виконують досить різнопланову регулюючу роль – від стимулювання розробки важковидобувних запасів до обмеження експорту непереробленої сировини. Крім того на вилучення рентної складової доходів можуть націлюватися і інші податкові механізми.
Таким чином можна стверджувати (відволікаючись від ряду нюансів, виключень та національної специфіки), що країни ринкової економіки реалізують по суті другу із зазначених моделей капіталізації ГРР. При цьому важко, звичайно, говорити про повну відповідність наявної практики цій моделі, оскільки пріоритетність завдань розвитку мінерально-сировинної бази для будь-якої країни передбачає певний перерозподіл прибутку переробних галузей на користь базового сектору економіки в цілому. Створення цільових фондів на потреби ГРР при цьому не передбачається, хоча таку роль певним чином виконують інвестиційні фонди різного рівня, з яких виділяються кошти на цільові пошукові програми. В залежності від характеру та важливості програм геологічних досліджень кошти виділяються як федеральним урядом країни, так і урядами підпорядкованих територій (штатів, провінцій, областей та ін.).
Зазначені принципи капіталізації ГРР в явному вигляді як теоретико-методичне обґрунтування не декларуються. Однак специфічні оподаткування і система податкових пільг та скидок для підприємництва в гірничовидобувній сфері, зокрема податки (платежі) на видобуток корисних копалин, податки на монопольні права, надприбуток тощо, можна розглядати саме як продукт капіталізації об’єктів ГРР, що набуває форми ресурсної ренти.
В практиці гірничовидобувних компаній вартість придбання прав на пошуки родовищ та вартість виконаних ГРР капіталізуються, збільшуючи тим самим вартість родовища, що амортизується. В подальшому відповідні витрати відшкодовуються (компенсуються) через механізм податкових скидок (вилучаються із оподатковуваної частини прибутку) або при продажу родовища. Дрібні фірми практикують продаж (лізинг) родовищ (проектів) крупним видобувним фірмам, обумовлюючи іноді свою участь у майбутньому прибутку чи роялті.