Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ekonom_geologia_knuga (1).doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
4 Мб
Скачать
☆

7.3.2. Фінансове забезпечення геологорозвідувальних робіт в Україні

Специфіка гірничовидобувної промисловості з її ризиками, обмеженістю строків розробки родовищ, необхідністю резервування коштів на відтворення мінерально-сировинної бази і в той же час з потенціалом надприбутків поки що не знайшла відображення в системі оподаткування, створеній в Україні. Більше того, формально ввівши деякі елементи такого специфічного оподаткування, вітчизняна практика призвела лише до податкової дискримінації гірничовидобувних галузей, оскільки не передбачила компенсаційних механізмів виснаження надр і забезпечення нормального відтворення мінерально-сировинної бази.

Україна першою серед країн СНД впровадила з 1992 року відрахування за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, що на той час дозволило зберегти галузь від кризової деградації. Платежі, які здійснювали всі гірничовидобувні підприємства за встановленою нормативною базою, дозволяли збалансувати надходження за ними з поточним обсягом фінансування.

Ставки плати за ГРР у вигляді фіксованих “потонних” нормативів виявилися дуже чутливими до інфляційного чинника з одного боку та до непрогнозованого падіння обсягів видобутку корисних копалин з другого. В результаті дії цих та інших факторів галузь почала зазнавати хронічного і прогресуючого недофінансування.

Враховуючи зазначені обставини у 1995 році було здійснено перехід на відносні (відсоткові) ставки відрахувань за ГРР, які були прив’язані до вартості мінеральної продукції. Останнє дозволяло автоматично відслідковувати інфляційні чинники. Але й новий механізм стягнення плати за ГРР не забезпечив кардинального покращення ситуації з фінансуванням галузі. Головними причинами цього стали: висока питома вага товарообмінних (бартерних) операцій (що створювало ґрунт для ухилення від платежів); використання процедур взаємозаліку заборгованості; непрогнозоване падіння виробництва. До цього додався складний в методичному відношенні порядок розрахунку розміру плати, що вводило елементи довільності та невизначеності. Суттєвою методичною вадою стала відсутність механізму врахування втрат корисних копалин в надрах при видобутку.

В результаті впливу зазначених факторів і з деяких інших причин геологорозвідувальна сфера продовжувала зазнавати хронічного і прогресуючого недофінансування, що набуло найбільш гострого характеру протягом 1996-1997 років. Проте в цей же час почала складатися нова економічна ситуація, головними рисами якої стала призупинка інфляції і спаду виробництва в гірничовидобувній сфері. Таким чином виникли необхідні передумови до повернення системи платежів за ГРР до абсолютної форми нормативів як більш коректних з методологічної точки зору. Очікувалося, що на цій основі може бути створене більш стабільне джерело надходжень у фонд розвитку мінерально-сировинної бази.

Виходячи із зазначених передумов в 1999 році було розроблено і затверджено новий порядок встановлення нормативів збору за геологорозвідувальні роботи, що залишається чинним до цього часу. Цей порядок зафіксував повернення платежів за ГРР до форми фіксованих “потонних” нормативів відрахувань (за деякими виключеннями) і створював таким чином сприятливі умови для стягнення цих платежів в повному обсязі і рівномірно незалежно від поточних фінансових показників діяльності гірничовидобувних підприємств, а також від форми розрахунків (тобто за фактом видобутку).

Очікування, на жаль, справдилися не повністю, оскільки залишалася проблема неплатежів і неплатоспроможності підприємств. У 1999 році фактичне надходження плати склало менше 50 % затвердженого бюджетного фінансування ГРР, яке виходило з запланованого надходження коштів. Заборгованість видобувних підприємств по платежах (зборах) за геологорозвідувальні роботи набула хронічного характеру.

Лише протягом останніх двох-трьох років надходження у фонд розвитку мінерально-сировинної бази України набули більш стійкого характеру. Але це стосується лише абсолютного виміру, оскільки у відносному вони продовжують деградувати – індексація нормативів (щодо цін виробників промислової продукції) не провадиться. Незабезпеченість фінансування встановлених завдань з приросту запасів призводить до того, що темпи їх приросту відстають від темпів видобування корисних копалин.

На даний час в Україні сама нормативна база за своїм рівнем прирікає геологорозвідувальну галузь на значне скорочення обсягів надходження коштів. Абсолютне зниження нормативів стало, по-перше, прихованим ефектом інфляційного етапу 1992-1995 років. По-друге, за кожного реформування платежів (в 1995 та в 1999 роках) в якості базового закріплювався той знижений рівень фінансування, що фактично складався на той час (погодження нормативної бази ставало можливим лише за цієї умови). По-третє, девальвація платежів відбувалося через відсутність індексації ставок плати. У підсумку за орієнтовними розрахунками поточне фінансування геологорозвідувальної галузі складає лише біля 20 % від рівня 1991 р.

Ситуацію, що склалася, можна охарактеризувати як таку, за якої фінансування ГРР із загальнодержавних джерел значно скоротилося, а недержавне – з боку гірничовидобувних підприємств – не почалося. Останні продовжують працювати на старому “капіталі запасів”, а відтворювальний процес значно загальмувався (певне виключення складає НАК “Нафтогаз України”).

Разом з розвитком власної активності видобувних підприємств щодо свого мінерально-сировинного забезпечення кількість платників за ГРР і розмір відповідного цільового фонду будуть поступово зменшуватись. Цей процес уже фактично почався, й податкові органи зіштовхуються з численними спробами уникнути платежів за ГРР.

Рівень платежів, який склався на сьогодні в Україні по природному газу й нафті, складає 6,0-8,5 %, а для більшості інших корисних копалин не перевищує 1-2 % вартості мінеральної продукції. За своєю економічною сутністю платежі (збори) за ГРР є, як зазначено вище, платежами компенсаційного характеру і спрямовані на відшкодування витрат, понесених в минулому на проведення пошукових та розвідувальних робіт, а також на забезпечення розширеного відтворення мінерально-сировинної бази. Саме ця вихідна посилка виступала і продовжує виступати основним аргументом і щодо “ринковості” механізму платежів, і щодо необхідності їх подальшого збереження. Але насправді застосування компенсаційного принципу при встановленні платежів носило досить обмежений характер і не було достатньо послідовним.

Відповідно до вихідних теоретико-методичних передумов нормативи плати за ГРР, що впроваджувались у 1992 році, коригувались таким чином, щоб забезпечити отримання необхідної суми коштів на потреби галузі у відповідності з обсягом робіт, що склався.

Ліміти коштів на геологорозвідувальні роботи на кожний рік визначалися не на основі розрахунків потреб у них та ефективності ведення розвідки родовищ корисних копалин, а виходячи з планових обсягів видобування корисних копалин та нормативів збору на геологорозвідувальні роботи.

Компенсаційний підхід мав би враховувати ступінь давності витрат бюджету і відповідний ефект дисконту. Але питання про це також не піднімалося (і це зрозуміло для минулої практика проведення ГРР), тобто коректність компенсаційного принципу знову ж порушується. Ігнорується далі індивідуальність витрат по окремих родовищах та ін. Тобто в сучасному вигляді платежі за ГРР носять умовний, зрівняльний характер, залишаючи поза увагою конкретні дійсні витрати по об'єктах. По суті їх коректніше було б назвати відрахуваннями на відтворення мінерально-сировинної бази.

Таким чином, обсяг зборів втратив зв’язок з дійсними завданнями геологічного вивчення надр і розвитку мінерально-сировинної бази. Прив’язка геологорозвідувальних робіт до обсягу цих зборів прийшла у протиріччя з програмними засадами планування і здійснення геологічного вивчення надр, що є законодавчою нормою.

Економічна вразливість платежів за ГРР полягає також в тому, що вони виступають не складовою частиною податкового пакету, а доповненням до нього. Це однаково стосується і платежів за ГРР, і платежів за користування надрами. Обидва платежі в умовах уніфікованості податкової системи, а також в умовах ускладнення експлуатації родовищ і високого рівня зношеності основних фондів, є чинником зниження конкурентоспроможності гірничовидобувних підприємств. Не будучи зваженими в рамках усього податкового пакету, зазначені платежі виявляються додатковим тягарем для гірничовидобувної промисловості.

Відрахування за ГРР, таким чином, не вирішують проблеми створення сталого цільового джерела фінансування відтворення мінерально-сировинної бази навіть у частині загального геологічного вивчення надр. Вони є явищем економіки перехідного періоду і, враховуючи сукупність наведених обставин, їх застосування буде поступово обмежуватись і наближатиметься до нуля. Тобто створення системи плати, яка б базувалася на ідеї самофінансування геологорозвідувальної галузі, не може мати достатніх підстав у ринково-економічному середовищі. Звідси – своєчасність постановки питання про альтернативну систему фінансового забезпечення загального геологічного вивчення надр і оцінки мінерально-сировинної бази.

Найдалекогляднішою і такою, що відповідає практиці країн ринкової економіки, є переорієнтація відповідних витрат на загальнобюджетне забезпечення, маючи на увазі їх фактичне відшкодування через надходження платежів за користування надрами, рентної плати, акцизних зборів тощо. У контексті розділу 1 мова йде про капіталізацію продукції ГРР – родовищ корисних копалин. Із завершенням реформування державної геологічної служби України і приведенням її функцій (за змістом і обсягом) до традиційних для країн із ринковою економікою для зазначеної фінансової трансформації створюються всі необхідні передумови. У цьому ж контексті можна розглядати ідею об'єднання плати за користування надрами для видобування корисних копалин і збору за геологорозвідувальні роботи в проекті нового Податкового кодексу України.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]