49)Лицарська культура запорізького братства

У козацькій традиції завжди було місце для подвигу, вчинку, який ціною, можливо, найдорожчого, мав принести добро громаді, користь для спільної справи. Козацькій культурі близький тип активної людини, героя, лицаря. Республіканський устрій, демократичні засади співжиття козацької спільноти дають дослідникам підстави трактувати козаків як лицарів-воїнів, своєрідне військово-чернече братство. Ось такі ствердження можна навести щодо життя козаків та лицарів: 1. Побратимство, що існувало в Запорізькій Січі, – архаїчна загальноєвропейська традиція, що відома ще із скіфських часів і побутувала серед середньовічного лицарства й українського козацтва. 2. Війна – єдина достойна справа чоловіків. Презирство до мирної праці, що вважалось справою рабів (як серед лицарів, так і серед козаків). 3. Доступ як до лицарства, так і до козацтва був лише вільним людям. 4. Меч – символ лицарства Середньовічної Європи, шабля – свідчення приналежності до вільного козацького стану в Україні XVI – XVIII ст. 5. Культ коня. Для козака і для лицаря кінь – милий брат, вірний друг, нерозлучний товариш. 6. І лицарі, і козаки проходять певну школу гарту(спочатку в лицарі посвячували у 12 років, згодом – у15, 19, пізніше – у 21). Зброєносець на початку (у лицарів), джура (у козаків). 7. У ранньому середньовіччі при лицарських ватагах з'являються поети та співці, які прославляюсь подвиги вождя дружини – барди, трувери, міністрелі. Кобзарство як частина козацького культурного комплексу є органічною частиною козацтва. 8. Культ Діви Марії, Покрови (Богородиці).

50)Особливості пісенно-поетичної творчості козацької доби.

У час козаччини зароджується й набирає сили унікальне культурне явище — пісенно-поетичний доробок козацького середовища. Патріотизм, героїзм, мужність, презирство до смерті, волелюбність, миролюбність перелилися у поетичні рядки. Пісенно-поетична творчість поділялася на кілька жанрових груп: похідні пісні, історичні з оповіддю про персоналії, сімейно-побутові, ліричні, невільницькі. Для кожної з них характерні певні особливості. Кобзарі виконували у той час кілька соціальних функцій. Перша суто творча — складання дум і пісень, в яких розповідається про звитягу козаків, друга — пропагандистська. Доба козаччини і козацьке середовище гідно доповнили і збагатили надбання української культури великим циклом дум та історико-побутових пісень. Українські народні думи, історичні, побутові пісні давно привертали пильну увагу дослідників. Перші публікації народних дум і пісень з’явилися 1648 р.: “Дума про Козака Голоту”, пісні “Засвистали козаченьки в похід з полуночі”, один з варіантів піснетворки Марусі Чурай, “Був Сава в Немирові” (про Гната Голого і Саву Чалого). У мові народних співців термін “дума” відповідає назві “лицарські пісні”. Сьогодні інколи думами називають історичні пісні про Байду, Нечая, Г. Голого та ін. Пісні складали не тільки кобзарі. У козацькому середовищі було багато освічених людей, майже кожен козак був письменний, тут зазвичай можна було зустріти випускників Києво-Могилянської академії чи інших навчальних закладів України та Європи. Окремі пісні не лише фіксують факт, а й виходять на рівень символічного узагальнення.