- •1.Визначити поняття культура, нація, національна культура
- •2. Прослідкувати процес еволюції поняття культура
- •3. Розкрити суть теоретичних концепцій культурного прогресу
- •4. Охарактеризувати укр національну культуру як цілісну систему
- •5. Національна самосвідомість
- •7. Характеристика універсальних цінностей укр національної культури
- •8. Дати трактування поняттю "національне відродження"
- •9. Витоки укр культури
- •14.Визначити найхарактерніши риси трипільської культури.
- •13.Про походження етнонімів «Русь» «Рось» «Русини» «Україна».
- •16.Побут і звичаї давніх словян.
- •17.Міфологічна культура, її роль у розвитку давньо руської та сучасної української культури.
- •18.Світогляд як вихідна форма духовного освоєння світу.
- •28. Специфіка художньої культури Київської Русі
- •39.Складність церковного життя в Україні у 16 ст – перш пол.17 ст.
- •42. Пересопницьке Євангеліє.
- •43.Історико-культурні наслідки Берестейської церковної унії.
- •44.Поширення католицизму на укр..Землях.
- •45)Виникнення братств, спрямування їх діяльності на утвердження в ук гуманістичних ідеалів просвітництва.
- •46)Явище полемічної літератури в україні. Іван Вишенський.
- •47)Острозька академія в розвитку освіти й духовного життя України.
- •48)Козаччина як культурне явище: захист віри, і прав і культури українського народу.
- •49)Лицарська культура запорізького братства
- •50)Особливості пісенно-поетичної творчості козацької доби.
- •51)Феномен кобзарства
- •52)Образ козака мамая його символічно-узагальнюючий характер.
- •54. Козацько-гетьманська держава за часів Мазепи, Скоропадського
- •55. Діяльність митрополита Петра Могили
- •56. Культурно-просвітницька діяльність Києво-Могилянської академії
- •57.Вертеп і вертепна драма в українській культурі
- •58. Феофан Прокопович
- •59. Г. Сковорода
- •60. Українське барокко
- •61. Козацькі літописи Самовидця, Граб*янки, Величка
- •62. Народні думи.
- •63.Розвиток барокової поезії,церковної музики
- •64.Музична культура періоду барокко
- •65.Бароко у живопису.Жовківська художня школа
- •66.Розвиток парсунного портрета і гравюри
- •68.Садово-паркове та декоративно- ужиткове мистецтво
- •69.Місце і значення «Історії Русів» в Українській культурі
- •70.Культурницько-просвітницька діяльність Харківського та Київського університетів
- •71.Кирило-Мефодіївське товариство та його роль у культурному розвитку України
- •78. Внесок м.І.Костомарова у дослідження та популяризацію укр.Культури.
- •79.Культурницько-просвітницька діяльність п.Куліша.
- •80. Роль м.С.Грушевського у національно-культурному розвитку України.
- •81.Національно-культурне відродження в Галичині. «Руська трійця».
- •82. Леся Українка в українській художній культурі.
- •83. «Українізація» 20-х років як соціокультурний феномен.
- •84. Розвиток національної освіти та науки.
- •85. Впливи європейського модернізму на розвиток української культури
- •86. Український театр 20-30 р. Хх ст. Театр «Березіль» Леся Курбаса.
- •87. Розвиток образотворчого мистецтва школи м. Бойчука.
- •88. О. Довженко та український кінематограф
- •89. Досягнення і втрати української культури 30-х років. Чорна доба «розстріляного відродження»
- •97.Трансформація української культури в процесі становлення інформаційної цивілізації.
- •100. Культурологічний підхід до осмислення світу молоді.
- •102. Студентська субкультура.
- •104. Система соціальних потреб студенства їх культурнотворче спрямування.
- •106. Процес національної ідентифікації української молоді.
- •107. Культура дозвілля української молоді
78. Внесок м.І.Костомарова у дослідження та популяризацію укр.Культури.
Микола Костомаров (1817-1885) відомий як видатний український історик, етнограф, фольклорист, критик; його статті друкувались у прогресивних журналах "Основа", "Отечественные записки", "Современник". Жив і творив М. Костомаров у важкий для української культури час - 60-70-ті роки XIX ст. - період цькування українського слова і друку. Людина європейської освіченості, він знав і любив світову літературу, починаючи від античності, невтомно працював на ниві російської культури, але найбільшою його любов'ю були українське слово, дума, пісня. Свідченням цього є праці "Дві руських народності" (1861), "Историческое значение южнорусского народного песенного творчества" (1873), "История казачества в памятниках южнорусского песенного творчества" (1880-1883). У 1843 р. М. Костомаров захистив дисертацію "Об историческом значении русской народной поэзии", в якій висловлював тезу про народну творчість як виявлення світогляду народу. Пізніше М. Грушевський зазначав, що дослідження фольклорної символіки М. Костомарова стало основою теорії символів О. Потебні.
79.Культурницько-просвітницька діяльність п.Куліша.
відомим українським письменником і просвітителем був Пантелеймон Куліш. П. Куліш навчався спочатку на філологічному, а згодом на юридичному факультетах Київського університету, де слухав лекції професора М. Максимовича. Через важкі матеріальні умови він не закінчив навчання. За рекомендацією М. Максимовича у 1842 році його призначили на посаду вчителя у дворянській школі на Подолі. За рекомендацією Петербурзької Академії Наук П. Куліш у 1847 році виїхав у наукове відрядження за кордон. Незабаром у зв'язку з розгромом братства був заарештований у Варшаві й ув'язнений в Петропавлівській фортеці. Після закінчення слідства був засланий до Тули. Під час свого перебування на засланні П.Куліш дуже багато читав, особливо уважно студіював твори Ж.-Ж. Руссо, просвітительські ідеї якого згодом знайшли своє плідне втілення у подальшій творчості (передусім це стосується його знаменитих «Листів з хутора» і хутірської філософії у цілому).Згодом він розпочав активну літературну та видавничу діяльність. За короткий час видав «Граматку» та 40 дешевих книжок під загальною назвою «Сільська бібліотека». Велика заслуга П. Куліша полягає у виробленні українського правопису, що відомий під назвою «кулішівка». Для створення єдиної норми П. Куліш запропонував спрощений правопис української мови, взявши за основу полтавсько-чигиринський діалект. Зміст «Граматки» спрямований на виховання у дітей любові до рідного краю, народу, його історії і культури. Для досягнення цієї цілі П. Куліш підібрав змістовні дидактичні тексти: оповідання про славне минуле українського народу, відомості про видатних історичних осіб, уривки з пам'яток культури і фольклору.
80. Роль м.С.Грушевського у національно-культурному розвитку України.
Вчений і політичний мислитель європейського масштабу, послідовний демократ і гуманіст, один із ініціаторів та ідеологів українського відродження, який поставив його на наукову основу, а разом з тим був і одним із провідних теоретиків у з’ясуванні й вирішенні національних питань і проблем, він вніс багато нового й оригінального у справу пробудження і формування національної свідомості нашого народу, українського державного відродження в ХХ ст. не вдовольнившись кар’єрою “кабінетного вченого”, він увійшов у світову історію водночас і як визначна політична фігура, талановитий громадський діяч, непересічний організатор і, взагалі, багатомірно обдарована особистість, універсалізму якої можна тільки щиро дивуватися. Багатоаспектна творча діяльність М.Грушевського являє значний інтерес для сьогодення. Зацікавлення нею великою мірою зумовлене практичною цінністю досвіду громадсько-політичної та наукової діяльності М.Грушевського. В анналах української історіографії Михайло Сергійович Грушевський історик і організатор українського наукового життя, а в історії України він виступає як один з провідних суспільно-політичних діячів і батько першої української держави ХХ ст. Діяльності цього великого патріарха нової української науки притаманний широкий діапазон і багатогранність. Не було жодної помітної ділянки суспільного життя, в якій він безпосередньо чи опосередковано не брав би участі. М.Грушевський є однією з головних постатей українського національного самоствердження в новітній історії України. Неоцінима й немеркнуча його заслуга перед українським народом.Поєднуючи наукову роботу з культурно-освітньою, М. С. Грушевський зробив значний внесок у реорганізацію шкільної освіти в Галичині, відродженнядіяльності «Товариства любителів українського мистецтва» (1905),створення національного театру у Львові та організацію видавничоготовариства.У 1907 р. він видав книгу «Про старі часи на Україні
