13.Про походження етнонімів «Русь» «Рось» «Русини» «Україна».

Русь —має декілька основних його значень: етнічне — народ, плем’я, рід ; соціальне — суспільний прошарок, верства або стан; географічне — територія чи земля; політичне — держава. До другої половини XII — початку XIII ст. термін «Русь» вживався у етнічно-територіальному (як назва населення і території київсько-переяславських земель) і політичному (династично-територіальному) значені. Руси́ни— самоназва автохтонного етносу України та українських етнічних територій за межами сучасної України, переважно християн східного обряду, в 11 — початку 20.поступововитіснена новим етнонімом — «українці». Найдовше зберігалася на теренах Західної України. На відміну від русів (жителів Руси) — ті етноси, що мешкали вМосковському царстві, називалися «московити» — це сучасні росіяни; а жителів Литви — називали «литвини» або «білоруси». Украї́на— топонім у Східній Європі. Вперше згадується в Київському літописі під 1187 роком, у зв'язку із смертю переяславського князя Володимира Глібовича. З 19 століття назва території обабіч Дніпра, між Доном і Сяном, та Прип'яттю і Чорним морем, заселена переважно українцями.

14.Визначити найхарактерніши риси трипільської культури.

Трипільська культура проіснувала два тисячоліття (IV–III тис. до н. е.) і була поширена від Верхньої Наддніпрянщини і Південної Волині до Середньої Наддніпрянщини і Надчорномор’я.. Основним заняттям трипільців було землеробство (вирощували пшеницю, ячмінь, просо, бобові). Трипільські племена розводили худобу, свиней, овець, кіз, коней. Ремеслами трипільців були кушнірство, прядіння і ткацтво.Таким чином, трипільська культура – багатогранна і самобутня. Її характерними ознаками в економічній сфері були зернове землеробство, тваринництво; у сфері суспільних відносин – перехід від матріархату до патріархату, зародження міжплемінних об’єднань та елементів приватної власності; у сфері побуту – побудова великих глиняних будівель, утворення протоміст з населенням майже 15–20 тис. жителів; у духовній сфері – домінування символів родючості, матеріалізації їх у символи добробуту (жіночі статуетки, зображення сонця, місяця, води та ін.)

15.Охарактерезувати процес етнічного розвитку словянства(зарубинецька і черняхівська культури). Зарубинецька культура — нове історико-культурне явище, етнічна інтерпретація якого пов'язана з певними труднощами: у писемних джерелах ці племена не описані, тому важко визначити, чи належала зарубинецька культура відомому племені й чи далеко простягалась на схід слов'янська територія. Існує спроба визначити її як культуру слов'ян-венедів, хоча деякі дослідники вбачають у ній германців, інші — балтів. Поширення північно-західних елементів у першій чверті І тис.н.е. засвідчує, що східна межа розселення венедів сягає Подніпров'я значно пізніше, ніж зарубинецькі пам'ятки з'являються на цій території. Водночас зіставлення з даними лінгвістики дає змогу дійти висновку, що на території Середнього Подніпров'я і Полісся концентруються слов'янські гідроніми і невелика кількість фракійських. Основним аргументом на користь того, що зарубинецька культура має безпосереднє відношення до етногенезу середньопридніпровських слов'ян, може слугувати її зв'язок з пізнішою київською культурою. В етнічній інтерпретації черняхівської культури існують кардинальні розбіжності між прихильниками слов'янської та германської концепцій. Однак найвпливішою є концепція поліетнічного характеру згаданої культури стосовно її походження та складу носіїв. Черняхівська культура — це своєрідний місцевий варіант провінційно-римської культури,