87. Розвиток образотворчого мистецтва школи м. Бойчука.

20-ті роки значно пожвавився новаторський пошук у галузі образотворчого мистецтва. Друга половина 20-х років стала піком популярності визначного українського живописця-монументаліста і педагога, одного з основоположників українського монументального мистецтва, професора Київського художнього інституту М.Л. Бойчука.

З іменем Михайла Бойчука пов’язане виникнення творчого об’єднання художників-монументалістів, відомих як «бойчукісти». Саме завдяки бойчукістам Україна у 20-30-х роках вийшла на широкий обшир світової культури, про що свідчать численні виставки. Творча програма Михайла Бойчука полягала у послідовному вивченні й використанні візантійського та давньоукраїнського церковного монументального малярства, мистецтва італійського Проторенесансу, української книжкової гравюри та народної картини. Геніальність Бойчука-педагога виявлялася передусім у тому, що його учні, опановуючи різні види мистецтва, розвинули й збалансували творчі методи свого вчителя, синтезуючи їх із традиціями народного мистецтва, не втративши при цьому власної творчої індивідуальності.

88. О. Довженко та український кінематограф

Олександр Довженко – унікальна постать в історії України. Доляна ділила його щедрим талантом, любов’ю до України, її народу, батьків, природи, літератури,кіно і живопису. Ім’я Довженка як кінорежисера відоме в усьому світові. У його доробку10 кінострічок, 7 ігрових, 3 документальних. Особливу роль у становленні українського кінематографа відіграли фільми: «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929), «Земля» (1930). Його творчість піднесла вітчизняний кінематограф до світового рівня, а фільми «Звенигора», «Арсенал», «Щорс» - це його погляд у минуле. Унікальність Довженка ще й у тому, що він був наділений талантом художнього слова.

89. Досягнення і втрати української культури 30-х років. Чорна доба «розстріляного відродження»

Внаслідок політики українізації, розпочатої в 20-х — на початку 30—х років ХХ ст., українська культура ще зазнавала піднесення. Українська мова поширювалась не тільки в селі, а й у місті. Вона використовувалася в державному апараті, в галузі освіти, в художній і науково-технічній літературі, в періодиці, в театральному мистецтві тощо. Поряд з українською розвивались також мови національних меншин. Однак період національного піднесення був нетривалим. Українізація з самого початку була політично й ідеологічно обмеженою. Уже наприкінці 20-х років з'явився сигнал згортання українізації, а разом з нею і загального наступу на українську культуру. Розвиток культури в Україні в 30-і роки мав складний і суперечливий характер. Більшовицька партія змінила акценти політики в галузі культури, надаючи перевагу не національному духовному відродженню, а проведенню так званої "культурної революції". За задумом лідерів партії, така революція повинна була дати освіту і виховання, які б допомогли зробити ривок і в сфері виробництва, і в утвердженні радянської системи цінностей. Фактично культурна революція покликана була обслуговувати досягнення політичних цілей ВКП(б). Разом з тим розвиток культури мав наслідки для економічного й духовного прогресу. Під жорстким пресом терору опинилися науковці в Україні. Причому утисків зазнавали не тільки вчені-суспільствознавці, яких карали за найменший відступ від марксизму, а й працівники технічних галузей. Незважаючи на це, окремі вчені й колективи досягли вагомих успіхів в галузі фізики, математики, електрозварювання, біохімії і медицини. У 30-х роках в науково-дослідних установах України працювали відомі вчені: О. Богомолець, І. Курчатов, Л. Ландау, О. Палладій, М. Стражеско, М. Холодний.

90.Українська культура в часи воєнних випробувань Західна культура воєнної доби в її здобутках і соціальних вимірах не піддається однозначній оцінці. Визначальним фактором при цьому береться громадянська позиція інтелігенції.. Одні діячі культури не захотіли служити нацистам і, таким чином, репрезентували культуру, що активно протистояла їхньому "новому по­рядку", як і самі митці, значна частина яких боролася проти фашизму в русі Опору. Інші відгукувалися на драму часу своїм емоційним станом, що знаходило відповідне відображення в художній творчості. Певна ж части­на інтелігенції відсторонилася від зловісних подій, пов'язаних з фашист­ською агресією, а то й стала на шлях соціального конформізму.Інтелігенція, яка не сприйняла ідеології і практики нацизму в самій Німеччині чи в країнах, що стали об'єктом її агресії, вимушена була емігрувати.Як наслідок, значно змінилися науковий баланс і геогра­фія художньої культури світу.За умов окупації України її урядові установи, культурні та наукові заклади було евакуйовано, зони функціонували на території інших республік.Над науковим вирішенням найважливіших проблем воєнного часу працювало понад 70 вузів, евакуйованих з України до Казахстану, Туркменії, Узбекистану, Киргизії. Інститути історії, економіки, археології, мовознавства і літературознавства були об'єднані в Інститут суспільних наук. Історики видали праці «Боротьба українського народу проти німецьких загарбників», Культурно-освітні установи республіки з початком війни тимчасово припинили свою діяльність. Зупинилося друкування книжок, випуск газет, журналів. Твори патріотичної тематики друкувалися в журналах «Українська література», «Україна». Твори українських літераторів були сповнені ненавистю до ворога та глибокої переконаністю у перемозі над ним.

91.Громадський опір комуністичному режимові засобами культури (1956-1987рр)Після розвінчання культу особи Сталіна відбувався етап стихійного громадянського опору комуністичному режимові засобами культури і мистецтва (1956—1987 pp.).Подальший етап піднесення в сфері культури викликаний демократизацією соціально-політичного життя в СРСР і може бути названий національно-духовним оновленням (з 1987 р.) Національне відродження першої третини XX ст.стало логічним продовженням процесу, започаткованого наприкінці XIX ст., і тісно пов'язане з проголошенням державності. У Першому Універсалі (23 липня 1917 p.) новоутвореного українського парламенту — Центральної Ради сутність національного відродження визначалась словами: "Віднині самі творитимемо наше життя". За короткий час у 1917—1921 pp. сформувалися соціально-політичні та національно-духовні вартості, що визначили тенденцію культурного відродження.Створювався особливий духовний клімат, який благотворно позначився на розвитку всієї нації і багато в чому визначив подальшу історію України. Відродження складалося за умов проголошення суверенної держави на основі дотримання демократичних засад рівності українського народу і народів, що жили на території України.Якісні зміни в культурному житті України за умов розбудови української державності засвідчує динаміка розвитку національної освіти. Вже в березні 1917 р. була відкрита українська гімназія в Києві, невдовзі — університет у Катеринославі, консерваторія в Харкові, сільськогосподарський інститут в Одесі. У жовтні v 1917 р. розпочав роботу Український народний університет у Києві, а в Житомирі — Український учительський інститут. На осінь 1917р.було відкрито 53 українські гімназії, сотні початкових шкіл.

92.Формування нової генерації творців української культури – шістдесятників.Шістдеся́тники – назва нової генерації (покоління) радянської та української національної інтелігенції, що ввійшла у культуру (мистецтво, літературу тощо) та політику в СРСР в другій половині 1950-х – у період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» (десталінізації та деякої лібералізації) і найповніше себе творчо виявила на початку та в середині 1960-х років.У політиці 1960–1970-х років ХХ століття «шістдесятники» являли собою внутрішню моральну опозицію до радянського тоталітарного державного режиму (політичні в’язні та «в’язні совісті», дисиденти).З початком політики «Перебудови» та «Гласності» («шістдесятниками» стали називати також представників нової генерації комуністичної еліти, чий світогляд сформувався в кінці 1950-х – на початку 1960-х років і що прийшла до влади.Це політики – М. Горбачов, О. Яковлев; філософи О. Зінов’єв, Ю. Левада, політологи О. Бовін, Ф. Бурлацький, редактори масмедіа – В. Коротич, Є. Яковлєв, С. Залигін та багато інших.На М. Вінграновського, В. Коротича та особливо І. Драча посипався град звинувачень у навмисній незрозумілості, затуманеності поетичного мислення, силуваній оригінальності… Та в цій запальній полеміці пролунали й інші голоси – на захист новаторів 60-х стали посивілі новатори 20-х: П. Тичина й М. Рильський, трохи молодший від них А. Малишко.

93.Діячі української культури в еміграції. Є.Маланюк. , ОАрхипенко.Невід'ємну складову частину процесу національно-культурного відродження становить творчість представників української еміграції. Високохудожню спадщину залишив відомий поет, есеїст, критик і публіцист Є.Маланюк (1897—1968 pp.), чиї художньо-естетичні принципи формувалися в період втрати Української державності.Поразку У HP він сприйняв як "національну трагедію".Аналізуючи причини цих подій, митець звертався до визначення ролі національно свідомої особистості в українській історії; його поезія сповнена історико-філософських роздумів про долю народу, призначення людини в добу політичних і соціальних потрясінь.У вірші "Доба" (1940 р.) поет наголошує, що запорукою відродження України є активність, воля і наполегливість народу, вміння не лише досягти, а й зберегти свободу.Є.Маланюк — самобутній національний поет і стиліст.Він органічно синтезував необарокові та неоромантичні форми в єдності неокласичної поетики.За змістом його творчість споріднена з гуманістичними ідеями І.Франка та М.Хвильового.Світового визнання набула творчість скульптура О.Архипенка (1887—1964 pp.), який 1908 р. емігрував до Франції. З його ім'ям пов'язаний розвиток скульптурної пластики XX ст. ("Ступаюча жінка", 1912 p.; "Постать", 1920 p.).

94.Інтеграція України у світовий культурний простір.Важливою складовою досягнення задекларованої стратегічної мети державної політики України - вступ до Європейського Союзу - є сформоване інформаційне суспільство з високим рівнем інтегрованості в світовий, в т.ч. європейський інформаційний простір.Ця мета не виключає участь у цьому процесі мистецтва як творчого відображення дійсності в художніх образах, що несе певне інформаційне навантаження.    Революційні процесі другої половини 80-х pp. змінили добу, коли радянське керівництво, добиваючись воєнно-стратегічного паритету, не завжди використовувало можливості забезпечення державної безпеки політичними засобами.Це несприятливо позначалося на його соціально-економічному розвиткові й на міжнародному становищі.До того ж, через ідейно-державні інтереси тоталітарної держави було обмежено міжнародне спілкування радянських громадян, й на професійному рівні тощо.Ці дві обставини відіграли головну роль в процесі ізоляції радянської культури, зокрема українського мистецтва і мистецтвознавчої думки від світових художніх процесів і тенденцій. Дослідження чинників, особливостей, тенденцій процесу інтеграції українського мистецтва у світовий культурний простір сприятиме відновленню картини формування сучасного образу України як майбутньої європейської держави, яке розпочалося на зламі 80-90-х pp. XX ст., в тому числі, засобами мистецтва.  95.Артефакти української культури серед визначних досягнень світового культурного простору.Феноменальність української культури породжувалась і формувалась найбільшою мірою просторово-географічним та історичним чинниками.І це тісно пов’язано з нинішніми реаліями становлення незалежної України, формування її матеріальних, духовних, моральних цінностей.Географічний, історичний та мовний чинники – найдавніші і найтриваліші в історії людства ще з доісторичних епох, з часів унікальної трипільської цивілізації.  В основі української культури – чисті джерела, які споконвіку б’ють і світотворять на нашій землі.Її становлення, традиції складались тисячоліттями.Нашу культуру, історію, нашу свідомість розтягували, обкрадали, переписували спеціально створені комісії при царях і при генсеках.Нас переконували, що українці – це якийсь випадковий народ без історії, без культури, без власного розуму.Але сьогодні все нові й нові факти свідчать про унікальність, своєрідність, базовість, ґрунтовність та феноменальність нашої культури.  Перша її ознака – це те, що її генеза, її виникнення і становлення відбувалось на споконвічній батьківській землі, на її тисячолітніх чорноземах. Подібного багатства немає в жодній країні.Наддніпрянщина та Наддністрянщина – єдине у світі місце, де ширина чорноземної зони сягає 500 км.тайфунів.  Характеризуючи феномен української культури, слід говорити саме про його сутність, про види матеріальної культури, світ зроблених речей, а також явищ духовної культури, про світ традицій, законів і програм, реалій, в яких і міститься ота сутність. 96.Постмодернізм в українській художній культурі.Постмодернізм виник як інтелектуальна течія, покликана осмислити не економічні, а швидше політичні та культурологічні проблеми.Явище постмодернізму виникає тоді, коли сфера культури заявила про свої претензії не лише на особливе, а й на домінуюче становище серед інших соціальних сфер.Постмодерністські настрої позначені розчаруванням в ідеалах і цінностях Відродження та Просвітництва з їх вірою в прогрес, торжество розуму, безмежність людських можливостей. Характерними рисами постмодернізму є:

• Орієнтація постмодерної культури і на "масу", і на "еліту" суспільства.

• Суттєвий вплив мистецтва на поза-художні сфери людської діяльності (політику, релігію, інформатику тощо).

• Стильовий плюралізм.

• Широке цитування у своїх творах мистецтва попередніх епох.

• Іронізування над художньою традицією минулих культур.

• Використання прийому гри під час створення творів мистецтва.