28. Специфіка художньої культури Київської Русі

Культура Київської Русі постала на ґрунті матеріальних і духовних здобутків тих народів, що протягом попередніх тисячоліть заселяли нашу землю. У мистецтві Київської Русі знач­ного розквіту набуває монументально-декоративний живо­пис. З культовою архітектурою Київської Русі пов'язані такі види мистецтва, як живопис, художня мозаїка, майоліка. Першими художниками на Русі були греки та місцеві "книжники" - майстри мініатюри, далі - творці фресок та мозаїк. Жанри, що їх розвивали майстри, - це біблійні, алегоричні образи, портрет, побутові сцени з князівського життя. Живописні зображення в храмах були своєрідною Біблією для тих, хто не знав грамоти. Візантійський живо­пис поширився у Київській Русі в X ст. у формі монумен­тальних стінних розписів (фресок) і мозаїк. Оздоблення Десятинної церкви започатковує київську мистецьку шко­лу. Мозаїки Десятинної церкви не збереглися. Великою славою користувалися київські ювеліри за своє витончене карбування, золочення, гравірування, техніку емалі та зерні. Це знамениті київські "зміївники", лунниці, колти, оздоблені зерню або емаллю, вироби художнього ре­месла Русі, що у значній кількості вивозилися за кордон. Речі, виготовлені у Києві, Галичі, Чернігові та в інших міс­тах, трапляються під час розкопок в усіх європейських країнах. Запровадження християнства на Русі справило мало великий вплив на розвиток кам’яної архітектури. До нашого часу збереглися фрагменти кам’яних скульптур, якими прикрашались фасади Борисоглібського собору в Чернігові (1120-1123).

29. Розвиток системи освіти у культурі київської русі.Піклування про освіту з часу введення християнства взяли на себе держава і церква. За князювання Володимира Святославича в Києві вже існує державна школа, в якій вчились діти найближчого оточення князя. Як вважав Б.Д. Греков, дітей старших дружинників, князівської адміністрації, бояр брали в школи не для того, щоб із них зробити паламарів і священиків, а для того, щоб виростити із них освічених людей і державних діячів, здатних підтримувати спілкування з Візантією і іншими країнами. Школа для підготовки освіченого духовенства була відкрита Ярославом Володимировичем у Новгороді. У 1086 р., згідно з повідомленням літопису В.М. Татищева, дочка Всеволода Ярославича Янка заснувала при Андріївському монастирі школу для дівчат. Крім державних і церковних шкіл існувало і приватне навчання. Так, Феодосій Печерський одержав освіту в невеличкому місті Курську, де він учився в «єдиного учителя» і, за словами літописця Нестора, досить швидко осягнув усі «граматикия». Про існування школи грамоти в Софійському соборі Києва свідчать численні графіті, нанесені в різних частинах будівлі її учнями.Для продовження і поглиблення освіти служили бібліотеки, що створювалися при монастирях і церквах. У справі освіти на Русі роль Софії Київської важко переоцінити. Книги, які виходили із її стін, служили основою для створення нових бібліотек, у тому числі і великої бібліотеки Печерського монастиря. З кінця XI ст. він став найбільшим осередком культурного життя Київської Русі. Згодом у кожному єпископському місті, а також у великих монастирях за прикладом Софії Київської виникли свої майстерні по переписуванню книг що разом з бібліотеками стали базою для розвитку давньоруського літописання.

30. літопис як винятковий жанр у культурі київської русі.Літописи Київської Русі є одним з найпримітніших історико-культурних явищ середньовіччя. На відміну від хронік більшості країн Європи, написаних латиною, вони викладені рідною мовою, якщо й не цілком ідентичною розмовній народній, то дуже близькою до неї. Саме цим і зумовлена надзвичайна популярність літописного жанру на Русі. Літописи були надбанням не лише давньоруської книжної еліти, а й широкого загалу грамотного населення. Вони читалися й переписувалися впродовж кількох століть, завдяки чому дійшли до нашого часу. Традиція літописання склалася в Києві у X ст., але згодом поширилася практично на всі райони Русі. Літописи писалися в Новгороді, Переяславі, на Волині, у Галичі, у Володимирі на Клязьмі, в інших удільних князівствах, їхніми авторами були ченці, ігумени придворних монастирів, представники князівської адміністрації і навіть князі. Практично усі літописи в своїй основі мають спільний київський літописний звід, відомий під назвою "Повість минулих літ", де широко подані загальноруські історичні явища і події. Близько середини XII ст. відбувається розгалуження єдиного літописного стовбура на ряд хронік, головним змістом яких стає місцева історія. Поступово окремі хронікальні записи, повісті, сказання, повчання об'єднувалися в літописні зводи — своєрідні історичні хрестоматії. Вони мали різних авторів, неоднакові стиль викладу і характер інформації, але завжди несли на собі відбиток їхніх упорядників. З огляду на це неможливо чекати від давньоруських літописів незворушливої безпристрасності на зразок пушкінського Пимона. їхні "правдиві сказання" залежали від міри "гніву" сюзерена, діяння якого належало занести на скрижалі історії, від власних політичних симпатій і бажання вплинути на перебіг подій, від рівня громадянського самоусвідомлення авторів.

31. Культова та палацова архітектура.Друга половина ХІ ст. характерна поширенням культового (церковного) кам’яного будівництва в багатьох давньоруських центрах. У цей час масово засновуються монастирі (першим був Києво-Печерський, що утворився 1051 р.), у яких зводяться нові кам’яні храми. В Києві – це собори Дмитрівського, Михайлівського Видубицького, Печерського, Кловського монастирів. Тоді був вироблений новий тип монастирського храму, який поширився згодом по всій Русі й став особливо характерним для ХІІ ст. Першим його зразком став Успенський храм Печерського монастиря (1078 р.). Він являв собою хрестово-купольну, шестистовпну споруду, увінчану одним куполом. Всередині храм був оздоблений фресками та мозаїками, різьбленими шиферними плитами, по фасаду – декором із плінфи й неглибокими нішами. Крім культової, розвивалася також палацова архітектура. Вона вирізнялася міцністю й монументальністю, часто виконувала і певніфортифікаційні (оборонні) функції. Зокрема, важливе місце займали в архітектурі оборонні споруди у формі дерев’яних стін із бійницями та з баштами. Типовою спорудою для давньоруських міст був так званий дитинець – внутрішнє укріплення навколо резиденції князя чи єпископа. Спорудою, що є водночас і фортифікаційною, і монументальною, вважаються знамениті Золоті Ворота у Києві. Вони були споруджені Ярославом Мудрим на зразок константинопольських воріт.

32.Святково-обрядова творчість як спосіб життя.В національно-культурній обрядовій традиції активно присутня така специфічна форма комунікації між людьми, як естетичне світопереживання. Естетичні засади національно-культурних традицій дають можливість розглянути більш широкий спектр проблем духовного характеру, наблизитися до адекватного розуміння смислу й естетики обрядового буття людини. У  народних святах та обрядах сконцентровано виражаються моральні норми й настанови, уявлення про ідеал людини, етичне та естетичне. Свята й обряди були й є відносно самостійними явищами культури, засобами передачі досвіду від покоління до покоління.Засвоюючи елементи православного віровчення, християнські обряди, народні маси пристосували їх до реальних потреб свого господарства та повсякденного побутового вжитку. 

33. Слов'янська писемність та її походження При з’ясуванні цьог опитання слід зазначити, що проблема створення письма в аспект і історико-культурного розгляду впродовж століть була об’єктом наукових суперечок.Становлення державності феодального суспільства слов’ян у середині IХст.вимагало відповідної релігії для утримання в покор і соціальних низів та повноправного виходу на міжнародну арену. Найближчим і найперспективнішим для слов’ян було християнство. Велика Моравія на той час була вже християнізована, але в церковно-адміністративному аспекті вона не була самостійною і знаходилась під впливом німецького архієпіскопату, котрий намагався політично підкорити мораван німецькимфеодалам, тому релігійна служба відбувалася на незрозумілій слов’янам латинській мові. Прагнучи самостійності, слов’янські князі боронилися від баварських єпископів, бо вбачали в них знаряддя чужоземного вплив уперш за все франкського королівства, відчували загрозу поневолення. Вплив Візантії, яка йшла на поступки в питаннях поширення слов’янської форми обряду і мови богослужіння, перекладу богослужбових книг слов’янською, не загрожував молодим державам втратою самостійності у майбутньому. Навпаки, прийняття християнської віри у цьому випадку стало б своєрідним фактором стабільності у державотворенні, сприяло розвитку освіти й культури слов’янських народів.

34. Наукові знання у київській русіПоява і поширення писемності та розвиток освіти на русі позитивно вплинули на процеси розвитку наукових знань. Науковими центрами Були Київ, Новгород, а поряд з ними Полоцьк, Чернігів, Галич. Там існували школи, в першу чергу засновані духовенством. Серед них було багато вчителів, письменників, ораторів, художників, літописців, творців тодішньої української науки, яка, як і вся давня культура, перебувала спершу в повній залежності від Візантії, що на той час, поряд з Римом, мала славу другого світового центру науки та літератури. Осердям тогочасної науки була, звичайно, теологія, часто забарвлена філософським змістом. Її твори пов'язувались не тільки з думками святих отців Церкви й античної філософії,а й з власною народною мудрістю та її оригінальним світоглядом. Спираючись на теологію й міфологію, тогочасна наука опрацьовує також інші галузі знання — історію, право, природознавство, математику, астрономію — в таких більш-менш обсягах, як це було у Візантії та західноєвропейських країнах.

35. пам ятки архітектури скульптури малярства галицько волинської русі.Давню історію мають архітектурні традиції західноукраїнських земель. Окрасою Галицько-Волинської Русі було столичне місто Володимир, яке дістало назву від Володимира Великого. Мистецтвознавці наголошують на тих рисах, які відрізняють руське іконописання від візантійського і засвідчують його самобутній розвиток. Зокрема, відхід від площинності та внесення в ікону легкої об'ємності, що досягнуто чітким окресленням на тлі лику, постаті, одягу. Це створює у глядача своєрідне розуміння співвідношення матеріального та духовного начал: святий образ матеріалізований і ніби наближений до глядача. В цьому — вияв філософського змісту ікони, віра в існування невидимого духовного світу поруч з реальним. До наших днів майже не збереглося творів вітчизняного монументального фрескового живопису, хоча літературні джерела, матеріали археологічних розкопок дають підставу стверджувати, що у Галицько-Волинській Русі він також досягнув високого рівня. Так, літописці повідомляють, що у 1160 р. за дорученням Мстислава Ізяславовича був розписаний щойно споруджений собор у Володимирі-Волинському. Високий рівень монументального живопису часів Галицько-Волинської Русі засвідчує і те, що Xrv —XV ст. західноукраїнські майстри виконували монументальні розписи у Польші. Збереглись їхні розписи в Сандомирі (30-ті роки XIII ст.); Кракові — каплиця св.Хреста на Вавелі (1470 p.); костьолі у Вислиці (XIV ст.). Фрески Замкової капели у Любліні на замовлення короля Ягайла виконала група малярів, яку очолював майстер Андрій з Волині. Єдиним пам'ятником, який дає уявлення про розвиток фрескового живопису на землях колишнього Галицько-Волинського князівства, є Вірменський собор у Львові.

36. Пам»ятки архітектури, скульптури,малярства у Галицько-Волинській Русі.ОкрасоюГалицько-ВолинськоїРусібулостоличнемістоВолодимир,якедісталоназвувід ВолодимираВеликого. УлюблениммістомВолодимираВасильковичабувЛюбомль. Тутвінпобудувавкам'януцерквусв.Юрія, прикрасивїїіконами, подарувавсрібнийпосуд, дорогоціннітканини, Величчюславився і Лучеськ — Луцьк, окрасоюякоговважавсякнязівськийзамок, щовисочівнаостровіміжрікамиСтир і Глушець. Давню і славнуісторіюмаєм.Холм — серцеХолмщи-ни і Підляшшя. Деякідослідникивважають, щомістозаснував 1237 р. князьДанило, якийзробивХолмсвоєюстолицею. УкріпленняХолма, побудованізаособливоютехнологією, булитакіміцні, щоординцінемоглиїхподолати. З кінця IX ст.існувалом.Галич, якевпершезгадується в Києво-Печерськомупатерику в зв'язку з подіями 1098 р. Центрмістабуврозташованийнависокійгорі й укріплювавсядвомарядамировів і валів. Архітектуроювирізняєтьсякомплекскняжихпалацовихбудівель, церквасв.Пантелеймона, соборнацеркваУспенияПресвятоїБогородицітаіншіхрами. ПочатокісторіїЛьвова — міста, якезаснувавДанилоРоманович і назвавначестьсинаЛева, датується 1256 р. Архітектурноюдомінантоюбагатьохдавньоруськихміст, як і містсередньовічноїЄвропи, булизамки і храми. ЯскравимзразкомскульптуриГалицько-ВолинськоїРусі є шифернийрельеф, ХНІ ст.,якийзображаєсв.Дмитрія. Нинівінзберігається у Кам'янець-Подільськомумузеї.ЧерезпосередництвоГалича й ВолинікультурнівпливиРусіпоширювались і в країнахЦентральноїтаЗахідноїЄвропи.

37. Галицько-Волинський літопис в українській культурі.Га́лицько-Воли́нський літо́пис — літопис XIII століття, присвячений історії Галичини і Волині. Зберігся в Іпатіївському літописному зведенні. Охоплює події 1201—1292 років. Вважається головним джерелом з історії Галицько-Волинського князівства.Основний текст літопису пронизує ідея єдності Русі, оборона її від зовнішніх ворогів.Значне місце в Галицько-Волинському літописі посідає історія культури Галицько-Волинського князівства.Літопис пронизаний християнським духом, оскільки його писали монахи, бо тільки вони були освіченим населенням на той час. Ми можемо прослідкувати це у літописі. Наприклад: Данило змушений був іти до Золотої Орди і просити "ярлик" (дозвіл) щоб могти керувати, і одним із завдань, щоб отримати "ярлик" було поклонитися "кущу", і Данило відмовився це робити, оскільки це порушувало християнські засади князя. Також, впродовж усього літописного твору згадується про незадоволеність князя Данила Київською митрополією, і він намагався створити свою - Галицьку.Галицько-Волинський літопис був відкритий 1809 р. знаменитим істориком М.М.Карамзіним

38.Суспільно - історичні та культурні процеси у житті українського народу в період 19 - по першу половину 20ст.

Наприкінці 50-х років ХІХ ст. в умовах лібералізації царського режиму відбувається відродження українського національного руху.Одним з центрів відродження стала столиця Російської імперії Петербург. Тут мешкало чимало українців і сюди, після відбуття покарань, дозволили повернутися і навіть обійняти високі посади колишнім братчикам: Костомарову, Білозерському, Шевченку.Прагнучи якомога більше прислужитися свому народу, українські діячі Петербурга 1859 р. створили першу українську громаду – культурно-освітню організацію, що мала на меті популярізацію національної ідеї через видання книжок, журналів, проведення вечорів, навчання в недільних школах.З метою поширення своїх поглядів петербурзька громада за ініциативою Білозерського почала видавати журнал “Основа” (1861-1862).Журнал наочно показав, що існування української нації, культури було незаперечним фактом.Український національний рух, що відрождувався, захопив не тільки українців, а навіть частину молоді з польських або спольщених шляхетських родин Правобережної України. Відродження українського руху попервах не викликало занепокоєння царської влади та російської громадськості. Втім підготовка та вибух польського повстання 1863-1864 рр., побоювання того, що українці за культурницькою діяльністю зажадають відродження колишніх прав, а то і незалежності, призвели до видання міністром внутрішніх справ Валуєвим 20 липня 1863 р. теємного циркуляру, який увійшов в історію як Валуєвський циркуляр.