16.Побут і звичаї давніх словян.

Давні слов'яни – група племен, які належали до індоєвропейської спільності – предки сучасних слов’янських народів Східної, Центральної і Південної Європи. Давні слов’яни вирощували просо, ячмінь, пшеницю, жито, овес, льон і коноплі, віддаючи перевагу ярим сортам. Сіяти озимину навчились у другій половині 1 тис.  З тварин розводили велику й дрібну рогату худобу, овець, свиней, коней. Живучи поміж лісів, у краю річок та озер, слов’яни не нехтували тисячолітнім мисливським і рибальським досвідом.

17.Міфологічна культура, її роль у розвитку давньо руської та сучасної української культури.

Одним із найбагатших і найколоритніших джерел, за яким можна вивчати культуру й світогляд давніх слов'ян є міфологія, перекази й легенди минувшини слов'ян. Завдяки міфології ми дізнаємося про глибинні витоки духовності й вірувань наших предків. У зверненні до слов'янської міфології не можна не зважати на драматизм її історії, оскільки у своїй ранній язичницькій формі після прийняття християнства, вона зазнавала всіляких втрат, утисків як недостойна християнина віра.

18.Світогляд як вихідна форма духовного освоєння світу.

Світогляд – це сукупність поглядів та уявлень людини про світ ,які визначають її ставлення до різноманітних явищ дійсності,життєву позицію та ціннісні орієнтації. Світогляд – складна і суперечлива єдність знань, ідеалів, мрій, цілей, сподівань, інтересів, бажань, надій, вірувань, переконань, емоцій, почуттів, поглядів на сенс і мету життя, котрі визначають аспекти мислення та норми діяльності особи. Через світогляд завжди відшукується смислова основа буття та відбувається прилучення до духовного світу як предків, так і сучасників

19. Поняття культурного поля життєдіяльності людини. Важливе місце в пошуках сучасної культурологічної думки належить феноменові «культурного поля», в якому діє людина. Культурне поле формується певною мірою як надприродне середовище, в якому реалізується життєдіяльність людини. Культура тут виконує функцію середньої ланки в системі зв'язку людини та природи, тобто утворюється система «природа — культура — людина». Це істотний зв'язок, оскільки через нього опосередковано виражається єдність природи і людини. 20. Класичні типи української людини. Перший тип – своєрідний тип “старосвітських поміщиків”, що живуть переважно біологічним життям і тим задоволені.  Другий – умовно тип гоголівський, тобто тип талановитого українця на імперській службі. Третій тип української людини – “сковородянську людину”, котра не могла знайти собі місця в новому світі, але не вдовольнилася біологічним існуванням. Прототип цього образу – Григорій Сковорода, який у своїй власній душі, у самовдосконаленні шукав нового, кращого світу. До четвертого типу  відносять новий тип людини, на знаменах якої - “Борітеся – поборете!”, тобто, умовно, тип, “шевченківської людини”, домінанта життя якої – у перетворенні світу за законами правди і краси. 21. Основні типи української людини у сучасному українському просторі. 1. Позитивні: 2. Негативні: - підприємницька; - кризова людина; - людина опору; - споживацька людина; - європейська людина. - маргінальна людина; - людина-жертва радянської ідеології. 22. Внесок українських культурологів у розробку теорії та методології сталого людського розвитку. Широкий спектр поглядів на розвиток культури взагалі та української зокрема висунули видатні представники української культури: діячі "Руської трійці", "Кирило-Мифодіївського братства", Михайло Драгоманов, Іван Франко, Михайло Грушевський, Леся Українка, Михайло Коцюбинський та багато інших. Суттєвими надбаннями української культурницької думки цього періоду вважаємо такі: 1) стверджуючись в умовах жорстких антинаціональних утисків, вона мала демократичну, глибоко гуманістичну спрямованість, віру в історичне майбутнє українського народу; 2) було сформульовано основні засади народознавства як науки про історію української культури; 3) українські вчені гостро критикували як елітарні концепції культури, які проголошували необхідність демократизації суспільного життя та аристократизацію духовних цінностей, так і марксистську теорію класової боротьби в розвитку культури, яка пізніше знайшла найповніше втілення в ідеології пролеткульту й сталінізму, коли абсолютизувалася роль народних мас у культурі. 23. Процес становлення Київської Русі як найбільшої країни ранньосередньовічної Європи. Близькі до цих західноєвропейських подій розповіді наших літописів про створення держави в землі словенів. Так, в "Повісті временних літ" говориться, що в 859 році варяги прийшли із замор'я, "поклали данину на чудь и на словенех; на мери и на веси кривичах". У 882 році, переодягнувшись у купецьке вбрання, дружина Олега з'являється в Києві. Князя Оскольда запрошують на званий обід і там підступно вбивають. Після вбивства останнього Києвича в Києві встановлюється нова династія — Рюриковичів. Першим важливим заходом князя Олега у цій сфері стала спроба захистити свою державу від нападів сусідів. 300 гривен щорічно сплачувала Київська Русь скандинавам. Певною компенсацією цих матеріальних збитків була данина, яку Київська Русь одержувала від Візантії за угодою, укладеною ще князем Оскольдом. Надходила вона далеко не регулярно і, мабуть, саме в цьому слід убачати причину загострення відносин Києва і Константинополя. У 907 і 911 роках Олег здійснив успішні походи на Візантію, внаслідок чого Русь підписала вигідні для себе договори. Князюванням Олега (882— 912 рр.) завершився процес утворення Київської Русі як державної спільності східних слов'ян. 24. Особливості культури дохристиянської Русі. На Русі ще до запровадження християнства як державної релігії зароджувалась писемність, складалися моральні та правові норми, розвивалась архітектура, скульптура (зокрема дерев'яна), спостерігалися зародки театралізованих вистав тощо. Ще в дохристиянський час склалися перекази, які пізніше були введені до "Повісті временних літ": про Кия, Щека, Хорива і сестру їх Либідь, помсту княгині Ольги деревлянам за вбивство її чоловіка — князя Ігоря, одруження Володимира з полоцькою княжною Рогнедою, "віщого" Олега та ін. М.Грушевський, характеризуючи ці перекази, зокрема, зазначав, що "віщий" Олег "запав глибоко в пам'ять народну". Популярним у Київській Русі було музичне мистецтво. Арабські, візантійські, скандинавські автори розповідали, що у східних слов'ян у давні часи існували різноманітні музичні інструменти — гудки, свірелі-сопелі, гуслі, бубни, флейти тощо. Відомими виконавцями танців, пісень були скоморохи. 25. Процес християнізації як рушій нових культурних процесів у Київській Русі. У Х ст. християнство стало панівною релігією в Європі. На Русі про християнство також було відомо задовго до релігійних реформ Володимира Великого. Вирішальним для процесу християнізації нашої країни було введення цієї релігії як державної в 988-990 рр. Головними носіями ідей християнства стають церкви і монастирі. Все духовенство відповідно ділилося на "біле" і "чорне».Велика роль у поширенні християнства належала монастирям, головним з яких був Києво-Печерський (1051 р.).  Прийняття християнства мало для Русі, при всій суперечності наслідків його для країни і народу, величезне позитивне значення. Зміцнювався новий феодальний лад. В ідеології безліч місцевих культів замінювалася культом єдиного Бога. Централізована організація священнослужителів - церква, підлегла владі великого князя, служила зміцненню його становища необмеженого монарха. Єдність релігії з іншими європейськими країнами робила Київську Русь частиною світового християнського суспільства.  26. Особливості християнського світогляду. Християнство – одна з найвпливовіших світових релігій, яка ґрунтується, в першу чергу, на вірі у божественне об’явлення, що відображено в текстах Біблії. Отож, фундаментом християнського світогляду є віра. За двохтисячолітню історію християнства богослови різних християнських конфесій екстраполювали основні теологічні ідеї на усі соціальні сфери. Таким чином, християнський світогляд надавав і продовжує надавати віруючим людям власне пояснення існуючого світу та місце людини в ньому. Для прикладу, сучасне християнське богослов’я вийшло за межі церковних стін та семінарій і активно включається в соціально-політичну, культурно-історичну, науково-технічну, нейробіологічну та медичну проблематику. 27. Роль церкви у культурному житті Київської Русі. Повертаючись в глибінь першоджерел бутності нашої держави і нашого народу, можна сказати: не було б Церкви, не було б Святого Володимира Великого — не було б великої святої Київської Русі. Православна Церква об’єднала удільні князів-ства, скріпила живий зв’язок між розрізненими слов’янськими племенами, заклала міцну основу, на якій розбудувалася Київська Русь і виросла могутня централізована держава. Вона багато посприяла формуванню Київської Русі, влила життя в її державний організм, постійно підтримувала його життєздатність. Завдяки розгорнутій церковній діяльності змогли розвинутися в Київській Русі письменність, друкарство, мистецтво, храмобудівництво, архітектура, церковний спів. Всі благі починання в державі освячувались Церквою, це забезпечувало їм успіх: держава укріплялася, розвивалася. Церква стримувала в ній негативні процеси, викривала згубні пороки в народі і з ними боролася. Без Православної Церкви Київська Русь ніколи не змогла б так високо піднятися і стати великою розвинутою європейською державою.