51)Феномен кобзарства

Кобзарство своїм корінням сягає часів Київської Русі. Кобза́р — український народний співець і музикант. Кобзарі були творцями, хранителями і передавачами епічної традиції у формі історичних пісень, дум, релігійних піснеспівів, моралізаторських пісень, а також казок та переказів, супроводжуваних грою на Кобзі, лірі або бандурі, звідки інша їхня назва — лірники або бандуристи. Сюжети дум та пісень про боротьбу проти турецько-татарських нападників і польської шляхти стали важливими історичними джерелами, створеними кобзарями — безпосередніми учасниками подій — під час походів або після них. Кобзарі завжди прославляли бойові походи Аійська Запорозького. Незрячі співці утворювали братства або гурти на взірець ремісничих цехів. У братствах існували майстри й учні, які впродовж двох років опановували не тільки кобзарську майстерність, а й таємну так звану «лебійську» мову й мали дотримуватися встановлених корпоративних правил, порушення яких каралося. Історично склалися три типи кобзарів. Співці першого типу виконують думи та пісні, не вносячи у виконання творчого елементу, тобто співають і грають на кобзах так, як вони навчилися від своїх учителів. Другий, найпоширеніший тип — кобзарі-імпровізатори, які щоразу вносять у виконуваний твір якісь зміни, що залежать від їхнього таланту, а також від умов і часу виконання твору. До третього типу належать кобзарі-творці власних пісенних творів. У 1930-их р. було розгорнуто кампанію боротьби проти укр націоналізму. Багато кобзарів були заарештовані та й зникли без сліду.

52)Образ козака мамая його символічно-узагальнюючий характер.

Коза́к Мама́й —ідеалізований образ козака і українців загалом. Захисник укр народу,  степовик, мандрівник,  воїн, мудрець, казкар і характерник в одній особі. Козак-Мамай став символом взаємодії двох провідних верств традиційного українського суспільства духовної та військово-адміністративної. Що, у свою чергу, разом з самим образом козака Мамая утворюють триєдиння Русинського Духу, Інтелекту та Сили. Цей синтез бойової активности й мудрости наш народ передав у назві козак-характерник, а персоніфіковано - в імені Козак-Мамай. Козацтво й характерництво - релікти прадавньої орійської традиції в українській культурі. Суть козака-лицаря - священний героїзм в обороні рідного краю, відсутність страху перед фізичною смертю. Суть відуна- характерника -яснобачення, духовне провідництво й цілительство свого народу. Саме такими рисами воїна-лицаря й відуна-чародія в міфо-поетичній свідомості українців наділений козак-характерник, званий Козаком-Мамаєм. Сам будучи безсмертний, Козак-Мамай став символом безсмертя українського духу. Його вірними супутницями були шабля й кобза чи бандура. Нині тільки образ Козака-Мамая лишається в етнічній свідомості українців ідеальним символом-архетипом волі й невмирущості. Отже, козак Мамай є зразком формування особистості, що поєднує у собі духовне багатство, моральну чистоту та фізичну досконалість. Він взірець урівноваженої сили, вишуканого розуму та високої Божественної духовності. Козак Мамай – зразок для кожного українця. Він – концентрована воля нації, уособлена в матеріалізованому образі архетипового героя.

53)Зростання значення козацтва, його вплив на національну свідомість українців В умовах іноземного панування козацтво виступило захисником українського етносу перед загрозою фізичного знищення і духовної асиміляції. Сформувавшись із представників різних соціальних станів, воно стало виразником загальнонародних інтересів, мало визначальний вплив на становлення національної свідомості українців. Козацтво зуміло добитися визнання за собою окремого юридичного статусу, який визначав місце козаків у системі соціально-економічних та політичних відносин. Одночасно утвердилися морально-етичні цінності "людей лицарських", що позначилося на їхньому світобаченні та нормах поведінки. Все це дає підставу констатувати, що на середину XVII ст. козацтво остаточно сформувалося як соціальний стан українського суспільства. Формування козацького стану нерозривно пов’язане з відродженням української державності. Демократичні засади суспільних відносин, вироблених в запорозькій громаді, активно поширювалися на волості під час козацьких повстань в кінці XVI — першій половині XVII ст. Таким чином, козацтво перехопило естафету державотворчої функції у представників князівських родин та шляхти. Очоливши національно-визвольний рух, воно зробило значний поступ в еволюції політичної думки українського етносу. Прагнення козацтва здобути автономію в межах Речі Посполитої трансформувалося в ідею створення власної держави, яка реалізувалася в ході Національно-визвольної війни.