65.Бароко у живопису.Жовківська художня школа

Найяскравіше український портретний живопис виявися в такому жанрі як парсуна (жанр портретного живопису кінця XVI - XVII ст., що використовував прийоми іконопису). Його українською особливістю було те, що він зберіг тісний зв´язок з іконописом. Дуже популярним були тоді портрети Б. Хмельницького і козацької старшини.В основі козацького портрета лежала потреба піднесення суспільного престижу, що поєднувалося з гуманістичним уявленням про гідність людини та її становою приналежністю. Портрет відзначався проникненням у внутрішній психологічний світ людини, показував ЇЇ характер, вдачу, якості. Уся увага зосереджувалась на обличчі. Одяг не відвертав уваги глядача. Іконопис розвивався в ренесансно-барокових формах.Особливою пишністю та багатством декору відзначаються іконостаси Єлецького собору, Троїцької церкви в Чернігові та Преображенської церкви в Сорочинцях. В іконографії збереглися прийоми старої школи з її декоративністю, спостерігалась особлива українська типізація Ісуса Христа, Богородиці та святих. Українські ікони, зібрані в музеях Києва, Львова, Харкова, Чернігова, свідчать про велику кількість іконописних шкіл. Загалом в іконописі збереглися прийоми старої іконографічної школи з її декоративністю.Центром малярства епохи бароко було м. Жовква (нині м. Нестеров на Львівщині). Там згуртувалася плеяда видатних малярів, які поширювали свою діяльність від Покуття до Волині та Дніпра. Серед них найвідомішими були художники Ю. Шимонович, І. Туткович, М. Альтомонте.

66.Розвиток парсунного портрета і гравюри

У гравюрі, як і малярстві, в центрі уваги стояла жива людина з її пристрастями та мріями, зображувались архітектурні деталі, що втілювалися в практику того часу, в ілюстраціях до книг виражалась ідея твору. Барокове граверне мистецтво важко уявити без супровідних надписів, епітафій, монограм, іноді навіть цілих віршованих чи прозових текстів. Із середини XVIII ст. розвивається граверство в Почаєві. Найкращі почаївські гравери брати Гогемські і Т. Стеблицький поєднали західноєвропейські впливи з традиціями народного орнаменту. З кінця XVII ст. поширилось примітивне популярне граверство на окремих аркушах. Головні його центри: Київ, Львів, Почаїв, Унів.  Найяскравіше український портретний живопис виявися в такому жанрі як парсуна (жанр портретного живопису кінця XVI - XVII ст., що використовував прийоми іконопису). Його українською особливістю було те, що він зберіг тісний зв´язок з іконописом. Дуже популярним були тоді портрети Б. Хмельницького і козацької старшини, а в Західній Україні - львівських братчиків з різними атрибутами. До найвідоміших належать портрети П. Могили, М. Маклашевського, полковника І. Сулими і його дружини, генерального обозного І. Родзянка та ін.

67.Будівничі українського барокко Будівнича діяльність, насамперед церковна, відображає значною мірою процеси освоєння і відновлення старих і нових земель; з цим пов’язане будівництво полкових та сотенних церков та канцелярій, шпиталів та шкільних будинків при них. В часи Руїни будівництво найбільш інтенсивним було на північному Лівобережжі, зокрема в Чернігові часів Лазаря Барановича. Переламним для України був рубіж XVII і XVIII століть. Тоді нового вигляду набуває Київ.Особливо слід зазначити два періоди київського будівництва, пов’язані з іменами гетьмана Мазепи й пізніше архітектора Шеделя; обидва вони створили той образ старого Києва, який ми знаємо сьогодні. Починається будівництво за Мазепи з Богоявленської церкви Києво-Могилянської академії (1690 — 1693 рр.); після спорудження (тоді одноповерхового) навчального корпусу (1703 р.) університет набуває остаточного вигляду. Роботи навколо Софійської церкви починаються ще раніше, але стають особливо інтенсивними після пожежі 1696 р., яка знищила надвірні монастирські дерев’яні будинки.За часів Мазепи будують і його полковники: Миклашевський — Георгієвський собор у Видубичах, Мокієвський, Мазепин небіж, — Феодосіївську церкву у цитаделі, церкву Різдва в Дальніх печерах, полковник Герцик — церкву Воздвиження в Ближніх печерах. Міщанин Петро Гудима оновлює Іллінську церкву на Подолі, будують Яків Лизогуб у Седневі, Кочубей, Дунін-Борковський та інші.Будував і Іван Скоропадський (залишився їх сімейний монастир у селі Гамалії біля Глухова). Стилюєвропейськоїбарочноїархітектуривідповідаютьблискучііцілкомсамобутніпраці Івана Григоровича-Барського (1713 — 1785 рр.) та Степана Ковніра (1695 — 1786 рр.).