18Особливості та етапи формування українського козацтва як стану. Запорізька Січ. Реєстрове і нереєстрове козацтво.

Уперше термін «козак» згадується в Початковій монгольській хроніці (1240 p.). Посилення визискування селянства і міщанства, релігійний і національний гніт, напади татар призводили до того, що частина населення втікала в незаселені степові райони середньої течії Дніпра. Там утікачі поступово об'єднувались у групи, які спільно полювали, нападали на татар, відбиваючи в них полонених та награбоване майно. Так, з XIV ст. на теренах України з'являються козаки, які вписали чимало героїчних сторінок в її історію. Термін «козак» тюркського походження означав «вільна людина, «вояк», «степовий розбійник». Оскільки козаки розміщалися за дніпровськими порогами, їх резиденція називалась Запорозькою Січчю. Термін «Запорозька Січ» вживався також у розумінні «військово-політична організація козаків». Легендарним засновником Запорозької Січі вважається Дмитро Байда-Вишневецький, який походив з княжого роду на Волині. На початку 1550-х pp. побудував замок на дніпровському острові Мала Хортиця для захисту від татарських набігів. У 1563 р. князь Вишневецький потрапив у полон до татар, був переданий туркам і за наказом султана страчений. Склад запорізького козацтва був багатонаціональним, хоча переважали українці. Тут були представники 20 національностей: росіяни, білоруси, поляки. Сімейні козаки також допускалися в Запоріжжя, але вони не могли тут жити з сім'ями. Вони поселялися в слободах, зимівниках і хуторах. Але усі, січовики і зимовчаки, називали себе «славним низовим військом Запорізьким» і товариством. Наприкінці XVI ст. запорожців нараховувалося 5-6 тис. Серед козаків було поширене братство — «побратимство». Товариство вирішувало питання про війну і мир, розподіляло всі землі, ліси, угіддя, вибирало посадових осіб, карало винних у злочинах; від імені товариства писались відповіді на послання від різних держав та владних осіб, які присилалися на Січ.Військо Запорізьке мало два поділи: військове і територіальне. У військовому було 38 куренів, а в територіальному — спочатку 5, а потім 8 паланок. Курені :Іванівський, Сергіївський, Канівський, Поповичський, Титарський, Корсунський, Уманський, Полтавський тощо. 10 куренів складали 1/4 Січі, яка називалася пірією і мала свою казну. Назва «курінь» походить від слова «курити», тобто «дими ти» Паланкову старшину складали: полковник, осавул та писар.Увесь склад Війська Запорозького ділився на старшину, молодиків та сіромах — рядових козаків та запорізьке поспільство, яке жило поза Січчю, на зимівниках. Ті козаки, що жили в селах, містечках, на хуторах, називалися ще городовими. Перша писемна згадка про Запорозьку Січ зустрічається у «Всесвітній хроніці» (1551 р.) польського історика Мартина Бєльського. Походи на Крим, у Молдавію показали, що козаки були значною військово-політичною силою, тому польський уряд ви рішив частину з них узяти на службу, щоб використовувати для воєнних цілей і тримати під контролем. У 1572 р. коронний гетьман Ю. Язловецький за указом польського короля Сигізмунда II взяв на службу 300 козаків. їх прізвища заносили у спеціальні списки (реєстр), звідси їх назва — «реєстрові козаки», їм установили певну платню, вони підкорялися лише своєму «старшому». У 1590 р. у реєстрі було вже 1000 чоловік. Зростала і кількість нереєстрового козацтва.Характерними ознаками козацтва були відсутність кріпосництва, формальна рівність між козаками. Фактично Запорізька Січ була козацькою республікою і стала початковим етапом у формуванні української державності. У кінці XVI ст. козацтво виділяється в окремий суспільний стан в Україні, стає значною військово-політичною силою, центром національно-визвольного руху, ядром української державності. Характерною ознакою діяльності Запорізької Січі було прагнення поширити свій політичний вплив на всі українські землі. Саме українське козацтво стало вирішальною силою у боротьбі за українську державність. Цим воно суттєво відрізнялося від донського козацтва, яке виконувало лише військово-оборонні функції.

Січ – укріплене невелике місто, яке було оточене ровом з водою; в центрі була церква, майдан. 1556 р. перша козацька Січ, яка була заснована Вишневецьким, але у 1557 р. була зруйнована монголо-татарами. Серед козаків були купці, духовенство, заможні громадяни. Козацька рада – верховний орган управління. Кошовий отаман – при військовому нападі мав необмежену владу. Військовий суддя – слідкував за дотриманням правил на Січі. Писар – займався документами. Військовий осавул – помічник писаря та кошового отамана. Кошовому отаману,або гетьману належала вища військово-адміністративна та судова влада на Січі.Укр.козацтво моло свої символи-відзнаки,або клейноди. Серед них корогва-прапор,бунчук,булава та печатка з гербом. Військова організація: Гнучкої слави зажила козацька піхота- основний рід козацького війська.Під час бою козаки_піхотинці шикувалися у 3 шеренги. Під час особливо жорстоких битв застосовувався й інший бойовий порядок. Такій бій козаки наз.-галасом. Найпопулрнішим серед козаків був бойовий порядо,що наз табором. Він застосовуався козаками на марші, в обороні та в наступі. Козацька розвідка: постійна загроза нападв з боку Туреччини змушувала козаків дбати про розвідку.У запорізькому війську були сторожова служба й дозір. КОЗАЦЬКА ЗБРОЯ: Запорожці були великими майстрами артилерійської справи. Вони надавали перевагу легким гарматам., користувалися Рушницею, спис, шабля. Козацький флот: Військова майстерність козаків повною мірою виявлялася і в морських походах. Козацький флот складався з легких з незвичайно маневрених човнів – Чайок. Вони рухалися за допомогою весел,або вітрил.Вони могли легко пристати до берега, на відміну від громізких тур.галер. Війська майстерність набула розголосу в світіЩе 16ст. польський уряд викор.козаків.У 1572р. Польський король Сигізмунд 2 Август видав унівсал,за яким на службу було взято 300 козаків. Аби не допускати антипольських повстань, король 1578р. Здійснив козацьку реформу. 5оо козаків, найнятих на службу,було внесенно до спеціального списку-реєстру.Саме тому їх називали реємтровими. Реєстровцям було передано у володіння м. Трафтемірів поблизу Канева,а також Зарубський монастир. Уряд Речі Посполитої надав реєстровцям право на незалежність від місцевої адміністрації, звільнив від податків, і повиностей,окрім військової Вони підпорядковувались своїй старшині, мали окремий суд,право на земельні володіння та дозвіл на промисли й торгівлю,а також одержували платню грішми. Нереєстрові коцтво,яке виникло внаслідок самовільного «покозачення» і не маючи офіційного визначення статусу,вело козацький спосіб життя у прикордоних районах. Проте, незважаючи на неоднорідність, козацтво вже мало свою соціальну нішу, власне місце в становій ієрврхії Речі Посполитої.

Одним із наслідків польського втручання у життя козаків стало подальше розшарування між цими двома групами. Це нашарування наочно ілюструвала політика реєстру, внаслідок якої реєстрове козацтво, що мешкало зазвичай у прикордонних мустах, ставало невіддільною часткою польської прикордонної військової адміністрації. Натомість нереєстрові козаки, проживаючи на Запорожжі, залишалися поза сферою польської влади, тож до їхніх володінь ставилися з підозрою, оскільки там знаходили притулок кріпаки-втікачі та інші потенційно загрозливі для соціального ладу Речі Посполитої особи.

Реєстрові козаки, яких у першій половині 17 століття було від 6 до 8 тис., проживали в польських адміністративних центрах у Київському, Брацлавському та Чернігівському воєводствах або неподалік від них. Нерідко вони мали власні маєтки, а деякі досягли певного рівня заможності і соціального престижу і, володіючи привілеями реєстрового козацтва, були свого роду українською шляхтою, попри те, що Польща не визнавала за ними такого статусу. Саме з цієї групи козацької еліти рекрутувалися члени військового командного складу та інші Козацької держави після 1648 року. Цей вищий прошарок козацтва загалом називався старшиною.

Нереєстрове козацтво складалося з двох груп: 1) козаки з Запорожжя та з північних земель, які могли за потреби служити у польському війську (1629 року реєстр досягнув 20 тис. осіб), після чого їх вилучали з реєстру; 2) постійний потік селян, невдоволених зростанням кріпосницького гноблення, що втікали на південь козакувати на вільному від магнатів Запорожжі.

Укріплений центр Запорозька Січ протягом 17 століття декілька разів змінював місце розташування, пересуваючись, як правило, на південь на віддалені острови або протоки Дніпра. До середини 17 століття Січ розвинула краще організовану адміністративну структура. Січова рада, що складалася з усіх січовиків з рівноправним голосом, залишалася найвищим джерелом влади в адміністративних та військових справах, але була занадто громіздкою із часом її роль дедалі частіше перебирала Старшинська рада. Ця рада складалася з виборних судді, писаря, осавула, курінних отаманів і голови Січі – кошового отамана. Попри того, що колись Січ обирала власних гетьманів (Сагайдачного, Хмельницького), на другу половину 17 століття посада кошового отамана заступила гетьманську як найвища на Запоріжжі: Кошовий отаман, якого обирали раз на рік ( хоча Січ могла усунути його коли завгодно), представляв Запорозьку Січ у зовнішньому світі.

Окрім Січі, степовий регіон на обох берегах Дніпра населяли одружені козаки і вільні поселенці, тобто колишні кріпаки та інші охочі вести козацьке життя. Займаючись рибальством, а згодом рільництвом, одружені козаки та вільні поселенці також приєднувалися до січових козаків у походах проти татар і турків і разом брали участь у військових кампаніях польських королів та сутичках з польськими військами і місцевою владою під час польсько-козацьких конфліктів. Нереєстрові козаки з Січі і навколишніх запорозьких землях були задоволені власним становищем поза межами польської королівської та місцевої шляхетської влади і нерідко з підозрою ставилися до міських козаків, а пізніше до старшини з півночі. Внаслідок цього, у чисельних повстаннях проти Польщі запорозькі козаки часто воювали з реєстровим військом на польській службі.