39. Український національний рух середини XIX – початку хх ст. Та його політизація.

В умовах конституційної Австрії Галичина в останні десятиліття19ст. перетворюється на всеукраїнський центр національного Відродження. Саме там, раніше ніж в “підросійській” Укр. почалася політизація укр. національного руху, створення громад. орган. та політ. партій. Цьому передувала д-сть в Галичині основн течій укр. руху : москвофіли-1866р-( орієнтув. на Рос.імп., не визнавали існування окремого укр. народу та його мови.заснували політ орган. “Руська рада”(1870), видавали свої газети); народовці-поч.60-х рр 19ст.-( представл. переважно молод. укр. інтелігенц., серед керівників В.Шашкевич, створюют. т-ство “Просвіта”(1868), літер. т-ство ім. Т.Шевченка(1873), яке займал. видавнич. д-стю); а пізніше радикали-сер. 70-х рр. 19ст.-(критично оцінюв. і москвоф. і народовц., прагнули надати укр. руху більш революц. характеру. Очолювали І.Франко,Мих.Павлик,О.Терлецький; видавали газети, журнали, вели пропаганд. роботу серед робітн. і селян). Певний вплив на укр. рух в Галичині мали П.Куліш, Волод. Антонович, особливо Мих. Драгоманов. Саме під його впливом 1890р. створена перша укр. політ. партія. Русько-укр. радик. партія(РУРП)-на чолі Франко,Павлик. Програма – демокр. сусп. Життя. Але під впливом праці Ю.Бачинського “Укр. ірредента(уярмлена)” програма уточн. – боротьба за повну політ самост укр.народу і здобуття Укр. незалежн. Згодом(1899) на грунті РУРП з”являют. Укр. націон-демокр. парт.(УНДП)-боротьба за націон самост Укр.(народовці, незадоволені “новоерівцями”, радикали, які відмов від соціаліст ідеї на користь національн.)- та Укр. соціал-демокр.парт.(УСДП)-побудова соціалізму, через реформи та легальні парламентськ. методи боротьби; орган. нечисленна-

Натомість Активізація громадсько-політичного життя в Україні на поч. XX ст. створила ґрунт для переростання культурно-освітнього громадівського ру¬ху в національно-визвольний. Велику роль у цьому відіграло створення українських політичних партій. Ще 1897 р. виникає Українська загальна ор¬ганізація, до якої увійшло бл. 20 громад, значна кількість студентських гур¬тків і окремих діячів. У 1900 р. з ініціативи групи харківських активістів культурницького і студентського руху: Д.Антоновича, П.Андріевського, М.Русова, Л.Маціевича, Б.Камінського та ін. була створена Революційна українська партія (РУП). Фактично її маніфестом стала виголошена М.Міхновським промова «Самостійна Україна», де було виразно сформу¬льовано ідеали українського самостійництва на радикалістських засадах, для яких характерними є безкомпромісність, рішучість, глибоке усвідом¬лення трагічної долі народу, позбавленого свого історичного шляху розвит¬ку, державницьких засад і прагнення поліпшити цю долю нагальними полі-тичними засобами. З 1903 р. фактичним керівником РУП став М.Порш. Рупівці поширювали відозви, листівки, прокламації, в яких проповідували в основному мирні форми дій.

У 1902 р від РУП відкололася Українська народна партія (УНП) -організація націоналістичного напрямку, яку очолював Махновський. Так званих «10 заповідей» партії проголошували самостійну демократичну ре¬спубліку, шанування української мови, традицій. Після 1907 р. діяльність НУП занепала. У грудні 1904 р. з РУП вийшла і створила Українську соціал-демо-кратичну спілку (УСДС) група, яку очолював М.Меленевський. Вона нама¬галася перетворити партію на автономну організацій Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП), що об'єднувала б усіх робітників України, незалежно від національної, належності.

Члени РУП, які залишилися після виходу з неї «Спілки», у грудні 1905 р. на своєму з'їзді перейменували РУП в Українську соціал-демократмч-ну робітничу партію (УСДРП). її лідерами стали В.Винниченко, С Петлю¬ра, М.Порш, Л.Юркевич та ін. УСДРП виступала за автономію України в складі Російської держави, проповідувала поділ соціал-демократичних партій за національною ознакою. Вона проголосила себе представником «українського пролетаріату».

Напередодні революції 1905 р, в Україні активізувалися ліберальні си-ли. 1904 р. вони створили в Києві Українську демократичну партію (УДП). її лідерами були О.Лотоцький, Є.Тимченко, Є.Чикаленко. Восени 1904 р. окремі члени УДП, які вийшли з неї, поклали початок новій - Укра¬їнській радикальній партії (УРП). її лідерами стали Б.Грінченко і С.Єфремов.