55. Україна в умовах демократизації радянського суспільства (1985–1991 рр.).

Перебудова (рос. Перестройка) — теоретично-політична програма реформування командно-адміністративної, бюрократичної соціальної системи СРСР. Метою перебудови був перехід до демократичного соціалізму і ринкової економіки. Основи концепції перебудови було сформульовано на квітневому Пленумі ЦК КПРС в 1985 р. Її теорія, політика, програма дій були розвинені і конкретизовані в рішеннях XXVII і XXVIII з'їздів КПРС.

Політика перебудови, почата частиною керівництва КПРС на чолі з Михайлом Горбачовим, призвела до значних змін в житті країни і цілого світу в цілому — гласності, подоланню суспільством різного роду ідеологічних стереотипів і догм, відмові від політичної монополії КПРС, становленню багатопартійності (політичного плюралізму), закінченню «холодної війни» і ін.

В ході перебудови почали вирішуватися проблеми, які накопичувалися десятиліттями, особливо в економіці і сфері міжнаціональних відносин. До цього додалися помилки і прорахунки, допущені в процесі проведення в життя самих реформ. Різко загострилося політичне протистояння сил, виступаючих за соціалістичний шлях розвитку, і партій, рухів, що зв'язували майбутнє країни з організацією життя на принципах капіталізму, а також по питаннях майбутнього Радянського Союзу, взаємин союзних і республіканських органів державної влади і управління.

Політика гласності і загальна лібералізація суспільного життя спричинили виникнення численних, непідконтрольних офіційній владі «неформальних» організацій. 1987 р. в Києві виник «Український культурологічний клуб» (УКК), у роботі якого брали участь і колишні дисиденти. Учасники клубу проводили дискусії про закриті сторінки радянської історії,обговорювали проблеми української мови і культури, відкрито демонструючи свою опозиційність владі. Тоді ж у Львові було створено «Товариство Лева» — молодіжна організація, що об'єднувала людей різних політичних поглядів, які займалися питаннями культури і політики. У 1988 р. в Україні з'являється багато громадських неформальних об'єднань: студентська організація «Громада» в Київському університеті, «Товариство української мови ім. Т. Шевченка» у Львові, а також «Спадщина», «Союз незалежної української молоді», «Демократичний союз студентів» та ін. Навесні 1989 р. у Києві виникло товариство «Меморіал», куди входили науковці, освітяни, діячі культури, що. виступали за реабілітацію жертв сталінських репресій в Україні. Наприкінці жовтня 1989 р. утворилася екологічна організація «Зелений світ».

До початку 1990-х років перебудова призвела до загострення кризи у всіх сферах життя суспільства, що привело зрештою до розпаду СРСР в 1991.

Ідеологія. Якої-небудь чіткої ідеологічної основи у Перебудови не було. Зміни в країні проводилися руками людей, залучених не ідеями, а легким прибутком від торгівлі, — як вуличної, так і міжнародної. Формуючи кооперативи і приватні підприємства, керівництво КПРС не збиралося ділитися з ким-небудь владою.

Показовим є, що в результаті Перебудови після розвалу СРСР президентом Росії став колишній член ЦК КПРС Б. Єльцин, Президентом України — колишній член Політбюро ЦК КПУ Леонід Кравчук і т.д.

Офіційний марксизм-ленінізм остаточно виродився в схоластику і не міг дати яких-небудь практичних рекомендацій. Частково перебудова спиралася на «теорію конвергенції»: згідно цієї теорії, капіталізм і соціалізм зближуються — в капіталістичних країнах посилюється роль державного регулювання, а в соціалістичних посилюється роль ринку.

У економіці визнавалася головна роль ринкових відносин, що було підготовлене підсумками економічної реформи 1965 року, зокрема перемогою в ході реформи ідеї мотивації підприємств через прибуток. Якоюсь мірою враховувався і досвід НЕПу 1920-х років. Фактично, робітничо-селянський культ змінився культом торгівлі.

Радянська грошова одиниця, рубль, стала піддаватися ідеологічним нападкам. Стала розповсюджуватися точка зору, що СРСР повинен прагнути до «конвертованого» рубля. Стабільність брежнєвських часів була оголошена «застоєм». При цьому західні, капіталістичні країни подавалися, як безперечний і стабільний ідеал для наслідування. Будь-яка критика Заходу миттєво піддавалася публічному висміюванню.

Економіка. До середини 1980-х років радянська економіка прийшла з безліччю проблем. Раніше стабільність і такий собі добробут «епохи застою» забезпечували нафтодолари. Темпи зростання стали дуже низькими; якщо раніше СРСР прагнув наздогнати і перегнати Захід, то тепер відставання тільки наростало. Відставання було помітно всюди добробут, транспорт, продуктивність економіки, також особливо це було помітно в наукоємких галузях. Уряд намагався підвищити темпи зростання (так зване «прискорення») за допомогою різних реформ (госпрозрахунок, самофінансування, бригадний підряд, оренда, кооперативи, індивідуальна трудова діяльність), але безрезультатно.

Для боротьби з низькою якістю продукції радянських підприємств в травні 1986 р. було введено «госприйомку» (сленг. від рос. «госприёмка», раніше існувала тільки на військових підприємствах). Великого ефекту від неї не було.

Іншою проблемою була незбалансованість попиту і пропозиції. Після великого підвищення зарплат робочим в 1970-х роках попит на споживчі товари хронічно випереджав пропозицію; у людей накопичувалося багато вільних грошей. Під час перебудови уряд став брати кредити на Заході, щоб купити на них споживчі товари і задовольнити попит на той час, поки не запрацюють реформи в радянській економіці. В той же час уряд не бажав підвищувати ціни, оскільки це суперечило ідеології (ціни були підвищені тільки в квітні 1991 року).

У січні 1991 був проведений обмін 50- і 100-рублевих банкнот на купюри нового зразка з метою скорочення грошової маси (обмін проводився протягом всього 3 днів і з серйозними обмеженнями). Пояснювалося це тим, що тіньові ділки нібито накопичили величезні суми в крупних банкнотах. Користь від цього обміну була сумнівною, зате було підірвано довіру до радянських грошей.

У 1989—1991 роках відбувалося наростання дефіциту, з магазинів зникали навіть мило, цукор і тютюнові вироби. Всюди вводилися талони і картки покупця. Багатьом тоді здавалося, що головне — не допустити вивозу продукції за межі краю або республіки; це стало одним з чинників загальної «суверенізації».