47. Селянський повстанський рух в Україні в 1917–1921 рр. Отаманщина. Денікінський режим.

Рубіж 1919—1920 pp. став своєрідним піком громадянської війни. Безлад на території України досяг апогею. Громадянська війна на теренах зруйнованої Російської імперії розпочалася з того, що більшовики розігнали Установчі збори у січні 1918 р.

Розвиток громадянської війни в Україні у другій половин 1919 — на початку 1920 pp. мав низку особливостей:

1) значна кількість претендентів на владу в українських землях (більшовики, білогвардійці, поляки, Директорія, місцевий повстанський рух тощо);

2) різновекторність політичних, економічних, національних орієнтацій воюючих сторін (більшовики та білогвардійці виступали за збереження єдності території колишньої Російської імперії, але більшовики були проти приватної власності, а білогвардійці — за, Директорія ж обстоювала незалежність української державності тощо);

3) відсутність військово-політичної сили, яка б домінувала протягом тривалого часу на території України (співвідношення сил у травні 1919 р. між більшовиками, поляками, армією УНР, білогвардійцями, збройними формуваннями М. Григор'єва та Українською галицькою армією становило 30:21:14:10:8:17);

4) хронічна нестача зброї, боєприпасів, ресурсів для ведення війни в більшості задіяних у протистоянні сил;

5) укладення численних нетривалих тактичних компромісів між ворогуючими сторонами;

6) пасивність основної маси населення України, яке у своїй більшості стало жертвою експансії та об'єктом насилля;

7) помітний вплив на події зовнішніх чинників (дипломатичний тиск, моральна та матеріальна підтримка західними державами тієї чи іншої воюючої сторони тощо).

Наприкінці весни 1919 р. повстанський рух суттєво знесилив радянську владу в Україні, що стало особливо помітним на тлі посилення Добровольчої армії А. Денікіна. ≪Білий рух≫ переживав у цей час піднесення. Наприкінці липня денікінці встановили свій контроль над Кримом та майже над усім Лівобережжям, за винятком Чернігівщини. В Україні наступ білогвардійських військ розгортався

у двох напрямках: північному — на Київ та південному — на Одесу.

Спільний похід військ УНР і ЗУНР, що розпочався наприкінці липня 1919 p., спочатку розгортався досить успішно. Проте вже вдосвіта 31 серпня кіннота Добровольчої армії під командуванням генерала М. Бредова через міст, на якому українське військо не виставило охорони, вдерлася до міста. Денікінці, незважаючи на свою малочисельність, діяли зухвало, рішуче, і таки встановили контроль над значною територією Києва. Українські частини мали наказ не вступати в протистояння з денікінцями, а невдовзі галицький генерал А. Кравс підписав угоду, відповідно до якої українські формування залишали Київ і відступали на лінію Ігнатівка — Васильків.

Ця помилка стала фатальною для українських армій, які потрапили у своєрідний ≪трикутник смерті≫: між радянськими військами, білогвардійською Добровольчою армією та збройними формуваннями Польщі. У цей час майже в безнадійному становищі перебувала й армія УНР. Командування прийняло рішення про її поділ на дві частини — одна мусила перейти до Польщі,

інша — на чолі з генералом М. Омеляновичем-Павленком ставила собі за мету перейти до партизанських методів боротьби і здійснити рейд по тилах денікінської та Червоної армії. Цей рейд увійшов в історію як 1-й Зимовий похід.

Отже, Переможцем вийшла білогвардійська Добровольча армія, яка наприкінці літа окупувала майже всю Україну.

Нова влада поділила завойовані землі на три області — Харківську, Київську та Новоросійську. На чолі кожної з областей стояв губернатор з необмеженими повноваженнями.

Характерними рисами денікінського окупаційного режиму були:

політична сфера:

— встановлення терористичної диктатури;

— застосування жорстких репресій проти політичних противників;

— обстоювання гасла ≪единой и неделимой≫, яке стало основною ідеологічною засадою білого руху;

економічна сфера:

— відновлення поміщицької влади на землю;

— стягнення з селян примусових контрибуцій;

— запровадження своєрідної ≪денікінської продрозкладки≫ — разового податку в розмірі 5 пудів зерна з кожної десятини землі;

— відродження свободи торгівлі;

— ліквідація 8-годинного робочого дня, збільшення норм виробітку;

— обіцяння аграрної реформи (≪Земельна реформа і ... шибениці, — акцентував денікінський генерал О. Кутєпов, — тоді ми знову дійдемо до Москви);

сфера культури та національних відносин:

— обмеження сфери вжитку української мови;

— закриття українських газет та журналів;

— припинення діяльності Української Академії Наук;

— посилення шовінізму, національної ворожнечі.