38. Розвиток індустрії на українських землях в хіх ст., її структурна та територіальна диспропорційність. Формування індустріального способу життя.

Протягом 60—80 років XIX ст. в Україні завершився промисловий переворот, суть якого полягала в переході від мануфактури до фабрики, від дрібного товарного виробництва — до широкомасштабного, від ручної праці — до застосування парових двигунів та системи машин.

Економічний розвиток України під владою Російської імперії визначали насамперед галузі важкої промисловості — вугільна, залізорудна, металургійна, машинобудівна. Найінтенсивніше розвивався Донецько-Криворізький вугільний басейн — головна вугільно-металургійна база України.

Основним промисловим паливом стає кам'яне вугілля. Великі капіталістичні підприємства для підвищення продуктивності праці почали застосовувати досягнення науки і техніки.

Скасування кріпосного права, аграрне перенаселення, демографічний вибух зумовили появу значної кількості робочої сили. Для розгортання широкомасштабної машинної індустрії знайшлися і капітали. Основними джерелами фінансування стали урядові субсидії, викупні платежі, іноземні інвестиції, кошти акціонерних компаній. Відкриття нових та більш ефективна розробка старих родовищ корисних копалин дали змогу в другій половині XIX ст. підвести під політику модернізації економіки потужну сировинну базу.

Розгортанню промислового перевороту сприяла й урядова політика, зміст якої полягав у наданні підприємцям пільгових казенних замовлень на тривалий строк, у кредитуванні промисловості державним банком, запровадженні охоронних митних тарифів на ввезення до Російської імперії паровозів, металовиробів, чавуну тощо. Своєрідним каталізатором модернізаційних процесів в економіці стало будівництво залізниць. За сорок пореформених років довжина залізниць імперії зросла з 1,5 тис. до 50 тис. верст, 1/5 з них припадала на Україну. Якщо в західних країнах будівництво залізниць було завершальним моментом промислового перевороту, то в Російській імперії поява та функціонування залізниць відбулись у більш ранній фазі модернізації й стала стимулом для розвитку кам'яновугільної, металургійної та машинобудівної галузей, засобом прискорення виробничих процесів, міграції робочої сили, потужним важелем інтенсифікації торгівлі.

Як зазначає О. Бойко, українська промисловість, розвиваючись у руслі загальноімперських економічних тенденцій, водночас через низку обставин (вигідне географічне розташування, природні багатства, дешева, але кваліфікована робоча сила та ін.) мала свої особливості.

1. Перетворення Півдня України на основну паливно-металургійну базу Російської імперії. У пореформений період центр важкої індустрії поступово переміщається з Уралу, де зберігалися пережитки кріпосництва, у південно український регіон, у якому машинна індустрія одразу виникала на новому капіталістичному підґрунті. «Підприємницька лихоманка» в Донбасі призвела до того, що видобуток кам'яного вугілля зріс від 1861 до 1900 року у 115 разів. До кінця XIX ст. у 158 разів збільшилося у цьому регіоні виробництво залізної руди, тоді як на Уралі лише у 4 рази. Завдяки масовому та активному запровадженню новітньої техніки енергоозброєність кожного заводу Півдня була в середньому у 42 рази вищою, ніж на Уралі. Тому продуктивність праці робітника-металурга Півдня у 6 разів перевищувала продуктивність праці уральського робітника. Такі зміни дали можливість Україні (особливо південно-східній її частині) перетворитися на потужний індустріальний регіон, який давав майже 70% видобутку кам'яного вугілля, значну частину виплавки чавуну, заліза й сталі Російської імперії.

2. Більш швидкі порівняно із загальноімперськими темпи розвитку індустрії. Так, якщо протягом 1870—1880 pp. у Російській імперії приріст виплавки чавуну становив 25%, а прокату — 139%, то в Україні відповідні показники зростання були значно вищими — виробництво чавуну збільшилося у 4 рази, а прокату— в 7,7 раза. Аналогічні темпи зростання мали місце у пореформений період і в інших галузях важкої індустрії України.

3. Високий рівень концентрації виробництва. Промисловий переворот, конкуренція, потреби раціональної організації праці сприяли швидкому зростанню концентрації виробництва. У 1892 р. на восьми найбільших шахтах Донбасу було видано на-гора вугілля більше третини річного видобутку краю. Характерно, що концентрація виробництва вела, як правило, до зменшення кількості підприємств і до зростання кількості їхньої продукції. Зокрема, в 60—90-х роках при зменшенні загальної кількості цукрових заводів в Україні (з 247 до 153) виробництво цукру на них зросло в 14 разів.

4. Значний вплив іноземного капіталу. Охоронна митна політика уряду змусила іноземних підприємців відмовитися від ввезення закордонних товарів і перейти на інвестування промисловості. Ввозити капітал до Російської імперії було вигідно, цьому сприяли державні пільги, дешева робоча сила, значні запаси сировини, ринки збуту. Основними інвесторами стали підприємці Франції, Бельгії, Англії та Німеччини. Переважну більшість капіталів іноземці вкладали у кам'яновугільну, гірничорудну та металургійну галузі. Наприкінці XIX ст. у гірничій промисловості України іноземцям належали 80 — 90% усіх акціонерних капіталів. Варто наголосити, що наслідками залучення іноземців до розбудови машинної індустрії були не тільки додаткові капітали, а й запровадження новітніх техніки та технологій, використання апробованих в передових країнах форм організації праці, ангажування кваліфікованого, високо професійного персоналу. Водночас левова частка прибутків важкої індустрії вивозилася за кордон.

5. Формування економіки України як органічної частини економічного простору Російської імперії. Цей процес виявлявся у гіпертрофованому розвиткові галузей важкої індустрії південноукраїнських земель; гальмуванні частини галузей легкої промисловості (полотняна, суконна та ін.), які конкурували з аналогічним виробництвом центрально-російських земель; розбудові залізниць на догоду економічним та воєнним імперським інтересам; побудові української промисловості на принципі незавершеності, відсутності замкнутого технологічного циклу тощо. Тому, незважаючи на те, що за багатьма основними економічними показниками українські губернії випереджали центральні російські землі, імперський, колоніальний характер їхньої експлуатації зберігався. Достатньо сказати, що лише 15% українських промислових підприємств того часу виробляли готову продукцію. Решта потужного індустріального потенціалу України лише готувала сировину для виготовлення кінцевого продукту в Росії.