55. Вибори Президента 2010 р.

Вибори Президента України 2010 — чергові вибори Президента України. Спочатку були призначені Верховною Радою України на 25 жовтня 2009 року, але ця дата була оскаржена чинним Президентом України Віктором Ющенком у Конституційному Суді. Після того, як Конституційний Суд визнав таке рішення протиправним, Верховна Рада призначила вибори на 17 січня 2010 року.На виборах використовувалася система абсолютної більшості. У разі відсутності кандидата, що набрав абсолютну більшість від числа тих, що взяли участь у виборах, передбачався 2-й тур, у якому змагалися двоє, що набрали найбільше голосів. У 2-му турі для перемоги досить було набрати голосів більше, ніж у суперника. Вибори Президента України 2010 року коштували державному бюджету України 1 млрд. 532 млн грн. 18 кандидатів, які були зареєстровані Центральною виборчою комісією України. За результатами обробки 100,00% протоколів перемагає лідер опозиції Віктор Янукович — 48,95% (12 481 268 голосів); Юлія Тимошенко відстає на 3,48 відсотки — 45.47% (11 593 340 голосів). Проти обох кандидатів проголосувало 4,36% громадян. Визнаних недійсними виборчих бюлетенів — 1.19%. Зросла в порівнянні з першим туром активність виборців — 69,15% (66,76% у першому турі). Юлія Тимошенко не визнала своєї поразки, заявила про масові фальсифікації «в цілому по Україні на понад 1 млн голосів за різними технологіями» і сказала, що оскаржуватиме результати виборів у суді. 14 лютого 2010 року ЦВК оголосила офіційні результати виборів президента України, згідно з якими лідер Партії регіонів Віктор Янукович переміг і став наступним президентом країни.

55. Революція гідності. Російська агресія проти України. Анексія Криму.

Революція гідності (також Європейська революція таЄврореволюція — політичні та суспільні зміни в Україні з 21 листопада 2013 до лютого 2014 року, викликані відходом політичного керівництва країни від законодавчо закріпленого курсу на Європейську інтеграцію та подальшою протидією цьому курсу. Однією з головних причин протестів стала надмірна концентрація влади в руках Президента Віктора Януковича та його «сім'ї», створення системи управління з

ознакамифашизму.

Терміни Європейська революція або Єврореволюція стосовно означених подій часто використовуються в тому ж контексті, що й термін Євромайдан, але, звичайно, мають дещо інше семантичне навантаження:Євромайдан здебільшого застосовується в контексті організації, форми та місця проведення протестів; Єврореволюція — як суспільні та політичні зрушення, викликані зривом підписання Угоди на Європейську інтеграцію, та, власне, самим Євромайданом.

Передумаови

Підготовка та економічна складова Угоди з ЄС.

Економічна складова у відносинах з ЄС.

Економічна складова у відносинах з Росією.

Зрив підписання Асоціації з ЄС.

Аргумент про 36% обсягів торгівлі з Росією. 

Відмова КМ України від підготовки Угоди

Подальша протидія Уряду курсу на Євроінтеграцію

Підготовка Євромайдану

Силовий розгін студентського Майдану, ніч на 30 листопада

У ніч проти 30 листопада начальник ГУМВС України в Києві В. В. Коряк віддав наказ на силовий розгін Євромайдану в Києві. О 4 годині ранку, коли наМайдані Незалежності перебувало близько 100 протестувальників, площу оточили 300 озброєних спецзасобами бійців «Беркуту» та з надмірним застосуванням сили витіснили людей з Майдану: людей били кийками та ногами. Внаслідок розгону було травмовано десятки протестувальників. Частина мітингувальників знайшла притулок в Михайлівському золотоверхому монастирі. Приводом для розгону стало нібито встановлення Новорічноїялинки.

За версією журналіста Мустафи Найєма керував операцією заступник Секретаря РНБО, колишній народний депутатВолодимир Сівкович. Ця інформація була підтверджена 14 грудня головою КМДА Олександром Поповим на допиті в Генпрокуратурі. 19 грудня Віктор Янукович повідомив зі слів Андрія Клюєва, що розгін Євромайдану стався, бо «була мета — стабілізувати ситуацію».

Зрив підписання Угоди та побиття студентів виявились не єдиними, а, можливо, і не головними причинами соціального напруження. Інші аспекти соціального напруження визначались невдоволенням через зростаючу політичну корупцію (так, наприклад, висловлювання одного з спікерів та «диригентів» правляючої Партії Регіонів — Михайла Чечетова — «Мы их развели как котят» стосовно опозиції стало одним з яскравих прикладів застосовуваних владою технологій) та цинізм стосовно власного народу, що проявлявся в повній абсурдності коментарів влади щодо суспільно значимих питань.

Характер протестів[

Від самого початку активної фази протистояння мітингувальниками був обраний курс на мирний характер протестів. При цьому, спроба втягнути мітингувальників в агресивне протистояння з силами правопорядку під час інсценованого провокаторами штурму Адміністрації Президента 1 грудня зазнала невдачі: мітингувальники не долучились до провокативного штурму, а опозиційні депутати та лідери протесту своїми тілами відгородили провокаторів від сил правопорядку.

Після подій 1 грудня силовий контакт хоча і мав місце, але все більше переходив в цивілізоване русло та мав локальний характер. При цьому влада намагалась імітувати «всенародну підтримку» курсу Уряду та Президента звезенням людей на «антимайдани» — проплачені мітинги, які проходили під прапорами Партії Регіонів. При цьому окремим учасникам «антимайдану» гроші або не платили, або платили лише частково

Причини та характер протистоянняПоштовхом до виходу протистояння за мирні межі стало ухвалення Верховною Радою репресивних, на думку прихильників євроінтеграції,«диктаторських законів», що відбулося 16 січня. Наступного дня низка громадських організацій оголосили повну мобілізацію на Майдані Незалежності у Києві. У їх звернені закликалося до «масового і негайного опору» злочинцям при владі.

Незважаючи на притаманний збройному протистоянню характер та застосування спеціальних засобів — включаючи каміння та коктейлі Молотова — протестуючі, в цілому, застосовували гуманні методи поводження з полоненими, відпускаючи затриманих беркутівців та тітушок після «виховної бесіди», яка передбачала виконання національного гімну, публічне вибачення перед народом або змащування лобів зеленкою.

В ході протистояння, крім каміння та «коктейлів Молотова», повстанцями були збудовані метальні машини — требушет та велетенська рогатка, також була виготовлена «картопляна гармата». Cвоєю організацією та застосованими іноваціями повстанці неодноразово викликали живе захоплення у світі.

В той же час прибічники влади — «невстановлені особи», бійці спецпідрозділів та титушки — застосовували нелюдські методи, включаючи викрадення, катування (Ігор Луценко, Дмитро Булатов) та вбивство активістів (Юрій Вербицький), тортури з роздяганням та фотосесіями на морозі (Михайло Гаврилюк), що, в цілому, вказує як на надзвичайну жорстокість влади, так і на спеціальне спрямування спецпідрозділів проти власного народу. Тітушки, не тільки взаємодіяли з спецпідрозділами, але й використовували при цьому вогнепальну зброю.

Провладні силові структури також широко використовувалигладкоствольну вогнепальну зброю. Після відходу спецпідрозділів з своїх позицій на вул. Грушевського журналісти виявили сотні або тисячі гільз до рушниць 12 калібру: червоні гільзи — виробництва французької компаніїSpartan, помаранчеві — чеської фірми Sellier & Bellot, білі, без розпізнавальних написів ідентифіковані як американського виробництва, сині — чеської фірми FAM Pionki. Останні споряджені картеччю — 12-ма свинцевими кульками діаметром 6.8 мм.

Реакція Росії

Більшість контрольованих державою російських ЗМІ подають про події Єврореволюції максимально викривлену інформацію: видають провокаторів за учасників Майдану, перекручують очевидні факти та хронологію подій, применшують кількість учасників тощо. Один з головних російських дезінформаторів, Дмитро Кисельов, 9 грудня 2013 року указом Президента Росії був призначений генеральним директором новоствореного федерального державного унітарного підприємства "Міжнародне інформаційне агентство «Росія сьогодні».

В ефірі каналу «Россия-1» в програмі «Вести недели» Дмитро Кисельов свідомо підмінив послідовність подій, заявивши:

Російсько-українська війна або Вітчизняна війна 2014 року — політичний та військовий конфлікт міжпісляреволюційною Україною з одного боку і Росією та створеними нею невизнаними самопроголошеними республіками РК, ДНР, ЛНР з іншого. Незважаючи на численні докази присутності російських військ на території України, офіційно Росія не визнає факту свого вторгнення в Україну, відтак з української сторони війна розглядається як неоголошена.

Периодизація

Існують різні точки зору щодо дати початку російсько-української війни. Колишній радник російського президента А. Ілларіонов. вважає, що датою початку війни слід вважати 20 лютого 2014, оскільки саме ця дата викабрована на медалі «За повернення Криму», і відповідно першою силовою акцією - розстріл демонстрантів на Майдані Незалежності в Києві, який відбувався, за твердженнями автора, за наказами та під керівництвом представників російського ФСБ. Подібну точку зору висловлює журналіст Ю. Колесніков. .

З перемогою Майдану, що суперечила геополітичним інтересам Росії, пов'язують початок війни також український історик В. Кравченко. На думку дослідника, Євромайдан "дещо сплутав карти кремлівським стратегам", і тому росіянами "був спішно «дістатий із шухляди» План «Б»".

Український правознавець Василенко В. А. відзначає, що згідно Ст. 2 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» (14 грудня 1974 року), «Застосування збройної сили державою першою на порушення Статуту ООН є prima facie свідченням акту агресії...» Згідно зі ст. 3 Резолюції для кваліфікації як акту агресії збройного нападу, який першою вчинила одна держава проти іншої, юридично не мас значення, була війна формально оголошена чи ні. Відтак початком російської агресії слід вважати 27 лютого 2014, коли підрозділи спецназу Головного розвідувального управління Генштабу та 45-го окремого повітряно-десантного полку Збройних сил РФ захопили приміщення Верховної Ради та Ради Міністрів АРК, а військові частини кримського угруповання Збройних сил України стали об'єктом провокаційних нападів із дислокованих на півострові російських військових баз.

Натомість на думку екс-міністра оборони України В. Гелетея, війна з Російською федерацією розпочалася 1 серпня 2014 року, коли "вже бачили їх присутність", а з 25 серпня "почався черговий широкомасштабний наступ в інших напрямках"

Передумови конфлікту.

Проросійські мітинги в Криму

23 лютого 2014 року почалися проросійські та проукраїнські мітинги (в останніх брала участь велика кількістькримських татар на чолі з лідером Меджлісу Рефатом Чубаровим). 27 лютого невідомі озброєні люди без знаків розрізнення (ймовірно колишні бійці спецпідрозділу «Беркут», що брали участь в придушенні протестів у Києві («Беркут» було розформовано 25 лютого), та російські спецпризначенці) захопили й блокували Верховну Раду Криму та інші адміністративні будівлі, аеропорти у Сімферополі та Севастополі, установи зв'язку, засоби масової інформаціїтощо. На їхню вимогу до Парламенту Криму прийшла частина депутатів, що проголосували за проведення референдуму про розширення автономії Криму 25 травня 2014, в день президентських виборів в Україні. При цьому присутність кворуму є сумнівною, оскільки на засідання не допустили ЗМІ. Невдовзі було двічі змінено дату референдуму: перенесено спершу на 30 березня, а потім — на 16 березня. Також було змінено формулювання питання — замість розширення автономії йшлося про приєднання до складу Росії. При цьому, оскільки Україна є унітарною державою, питання про відокремлення регіону можна вирішувати лише на національному референдумі. З огляду на це, ще до проведення референдуму лідери країн ЄС, США та багатьох інших визнали його незаконним, а його результати — недійсними.

Захоплення Верховної Ради АРК

У ніч на 27 лютого будівлі Верховної Ради та Уряду АРК захопили озброєні невідомі особи та встановили на будівляхросійські прапори. За словами народного депутата Сергія Куніцина адміністративні будівлі захопили професійно підготовлені люди, які озброєні автоматами, кулеметами, гранатометами тощо[53]. За повідомленнями ЗМІ центр Сімферополя було перекрито правоохоронцями, піднятими по тривозі[54], обмежено рух громадського транспорту[55].

Вторгнення російських військ на півострів

1 березня 2014 року Рада Федерації РФ підтримала звернення президента Росії Володимира Путіна про дозвіл на застосування Збройних сил Російської Федерації на території України[56] Рада національної безпеки і оборони України у зв'язку з агресією з боку Росії, ухвалила рішення привести Збройні сили України у повну бойову готовність та розробила «детальний план дій на випадок прямої військової агресії з боку РФ»[57].

«Референдум» 16 березня

16 березня 2014 року відбувся «референдум» про статус Криму, на якому за офіційними даними 96,77% жителів АРКта міста Севастополь проголосували за возз'єднання відповідних територій з Російською Федерацією. 17 березняВерховна Рада АРК проголосила незалежність Республіки Крим, а 18 березня у Георгіївській залі Московського КремляПрезидент Росії Володимир Путін спільно з самопроголошеними Головою Ради Міністрів АРК Сергієм Аксьоновим, спікером Верховної Ради АРК Володимиром Костантиновим, та головою СМДА Олексієм Чалим підписали Договір про прийняття Республіки Крим до складу Росії. 21 березня Рада Федерації Росії прийняла закон про ратифікацію Договору від 18 березня та закон про утворення нових суб'єктів федерації — Республіки Крим та міста федерального значення Севастополь, закріпивши анексію цих регіонів Росією.

27 березня 2014 Генеральна Асамблея ООН підтримала територіальну цілісність України, визнавши Крим і Севастополь її невід'ємними частинами. За відповідну резолюцію проголосували 100 країн-членів ООН зі 194. Проти проголосували 11 країн, 58 країн утрималися, решта не брала участі в голосуванні