55. Відбудова народного господарства після Другої світової війни.

Березень 1946 р. — затвердження Верховною Радою СРСР п’ятирічного плану відбудови і розвитку народного господарства на 1946-1950 рр.

Особливості відбудови Промисловість:

* більші масштаби відбудовчих робіт, ніж у будь- якій іншій країні Європи;

* проблема капіталовкладень (відмова від плану Мар- шалла, розрахунок лише на внутрішні резерви);

* відновлення адміністративно-командних методів;

* початок відбудови з важкої промисловості (в Україні за декілька років були відновлені шахти Донбасу, Дніпрогес та інші великі електростанції, металургійні заводи тощо);

* розвиток важкої промисловості за рахунок легкої, сільського господарства, науки і культури (інвестиції у легку промисловість складали 12-17 % усіх промислових капіталовкладень);

* посилення диспропорції в розвитку економіки на користь військово-промислового комплексу (ВПК);

* повільне впровадження досягнень науково- технічного прогресу (підприємства працювали за старими технологіями, висока енерго- та матеріалоємність виробів тощо);

* нестача робочої сили, особливо кваліфікованої;

* важливим чинником, що впливав на успіх відбудови, був ентузіазм народу (90% працюючих охоплені різними формами соцзмагання).

Сільське господарство:

* відновлення колгоспного ладу;

* надзвичайно складні умови відбудови сільського господарства (скорочення посівних площ, поголів’я худоби, нестача робочих рук, техніки);

* мізерні капіталовкладення (7% від загального обсягу асигнувань);

* важке становище селян (мізерна оплата праці, високі податки на підсобне господарство, відсутність паспортів у селян, несплата пенсій тощо);

* голод 1946-1947 рр.

Голод 1946-1947 рр.

Причини голоду:

* спустошення країни внаслідок війни;

* розширення посівних площ і виконання планів хлібозаготівлі за всяку ціну;

* посуха 1946 р.;

* відбудова промисловості за рахунок сільського господарства;

* продаж хліба за кордон.

Заходи влади:

* репресивні заходи щодо селян;

* відновлення дії «Закону про п’ять колосків»;

* невизнання факту голоду радянським керівництвом

Ціною величезного напруження сил до 1950 р. були в основному загоєні рани війни. Обсяг валового виробництва промисловості перевищив рівень 1940 р. на 15%. Стали до ладу шахти Донбасу, підприємства важкої індустрії. Більше, ніж до війни, добувалося залізної руди, вироблялося продукції машинобудування, електроенергії, цементу тощо. Валова продукція сільськогосподарського виробництва у 1950 р. становила 91% довоєнного рівня. Позитивні зрушення сталися в галузях освіти, науки, культури.

Поряд із цим у повоєнному розвитку України існувало чимало проблем. Зокрема, дедалі очевиднішою ставала однобічність, незбалансованість економіки, яка головним чином спрямовувалася на потреби військово-промислового комплексу. Серйозною проблемою для влади стала колективізація в селах Західної України, котра викликала масовий спротив місцевого населення. Тут вона була завершена лише на початку 50-х років. Основними засобами слугували примус, «розкуркулення», депортації. Зокрема, у східні райони СРСР було депортовано більше 203 тис; так званих співучасників і посібників угруповань ОУН — УПА.

До змін в народному господарстві можна віднести також і приєднання Криму. 19 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР за згодою з Президіями Верховних Рад Росії та України прийняла рішення про передання Криму зі складу РРФСР до складу УРСР. При цьому було взяте до уваги таке. По-перше, те, що РРФСР не мала спільного кордону з Кримською областю; по-друге, економічна близькість господарських зв'язків УРСР та Криму; по-третє, нагальна потреба у зрошуванні сільськогосподарських угідь цієї області передбачала єдине управління господарством півострова. Після 1954 р. на території Криму було збудовано нові промислові підприємства, прокладено велику кількість комунікацій, повністю забезпечено півострів водою, газом, електроенергією. Саме після цього Крим став головною всесоюзною здравницею. Внаслідок цього населення Криму швидко зростало, особливо російськомовна частина.