45. Директорія: внутрішня та зовнішня політика.

Директорія УНР — найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року.

Внутрішня політика

У початковий етап існування Директорії у виробленні її політичного курсу активну роль відіграв Володимир Винниченко.

Відразу після зайняття Києва (18 грудня 1918 року) Директорія оприлюднила ряд відозв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії. Була прийнята постанова про негайне звільнення всіх призначених при гетьмані чиновників. Уряд мав намір позбавити промислову й аграрну буржуазію виборчих прав. Владу на місцях передбачалося передати Трудовим радам селян, робітників та трудової інтелігенції. Через такий радикалізм Директорія залишилася без підтримки переважної більшості спеціалістів, промисловців та чиновників державного апарату. Революційна стихія селянства виявилася неспроможною протистояти наступові регулярних радянських військ і стала перероджуватись в руйнівну анархію.

26 грудня 1918 року Директорія видала Декларацію, в якій заявила про намір експропріювати державні, церковні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їх серед селян. Декларуючи вилучення землі у поміщиків, Директорія прагнула їх заспокоїти. За землевласниками залишались будинки, де вони до цього жили, породиста худоба, виноградники та інше. Було також оголошено про недоторканість земель промислових підприємств і цукрових заводів, що належали промисловцям і політикам цукрозаводникам. Конфіскації також не підлягали землі іноземних підданих. В руках заможних селян залишалися ділянки площею до 15 десятин землі. Але поміщики і буржуазія в Україні були незадоволені політикою Директорії, яка відкрито ігнорувала їхні інтереси.

Зовнішня політика

Директорії вдалося добитися розширення міжнародних зв’язків УНР. Україну визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан, Італія і ряд інших держав. Але їй не вдалося налагодити нормальних стосунків з країнами, від яких залежала доля УНР: радянською Росією, державами Антанти та Польщею.

31 грудня 1918 року Директорія запропонувала Раді Народних Комісарів РСФРР переговори про мир. Раднарком погодився на переговори, незважаючи на те, що не визнавав Директорію представницьким органом українського народу. Під час переговорів радянська сторона відкинула звинувачення у веденні неоголошеної війни, лицемірно заявивши, що ніяких регулярних російських військ в Україні немає. Зі свого боку, Директорія не погодилася на об’єднання Директорії з українським радянським урядом і відмовилася прийняти інші вимоги, що означали самоліквідацію УНР.

46. Західно-Українська Народна Республіка.

Поразка Четверного союзу у світовій війні активізувала рух населення монархії Габсбургів за утворення національних самостійних держав. 18 жовтня 1918 р., коли Австро-Угорська імперія розпалася, у Львові зібралися представники громадськості й утворили Українську національну раду — законодавчий орган майбутньої держави — на чолі з адвокатом Євгеном Петрушевичем. У своєму першому маніфесті рада проголосила на українських етнічних землях імперії українську державу. Тим часом відроджена Польща також готувалася взяти владу в Галичині. Щоб запобігти цьому, за наказом Національної ради в ніч на 1 листопада 1918 р. українські підрозділи зайняли Львів, а згодом і всю територію Східної Галичини. 13 листопада 1918 р. було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР). Президентом її став голова Національної ради Є. Петрушевич, головою Державного секретаріату (уряду) — Кость Левицький. Першим кроком уряду стало створення жандармерії й Української галицької армії (УГА). В умовах воєнної розрухи уряд особливу увагу приділяв подоланню глибокої кризи економіки. 14 квітня 1919 р. після тривалих дискусій Рада ухвалила закон про земельну реформу. Конфісковані землі після закінчення війни передбачалося розподілити між безземельними. Активно відбудовувався залізничний транспорт. Було введено власну валюту — гривню, розпочато перебудову системи народної освіти. Усе це засвідчує демократичний характер уряду ЗУНР.Внутрішня і зовн пол.-ка:

- ств. дієвих органів законодавчої і виконавчої влади в центрі та на місцях шляхом проведення демократ. виборів;

-порголошення укр. Мови державною,закон про громадянство;

-закон про 8год робочий день;

- укр.-польська війна;

-зміцнення міжнародних позицій(відкриття посольств та дипломатичних представниць у низці країн).

Незначний досвід існування ЗУНР переконливо показав, що подальший процес розбудови молодої держави, організації та захисту її завоювань здійснювати самотужки буде не просто, і тому спонукав уряд республіки 1 грудня 1918 р. укласти договір про злуку з Українською Народною Республікою. Це була вікова мрія українців Галичини, за яку боролися не одне століття кращі постаті всієї української землі — на заході та сході. І ось 22 січня 1919 p., коли на Україну наступали більшовицькі війська, на Софійській площі в Києві було проголошено про з'єднання УНР і ЗУНР в одну цілу суверенну Українську Народну Республіку. Однак на шляху досягнення державної незалежності й цілісності українських земель стали сусідні держави. Наприкінці червня — на початку липня 1919 р. добре оснащені державами Антанти польські війська окупували Східну Галичину і Західну Волинь, ліквідувавши всю структуру української державності, включаючи органи місцевого самоврядування. Румунія захопила Буковину і південно-східну частину Закарпаття. Війська Чехословаччини на початку 1919 р. зайняли західну частину Закарпатської України. Західноукраїнська Народна Республіка, проіснувавши більше восьми місяців впала.