55. Україна в системі міжнародних відносин повоєнного періоду.

Новизна становища України в світі полягала в поверненні її як суб'єкта міжнародного права на арену міждержавних відносин. У 1944 р. було відновлено Наркомат (з 1946 р. — міністерство) закордонних справ України. У 1945 р. делегація України взяла участь у міжнародній конференції і підписала декларацію про заснування Організації Об'єднаних Націй (ООН). Першим віце-головою підготовчої комісії було обрано тодішнього наркома закордонних справ УРСР Д. Мануїльського. Він став головою першого комітету (з політичних питань і безпеки) першої сесії Генеральної асамблеї ООН (Лондон, січень 1946 p.). Україна стала одним із фундаторів цієї авторитетної міжнародної організації, не раз входила до багатьох її комісій та комітетів.

У 1948—1949 pp. Україну обирають непостійним членом Ради Безпеки ООН. Підпис України, як і інших дер-жав-переможниць у Другій світовій війні, стоїть під мирними договорами з колишніми союзниками гітлерівської Німеччини — Італією, Румунією, Угорщиною та Фінляндією. 1948 р. вона підписала міжнародну конвенцію про режим судноплавства Дунаєм.

У перші повоєнні роки УРСР була представлена в 20 міжнародних організаціях і уклала 65 міждержавних угод. 1947 p., після кількадесятирічної перерви, в Києві відкрилося перше представництво іноземної держави — Консульство Польської Народної Республіки, згодом — дипломатичні представництва інших країн Східної Європи. Пропозиції встановити консульські відносини УРСР з іншими державами Європи, Азії та Америки були відхилені Сталіним.

Отже, повернення України на міжнародну арену мало обмежений характер. Вся дипломатична діяльність УРСР здійснювалась в жорстких рамках міжнародної політики СРСР під наглядом відповідних загальносоюзних структур. Однак це означало певні поступки тоталітарного режиму перед реаліями життя.

Україна брала активну участь у розвитку економічних зв'язків СРСР із зарубіжними країнами, передусім з державами створеної 1949 р. Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), куди входили країни Східної Європи та Азії, що стали на шлях соціалізму.

55. Ідеологічний наступ сталінізму на культурно-національну сферу суспільного життя України в повоєнний період.

Суспільно-політичне життя. Відновлення режиму одноосібної влади Й. Сталіна, культ особи якого досяг апогею; Відсутність в Україні будь-якої самостійної політики. Відновлення репресій; відсутність демократії та свобод громадян, зловживання владою (пік репресій в Україні припав на 1947 p., коли ЦК КП(б)У очолював найближчий соратник Й. Сталіна Л. Каганович). Підпорядкування політичному центру діяльності перших секретарів ЦК КП(б)У: М. Хрущов (1943-1946 рр. та 1948-1949 рр.), Л. Каганович (1947 р.), Л. Мельников (1950-1953 рр.). Розгортання ідеологічної реакції — «ждановщини».

«Ждановщина» — це ідеологічна кампанія в СРСР, розгорнута у 1946-1949 рр. у галузі науки, літератури, культури та мистецтва, в ході якої були піддані нищівній критиці діяльність інститутів історії України та історії української літератури, творчих спілок, редакцій газет і журналів, видатних діячів української культури — письменників, композиторів, режисерів тощо (назва походить від прізвища секретаря ЦК ВКП(б) з питань ідеології А. Жданова).

Мета «ждановщини» в Україні — посилення контролю над творчими процесами в галузі культури, придушення національно-визвольного руху та будь-яких проявів української самостійницької ідеї.

Освіта

- Відновлення зруйнованих під час війни шкіл, переважно зусиллями самого населення.

- Гостра потреба у підручниках, зошитах, навчальному обладнанні тощо.

- Відновлення системи вищої освіти.

- Перехід до обов’язкової семирічної освіти (1953 р.).

- Заідеологізованість освіти.

- Скорочення шкіл з українською мовою викладання.

Наука

* Відновлення роботи науково-дослідних установ.

* Провідна наукова установа — Академія наук УРСР на чолі з О. Палладіним.

* запуск першого в республіці атомного реактора (1946 р.);

* виготовлення у Києві першої в Європі цифрово-обчислювальної машини під керівництвом С. Лебедєва (1948-1950);

* запровадження нової автоматичної технології зварювання тощо;

* «лисенківщина» проголошення генетики «продажною дівкою імперіалізму», а кібернетики — її «рідною сестрою»).

«Лисенківщина» — специфічний період.