75.Концепція захисту цивільних прав за Римським правом класичної та після класичної доби. 76.Самозахист прав.

У найдавніші часи держава не втручалася у відносини між окремими особами і тому єдиним способом здійснення і захисту прав був самозахист: якщо хтось не сплатив борг, захопив річ, то сам потерпілий мав право силою змусити сплатити борг, повернути річ. Захист порушених прав допускалося здійснювати в порядку самоуправства. воно повинно було відповідати деяким додатковим вимогам.

Перш за все в порядку самозахисту можна було відображати тільки насильницьке порушення своїх прав. По-друге, самозахист повинна була направлятися на захист реальних, а не уявнихправ, визнаних і охоронюваних в юридичному порядку. По-третє, самозахист повинна була здійснюватися тільки безпосередньо потерпілим суб'єктом (а не за його дорученням, від його імені, найманцем і т.д.). Презюміровалось, що для визнання їх самозахистом дії не могли бути превентивними, а тільки відповідними, притому безпосередньо в момент порушення прав. У цих випадках відповідь застосування сили вважалося дозволеним і їх наслідки - правовими: Відновлення порушених не в порядку насильства прав заборонялося. Не допускалося і самоправне відновлення своїх прав postfactum. Можна було і визнавалось припустимим застосовувати силу для забезпечення подальшої можливості відновити свої права у законному судовому порядку Правові, або юридичні, дії щодо охорони і відновлення своїх приватних прав припускали звернення до уповноваженої на розгляд таких спорів інстанції, громадському або державному суду (judicium). Зацікавлені особи виступали в особливих ролях позивача і відповідача, їх дії в загальній формі позначалися як право вимагати (agere)і заперечувати (negare). тягар доказування обгрунтованості вимоги лежало на позивачі - «заперечення не потрібно доводити».

77.Преторські інтердикти.

Інтердикт — це наказ претора припинити самочинні дії, який віддавався порушнику. Якщо порушник не виконував наказ, претор застосовував засоби примусового характеру інтердикти поділялися на окремі групи. Метою одних інтердиктів був захист наявного володіння від посягань, збереження володіння. Завдання інших інтердиктів - поновлення вже порушеного, відібраного володіння. Ще інша, третя, категорія - це так звані інтердикти для встановлення нового володіння. застосовувся тоді, коли один із спадкоємців не бажав розділяти спадщину між іншими двома такими ж спадкоємцями. До числа інтедиктів, спрямованих на охорону і збереження існуючого володіння, входили:

1) uti possidentis - для захисту нерухомих речей;

2) utrubi -для захисту рухомих речей.

Обидва інтердикти мали на меті:

а) визнання володіння за однією із сторін;

б) присудження до виправлення порушень володіння;

в) відшкодування збитків.

Другу групу засобів захисту володіння становили інтердикти, спрямовані на повернення втраченого володіння - так звані рекуператорні інтердикти. До них відносяться unde vi, або просто vi. Інтердикт unde vi давався тому, хто втратив володіння нерухомістю через насильство. Відповідальність за цим інтердиктом мала штрафний, деліктний характер, тому що відповідач повинен був відшкодувати позивачу всі збитки, які він зазнав.

Посідання захищалося за допомогою преторських інтердиктів. Такий захист називався посесійним, або інтердиктним. Його особливістю було те, що володілець мав довести лише факт посідання і факт його порушення. Оскільки при цьому посилання на право не допускалось, то й доводити правову підставу посідання не було потреби.