87.Типи рецепції Римського права.

Східноєвропейський (візантійський) тип рецепції має такі риси:

• ґрунтується на одній, чітко встановленій ідеологічній максимі;

• не має, як правило, глибокої науково-теоретичної бази;

• провадиться «за ініціативою зверху», не обов'язково бу­дучи зумовленою потребами суспільства або навіть не відпо­відаючи його потребам;

• обмежується декількома видами форм рецепції, найчас­тіше - обранням зразків для наслідування.

Західноєвропейський тип рецепції:

• ґрунтується на плюралізмі політичних та правових ду­мок;

• має надійне методологічне підґрунтя ( теоретичну базу);

• є компромісом дії різних політичних, економічних, соці­альних сил;

• відбувається внаслідок «ініціативи знизу» (як реалізація соціальних, культурних, економічних та інших потреб).

Оскільки особливості кожного з цих типів рецепції істот­но впливають на її перебіг, надалі вивчення питань ре­цепції римського права слід узгоджувати з цими катего­ріями.

88.Передумови рецепції Римського права у Візантійській імперії.

Звертаючись до питань значення й ролі римського права у Візантії, насамперед необхідно охарактеризувати економічні, політичні та духовні процеси, що обумовили необхідність звернення до надбань римського приватного права. Складовими внутрішньої політики імператора Юстиніана І, зокрема, були: проведення адміністративних реформ; здійс­нення економічних заходів, спрямованих на збільшення това­рообігу та пожвавлення виробництва; обмеження земельної власності; впровадження єдності віри та віросповідання тощо. Це знайшло відображення у ліквідації останніх республікан­ських інституцій, посиленні одноособової влади імператора в авторитарній державі, що спиралась на величезний, централі­зований апарат управління. Окремі законодавчі акти імпера­тора спрямовувалися проти великих землевласників, вплив яких іноді переростав у політичну владу, що суперечило імпе­раторським уявленням про призначення державної влади. Ра­зом з тим, обмеження прав великих землевласників супрово­джувалося заходами із заохочення розвитку дрібного земле­володіння (шляхом встановлення податкових пільг тощо).

До цього слід додати, що досить активно проводилась по­літика заохочення до освоєння нових земель, а також до за­селення земель, що раніше були освоєні, але потім залишені. Ця політика в свою чергу спричиняла соціальну диференціа­цію та розклад сільської громади у візантійському селі.

Що стосується боротьби Юстиніана за єдність віри та ві­росповідання, то однозначної оцінки вона не дістала: деякі дослідники вважають, що піклування про справи церковні він взагалі ставив понад усе - його ортодоксальність у цьому питанні оцінюють вельми критично. Втім, тут головним для Юстиніана було те, що він розглядав релігію як підґрунтя со­ціальної та етнічної єдності, опору політичної влади, внаслі­док чого видав значну кількість указів (декретів), спрямова­них на регулювання відносин у цій сфері.

У радянській романістиці широкого поширення набув по­гляд, згідно з яким Юстиніан звернувся до кращих зразків римського права та провів його систематизацію з таких мо­тивів: намагаючись врятувати рабовласницький спосіб вироб­ництва шляхом створення сильного й жорсткого законодав­ства, здатного утримувати підвалини рабовласницької імпе­рії, тримати в покорі рабів, що часто повставали і розхитува­ли її; маючи на меті створення дисциплінованого й слухняно­го чиновництва, наведення порядку в судах й надання всій імперії єдиної та стрункої правової основи; пристосування до умов Візантії положень римського права, як найбільш дос­коналої системи права, що ґрунтується на приватній власнос­ті. Крім того, підкреслювалось, що за допомогою системати­зації Юстиніан мріяв відтворити колишню єдину Римську імперію.

Більшість «нерадянських» романістів звичайно нехтувала згадкою про намагання класу рабовласників зберегти існу­ючий суспільний лад, обмежуючись такими мотивами, як не­обхідність впорядкування існуючих норм, узгодження поло­жень нормативних актів, прийнятих у різний час, забезпечен­ня правової стабільності тощо.

За такого розмаїття думок спробуємо дати відповідь на за­питання: що ж дійсно було чинниками систематизаційних ро­біт під час правління Юстиніана, і чому останній звернувся до римського права як тезаурусу матеріалу цих робіт? Відповідь на ці питання слід шукати, оцінюючи «надзав­дання», яке ставив перед собою Юстиніан, починаючи систематизаційні роботи: через єдине право як один з феноменів суспільного життя, як елемент культури прокласти шлях до відновлення Римської імперії. Саме цим пояснюється звер­нення до багатств римського права, принциповий підхід до організації систематизаційних робіт.