84.Чинники рецепції.

Головним чинником рецепції пра­ва є закономірності загального історичного розвитку. Згідно з ними історія людства є зміною низки цивілізацій, кожна з яких являє собою кластер (жмут) локальних цивілізацій, що відображають історичний ритм рухів народів, етносів з близьким генетичним корінням та долями.

Загалом суспільство розвивається синхронно, що забезпе­чує рух суперциклів по висхідній. Тому людство просуваєть­ся вперед у часі, у цілому, як єдина система, послідовно ми­наючи такі світові цивілізації, як неоліт, рання рабовласниць­ка, антична, рання феодальна, індустріальна, постіндустріальна. Оскільки йдеться про розвиток цивілізацій-культур, то кожний новий етап вбирає в себе вищі досягнення попередніх цивілізацій (або відродження останніх, якщо цивілізація за­гинула або відійшла в минуле котрась з її гілок).

Однак треба мати на увазі, що хоча світові цивілізації в ці­лому розвиваються як єдина система локальних цивілізацій, склад цього кластеру для різних світових цивілізацій неодна­ковий, позаяк кожна цивілізація має свою тривалість і почерк циклічної динаміки, виникають і гинуть вони неодночасно. Крім того, швидкість розвитку в епіцентрі та окремої локаль­ної цивілізації можуть істотно не збігатися. Наприклад, за розрахунками фахівців відставання феодальної Росії від епіцентру відповідної світової цивілізації становило 200-300 років.

Якщо поглянемо на історію людства під таким кутом зору, то цілком логічним виглядає і повторюваність відроджень, і неодночасність (незбіг у ритмах) цього явища. Повторюва­ність відроджень обумовлюється спіралеподібним розвитком цивілізацій, їхня неодночасність - неоднаковим ритмом роз­витку локальних цивілізацій у межах цивілізації світової. Тепер залишається відповісти на запитання: чому частіше йдеться про рецепцію саме римського і саме приватного пра­ва? У пошуках відповіді на нього треба врахувати такі чин­ники.

По-перше, рецепція, як елемент загального процесу від­родження минулої високої цивілізації, полягає у впливі пра­ва, як її елементу, на менш розвинену правову систему, що формується у новій культурі. При цьому право минувшини пристосовують до сучасних розумінь права. Такі процеси не поодинокі, найбільш відома рецепція римського права у контексті світової історії цивілізацій не є чимось унікаль­ним - досить хоча б пригадати рецепцію грецького права Стародавнім Римом і створення за допомогою її відомих Законів XII таблиць (Д. 1.2.2.4). Однак саме римське приват­не право виявилось вперше вищою фазою розвитку право­вої системи, що регулює відносини на підґрунті приват­ної власності. Встановлення суверенітету особи-власника як однієї з головних засад стало одним з визначальних мо­ментів для подальшої долі приватного права Стародавнього Риму. Саме тому римське приватне право стало предметом не­одноразових рецепцій у наступних цивілізаціях. І саме тому реципували насамперед приватне право, а публічне право - лише тоді й тією мірою, якщо цього вимагали потреби то­го чи іншого державницького устрою, форми правління то­що. При цьому слід зазначити, що, на відміну від рецепції приватного права, коли нова цивілізація сприймала дух та засади останнього, з публічного права звичайно запози­чували якісь зовнішні форми, процедури, окремі рішення тощо.

85.Форми рецепції. це може бути вивчення, коментування та засвоєння положень римського права або використання його як взірця при створенні кодифікованих актів законодавства. Крім того, рецепція можлива й у формі вивчення та усвідомлення юристами, котрі застосовують пра­во, або потенційними законодавцями головних засад рим­ського права. При цьому спеціальні кодифікаційні акти мо­жуть не прийматись, але дух, ідеї реципованої системи права глибоко проникає у правову систему, яка сприймає. Підсумовуючи, виокремимо такі форми рецепції римського права:

• вивчення в навчальних закладах як юридичної загально­освітньої дисципліни з метою формування світогляду май­бутніх правників;

• вивчення римського права як надбання культури;

• дослідження, аналіз та коментування юридичних дже­рел;

• безпосереднє застосування норм та положень раніше чинного права;

• використання норм позитивного права як взірця при створенні нормативних актів (особливо при реалізації коди­фікаційних проектів);

• використання методики створення нормативних актів або їхнього застосування;

• сприйняття та використання головних засад, ідей та ка­тегорій, накопичених попередніми системами права.

При цьому слід мати на увазі, що реально рецепція майже ніколи не відбувається в якійсь одній формі. Найчастіше має місце сполучення кількох форм з переважанням якоїсь з них.

86.Види рецепції. Рецепція права може бути різних видів.

По-перше, слід розрізняти прямі (первинні) та похідні (вторинні) рецепції. Це пов'язане з тим, що рецепція не обов'язково є прямим, безпосереднім контактом у часі. Ідеї римського права, окремі його положення, правничі рішення досить часто реципуються опосередковано, наприклад, шля­хом запозичення ідей з правничої системи або законодавства окремої країни, де рецепція вже відбулася раніше («вторин­на» або «похідна» рецепція). Типовий приклад - запозичен­ня багатьма країнами положень Кодексу Наполеона або Ні­мецького цивільного кодексу (хоч, власне, й вони є результа­том вторинної рецепції - проміжною ланкою для них були кодифікаційні акти, створені за Юстиніана).

По-друге, рецепція також може бути не лише явною, а й латентною (прихованою). Це відбувається, наприклад, у тих випадках, якщо запозичення певних ідей або якихось засад, принципових рішень тощо зроблено у процесі право­творення фактично на підґрунті вже відомої раніше системи права, але з проголошенням (офіційно, напівофіційно тощо) принципово іншого підходу. З таким видом рецепції зустрі­чаємось, наприклад, коли йдеться про правотворення у ра­дянській державі, або в інших країнах, де панувала чи панує соціалістична концепція цивільного права, що відкидає у ці­лому чи у визначенні засадних принципів суть та головні ідеї приватного права взагалі та права римського зокрема. У такому разі запозичення, як правило, все ж таки відбуваєть­ся, але офіційно проголошується відмова від «застарілих» принципів.

Завершуючи розгляд загальних положень рецепції рим­ського права, слід також проаналізувати можливі її типи. З певною мірою узагальнення можна виокремити східно­європейський (візантійський) та західноєвропейський типи рецепції римського права.

Східноєвропейський (візантійський) тип рецепції має такі риси:

• ґрунтується на одній, чітко встановленій ідеологічній максимі;

• не має, як правило, глибокої науково-теоретичної бази;

• провадиться «за ініціативою зверху», не обов'язково бу­дучи зумовленою потребами суспільства або навіть не відпо­відаючи його потребам;

• обмежується декількома видами форм рецепції, найчас­тіше - обранням зразків для наслідування.

Західноєвропейський тип рецепції:

• ґрунтується на плюралізмі політичних та правових ду­мок;

• має надійне методологічне підґрунтя ( теоретичну базу);

• є компромісом дії різних політичних, економічних, соці­альних сил;

• відбувається внаслідок «ініціативи знизу» (як реалізація соціальних, культурних, економічних та інших потреб).

Оскільки особливості кожного з цих типів рецепції істот­но впливають на її перебіг, надалі вивчення питань ре­цепції римського права слід узгоджувати з цими катего­ріями.