Глава 14

Право на спадкування

265

Звертає на себе увагу переміщення акценту розташування нормативних положень «спадкування за заповітом» з другого на перше місце (гл. 85 ЦК).

Цим самим законодавець визнає пріоритетність спадкування за заповітом як способу свободи волевиявлення і розпорядження своїм майном на випадок смерті. ЦК УРСР (1963) надавав пріоритетне значення спадкуванню за законом, обмежуючи в багатьох випадках право своїх громадян на спадкування (позбавлення права спадкування дядька, тітки інших родичів подальшого ступеня споріднення, перехід спадщини до держави без судового рішення тощо).

Новий ЦК України вперше визначив поняття спадкування, склад спадщини та перелік прав та обов'язків, які не входять до складу спадщини. Згідно зі ст. 1216 ЦК спадкуванням визнається перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК). До складу спадщини не включаються права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця: особисті немай-нові права, право на аліменти, пенсію іншу допомогу тощо (ст. 1219 ЦК).

Часом відкриття спадщини законом визначено день смерті особи або день оголошення її померлою. Якщо померли дві особи чи більше протягом однієї доби, які могли б спадкува-ти одна після другої, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них. У разі смерті кількох осіб під час стихійного лиха катастрофи, аварії тощо припускається, що вони померли одночасно. Спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб (ст. 1220 ЦК).

Щодо місця відкриття спадщини законом встановлено останнє місце проживання спадкодавця, а не «останнє постійне місце проживання», як було зазначено в ЦК УРСР. Тобто наявність постійного проживання законом не вимагається. Згідно зі ст. 29 ЦК місцем проживання фізичної особи є будь-яке житлове приміщення, придатне для проживання, в якому вона проживає постійно, переважно або тимчасово.

Новий ЦК (2003) розширив коло спадкоємців, які усуваються законом від права на спадкування. Зокрема, крім осіб,

які позбавили життя або вчинили замах на спадкодавця, батьків, які позбавлені батьківських прав, не мають права на спадкування також особи, які умисно перешкоджали скласти заповіт, внести зміни або його скасувати, в своїх інтересах чи в інтересах інших осіб. За рішення суду може бути усунена від права на спадкування за законом особа, якщо вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через хворобу, каліцтво або через похилий вік був у безпорадному стані (ст. 1224 ЦК).

Загальними положеннями Кодексу також передбачено правові засади права на спадкування земельної ділянки, частки у праві спільної сумісної власності, право на вклад у банку, спадкування страхових і соціальних виплат, які належали спадкодавцю.

Врегульовано також питання, які виникали в судовій практиці, про спадкування права на відшкодування збитків, моральної шкоди, сплати неустойки, а також спадкування обов'язку відшкодувати майнову шкоду (збитки) та моральну шкоду, яка була завдана спадкодавцем. Так, згідно зі ст. 1230 ЦК до спадкоємця переходить право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві боржником, а також стягнення неустойки (штрафу), що була присуджена спадкодавцеві судовим рішенням за його життя. Таким саме чином переходить право на відшкодування моральної шкоди, присудженої судом (за наявності судового рішення, постановленого за життя спадкодавця).

Разом із цим спадкоємець переймає на себе обов'язок, відшкодувати майнову шкоду, яка була завдана спадкодавцем, а в разі судового рішення про відшкодування моральної шкоди спадкодавцем і сплатити присуджену суму потерпілому. До спадкоємця також переходить обов'язок сплати неустойки (штрафу, пені), яка була присуджена кредитором спадкодавцю за його життя.