3. Перебування Лівобережжя і Слобожан­щини у складі Росії в XVIII ст.

Особливістю цього періоду був тотальний, безперер­вний, хоча і хвилеподібний наступ самодержавства на пра­ва України.

І етап (1708—1728) — форсований наступ на україн­ську автономію.

У 1708 р. під тиском царя гетьманом обрано І. Скоропадського (1708—1722). Роз­починається форсований наступ на українську автономію:

- обмеження вла­ди гетьмана та контроль за нею (гетьманську резиденцію перенесли з Батурина до Глухова, ближче до російського кордону, біля особи гетьмана перебував російський резидент-наглядач);

- економічні утиски (значну частину укра­їнських товарів дозволялося вивозити лише до російських портів, водно­час певні товари заборонялося ввозити до України, їх зму­шували купувати на російських фабриках);

- експлуатація демографічного потенціалу;

- культурні обмеження (1720 р. сенатським указом проголошувало­ся: в Україні «книг ніяких, окрім церковних давніх ви­дань, не друкувати»).

Цей етап мав свої особ­ливості: пасивна протидія офіційній російській політиці з боку І. Скоропадського, створення 1722 р. Малоросійсь­кої колегії, яка, приймаючи від населення скарги на укра­їнські суди, контролюючи фінанси, стежачи за стосунка­ми старшини та козацтва, не лише звужувала владні повноваження гетьмана, а й обмежувала українську автоно­мію. Дещо змінила ситуацію поява наказного гетьмана П. Полуботка (1722—1724), який проводить судову реформу (Генераль­ний суд стає колегіальним, встановлено порядок апеляцій).

II етап (1728—1734) — повернення Україні частини її прав та вольностей. Смерть Петра І, загроза вій­ни з Туреччиною змінили ситуацію. 1727 р. скасовано Малоросійську колегію, гетьманом обрано Д. Апостола (1727—1734).

Гетьман одержав «Решительньїе пункти», відповідно до яких:

- гетьман не мав права вести дипломатичні переговори;

- генеральну старшину та полковників затверджував цар;

- для контро­лю за гетьманськими фінансами вводилися посади: двох підскарбіїв — росіянина та українця;

- мито за товари, які ввозилися до України, мало йти у царську казну та ін.

Часткове повернення Україні її прав і свобод (право обрання гетьмана; переведення Геть­манщини з імперського Сенату знову під юрисдикцію мі­ністерства закордонних справ; скорочення російських військ на українській території; скасування податків, нак­ладених Малоросійською колегією та ін.) були лиш тактичним відступом. Хоча Д. Апостол добився позитивних зрушень:

- Гене­ральне слідство про маєтності, тобто ревізія землеволо­діння (1729—1730), дало змогу поповнити державний зе­мельний фонд;

- реформа судочинства та заснування скар­бниці забезпечили Гетьманщині перший річний бюджет;

- під владу гетьмана було повернуто Київ;

- змен­шилося переселення селян на Правобережжя і.навпаки, зріс потік тих, хто повертався на Лівобережжя.

III етап (1734—1750) — посилення імперського тис­ку. Після смерті Д. Апостола в Петербурзі прийнято ухвалу передати владу тимчасовому державному органу «Правлінню гетьманського уряду». До нього входило шість осіб: троє росіян та троє українців. На чолі прав­ління став князь О. Шаховський.

IV етап (1750—1764) — тимчасове уповільнення про­цесу російської експансії. У 1750 р. останнім гетьманом стає К. Розумовський. Крім традиційних обмежень (гетьману заборонялося листуватися з інозем­ними державами, російська сторона призначала полков­ників та ін.) у цей час з'явилася низка нових:

- 1754 р. ліквідовується митний кордон між Гетьманщиною та Ро­сією;

- 1761 р. Київ переходить під пряме імпер­ське правління;

- 1754 р. гетьман мав подавати звіти уряду про прибутки та витрати Гетьманщини.

Проте було проведено:

- судову реформу: 20 повітів, кожен з яких мав власний суд

- з'їзди старшини — Гене­ральні Збори, мали тенденцію до перетворення на шляхетський парламент на зразок польського сейму

- модернізацію війська: удосконале­но артилерію, введено однакове озброєння та уніформу. К. Розумовський виношував плани відкриття у Батурині університету. Однак прихід до влади Катерини II (1762—1796) змінив ситуацію.

V етап (1764—1783) — остаточна ліквідація україн­ської автономії. Після ліквідації гетьманства 1764 р. вся повнота влади в Україні зосередилася в руках Другої Ма­лоросійської колегії на чолі з графом П. Румянцевим.

- 1775 р. було знищено Запорозьку Січ,

- 1781 — ліквідовано пол­кову систему на Гетьманщині, утворено намісництво за російським зразком,

- 1783 р. юридичне оформлено крі­пацтво, крім того, на селян Лівобережжя і Слобожанщини поширювалися загальноросійські закони

- для підпорядкування шляхти у 1785 р. видано «Жалувану грамоту дворянству», відповідно до якої знать урівнювалася у правах з російським дворянством.