Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ІДПУ-Консп-друк (1).doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
607 Кб
Скачать
☆

Тема 10. Реформи 60-70-х років хіх ст. У Російській імперії

(2 год.)

1. Селянська реформа 1861 рр.

2. Судова реформа 1864 р.

3. Земська реформа 1864 р.

4. Міська реформа 1870 р.

5. Військова реформа 1874 р.

6. Значення реформ

7. Особливості здійснення реформ у Росії (на відміну від Австрії)

1. Селянська реформа 1861 рр.

19.02.1861 р. Олександр II видав маніфест, що скасовував кріпосне право.

Звільнення селян відбулося поетапно. Се­ляни переходили на становище тимчасово зобов'язаних, підпи­сували уставні грамоти про умови звільнення. Селянин після викупу наділу ставав селянином-власником. При укладенні ви­купної угоди найчастіше вносив 20 % викупної суми, а решту поміщикам платив уряд. Селяни зо­бов'язувалися виплачувати борг державі впродовж 49 років.

До 1881 р. залишалося близько 15 % тимчасовозобов'язаних се­лян. Тоді прийнято Закон про обов'язковий викуп. Упродовж 2 років треба було укласти викупні угоди або втратити право на зе­мельні наділи. У 1883 р. категорії тимчасовозобов'язаних селян вже не існувало. Отже, деякі селяни, які раніше мали землю, позбавлялися наділів. Вони змушені були за­лишатись у господарів на умовах вільного найму або шукати робо­ту в інших місцях.

Селяни отримували право: одружуватися без дозволу поміщика і самостійно розв'язу­вати сімейні та господарські питання, набувати у власність неру­хоме майно, займатися торгівлею і різними промислами, відкривати торгові, ремісницькі підприємства, брати підряди на виконання робіт, записуватися до цехів, продавати свої вироби, укладати договори, вступати до купецьких гільдій.

У 1866 р. селянська реформа була поширена на державних се­лян Лівобережної та Південної України, а 1867 р. — на Правобе­режну Україну. Державні селяни отримали однаковий правовий статус із поміщицькими селянами. Однак для них встановлювалися тяжчі умови викупу землі. Викуп дозволявся тільки одночасний, з повною оплатою суми, ніякі кредити держав­ним селянам не надавалися.

2. Судова реформа 1864 р.

Реформа проведена на підставі Судових статутів, 20 листопада 1864 р. Вона проголошувала демо­кратичні принципи: виборність мирових суддів і присяжних засідателів, незалежність і незмінність суддів, рівність усіх перед законом, гласність, усність. Засновувалася адвокатура, була про­ведена реорганізація прокуратури. Одночасно реформа зберегла залишки станового судочинства (цер­ковні, військові, волосні суди, окремий порядок розгляду справ про службові злочини).

Реформа створила подвійну систему судів:

- місцеві суди — одноособовий мировий суддя, повітовий з'їзд мирових суддів і Сенат,

- загальні суди — окружні суди, судові па­лати і Сенат.

В окружних судах при розгляді більших криміналь­них справ запроваджено інститут присяжних засідателів.

Дія судової реформи поширюва­лася переважно на центральні губернії. Відповідно до реформи в Україні повинні були існувати місцеві та загальні суди. Проте су­ди обох ланок були створені тільки у Полтавській, Херсонській, Катеринославській і Таврійській губерніях. В інших губерніях України дозволялося створювати тільки місцеві суди і тільки після декількох років після прийняття реформи, наприклад, у Чернігівській губернії з 1869 р. мирові суди ліквідували (крім де­яких міст, зокрема Одеси і Харкова), а 1912 р. їх знову відновили.

У Правобережній Україні судова реформа проводилася у 2 ета­пи. Спочатку з 1871 р. були запроваджені мирові суди. На відміну від інших губерній, мирові судді тут не обиралися повітовими земськими зборами або міськими, а призначалися міністром юстиції. На них поширювався принцип незмінності. Тільки 1880 р. були відкриті Київська судова палата і Житомирсь­кий, Кам'янець-Подільський, Київський, Луцький та Уманський окружні суди.