4. Джерела та характерні риси права

Джерела права різних частин України до 40-х рр. XIX ст. мали різницю:

- у Слобідско-Українських губерніях застосовувалось російське за­конодавство;

- у лівобережних і право­бережних губерніях діяли акти, що й у XVIII ст.:

- Литовський статут і збірники магдебурзького права

-1840-1842 рр. було введено у дію Звід законів Російської імперії та виключено застосування норм Литовського статуту

1830 р. – Повне зібрання законів Російської імперії в 46 томах (охоплює у законодавство з 1649 р. по 1825 р.)

1832 р. — Звід законів Російської імперії в 15 томах. Звід набув чинності з 1 січня 1835 р.

Цивільне право. Нерівна пра­воздатність та дієздатність (якщо дворяни мали право володіти нерухомим майном і кріпосними людьми, то селянам, які навіть отримали свободу, бу­ло заборонено виділятися з общин і закріплювати за собою у при­ватну власність наділ, який знаходився у їх користуванні).

Вперше в історії російського законодавства подано визначення поняття права власності як права володіти, користуватися і розпоряджатися майном.

У зобов'язальному, спадковому і сімейному праві: заборонялося заповідати родове майно, за винятком випадків, коли володілець маєтку був бездітним. Чоловік мав право особистої влади над дружиною. Дорослі діти, які проживали з батьками, не мали права вступати у зобов'язання без згоди батьків.

Джерелами кримінального права в Україні з 1840-1842 рр. ста­ли 15-й том Зводу законів Російської імперії 1832 р. і введене у дію з 1 травня 1846 р. Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 р. Злочинні дії поділялися на тяжкі злочини, злочини і проступки, за вчинення яких передбачалося 35 видів покарання — від смертної кари до осуду. Збережено тілесні покарання, від яких звільнялися дворяни, духовенство, купці пер­шої й другої гільдій тощо. Короткотерміновий арешт у в'язниці дворянам і чиновникам можна було замінити домашнім арештом або арештом у приміщенні відомства, в якому вони служили.

Уложення відображало кріпосницьку сутність політичної системи (дворяни мали право засилати селян до Сибіру, карати тілесно).

Пореформенний період.. Імператор Олександр II 20 листопада 1864 р. затвердив Су­дові статути, до яких увійшли 4 великі акти:

1) Встанов­лення судових установ;

2) Статут цивільного судочинства;

3) Статут кримінального судочинства;

4) Статут про покарання, що накладаються мировими суддями.

Внаслідок видання статутів завершилося виділення у самостійні галузі кримінального процесуального і цивільного про­цесуального права.

Цивільне право. Надалі обмежувалося право розпорядження родовими, заповідни­ми і майоратними маєтностями, щоб вони залишалися неподільними.

Продовжували діяти норми звичаєвого права, що обмежували права селян: селяни не могли вільно розпоряджатися наділами, оскільки більшість правочинів, пов'язаних із землею, могла відбуватися тільки за згодою селянської общини.

Фабричні за­кони царизм поширив лише на центральні губернії європейської частини Росії, в інших регіонах вони вводилися із за­тримкою або взагалі не були запроваджені. Вони застосовувалися лише у приватних під­приємствах.

Кримінальне право. У 1866 р. здійснена нова редакція Положення про покарання кримінальні та виправні. Починаючи з 1863 р., на підставі Указу «Про деякі зміни в існуючій нині системі покарань кримінальних і виправних» обмежено застосування тілесних покарань, але він не поширювався на волосні суди, створені згідно з реформою 1861 р., які застосовували покарання палиця­ми. Уложення 1866 р. вилучило тілесні покарання із загального переліку покарань, але його ст. 78 допускала можливість заміни тюремного ув'язнення покаранням палицями.

У 1875 р. затверджений Військовий статут про покарання, а 1886 р. - Військово-морський статут про покарання, які засто­совувалися до військовослужбовців і цивільних осіб при звинуваченні у політичних злочинах, вчинених під час оголошення про воєнний стан, про становище посиленої (надзвичайної) охорони..

Принципові зміни відбулися у процесуальному праві:

- проголошено презумпцію невинності

- запроваджена система вільної оцінки доказів за внутрішнім переко­нанням суддів

- порядок розгляду кримінальних справ окружними судами з участю присяжних

- детальна регламентація стадій кримінального процесу і оскарження рішень. Для більшості вироків (місцевих і загальних судів) передбачалося оскарження в апеляційному порядку. Виро­ки суду присяжних і судових палат могли бути оскаржені або опротестовані тільки у касаційному порядку до Сенату. Вироки Сенату і Вищого кримінального суду (особливо важливі справи або справи про злочини високо­поставлених осіб) вступали у законну силу негайно, за ними допу­скалися тільки прохання про помилування на ім'я імператора.

Розгляд цивільних справ відбувався відповідно до принципів усності, гласності, змагальності. У суді могли брати участь адвока­ти (присяжні повірені). Пере­гляд рішень здійснювався в апеляційному порядку.