2. Розбудова війська

Уряд гетьмана на відміну від Центральної Ради рішуче взявся за створення власних збройних сил. Прийнято рішення про фор­мування 8 корпусів, 4 кінних дивізій, інших військових підрозділів. 24 липня 1918 р. Рада міністрів ухвалила закон про введення загального військового обов'язку, затвердила план ор­ганізації армії.

У липні було сформовано гвардійську Сердюцьку дивізію чи­сельністю 5 тис. вояків, укомплектовану молоддю переважно з ро­дин заможних селян. Але її офіцерський склад переважно був з російських офіцерів, а мовою — російська. Загальна мобілізація була відкладена на листопад. Справу гальмували німці, які запевняли гетьмана, що для захисту України досить німецьких і австрійських військ.

Влітку П. Скоропадський наказав військовому міністерству відновити організацію козацтва як окремого військового з'єднан­ня. Для цього окремим Універсалом гетьмана відновлювалось й саме.

Одночасно гетьман санкціонував вербування «білих» офіцерів до Добровольчої армії, чимало яких, як і російських чиновників та дворянства, втекло з більшовицької Росії в Україну. Певна части­на як цих офіцерів, так і чиновників поступили на службу до геть­мана.

3. Спроби розширення території

Існувала концепція включення до Української держави всіх етнічних українських земель, а не лише 9 губерній (як за ЦР).

Крим. Велися переговори з урядом генерала Сулькевича про його включення на правах автономії, але вони завершилися невдачею.

Бессарабія. Переговори з Румунією, невдалі.

Холмщина і Підляшшя. Переговори з Австрією щодо передачі цих земель Українській державі, невдалі. Для Холмщини сформовано адміністративний апарат, який був до неї надісланий, але до виконання повноважень не приступив.

4. Фінансова система

Фінансова політика була вдалою. В цей час карбувалася українська валюта – карбованець. Державний скарб наповнювався з джерел:

• митних поборів (в’їздне і виїздне мито)

• встановлення винної монополії.

5. Джерела та галузі права

Державно-конституційне право:

- «Зако­ни про тимчасовий державний устрій України» (29 квітня 1918 р.) - визначали форму правління і систему органів влади і управління України.

- Закон «Про грома­дянство Української Держави» (1 липня 1918 р.). На вибір громадянства відведено 1 рік. Заяви про надання громадянства від осіб, що його не отримали автоматично, розгляда­ли адміністративні відділи окружних судів. Кожна прийнята в українське громадянство особа мусила скла­сти присягу на вірність Українській Державі.

В галузі цивільного права видано кілька законів, які регулювали питання власності і володіння. Наприклад, Закон «Про право про­дажу і купівлі земель поза міськими поселеннями» та ін. Ними в цілому суворо захищалася недоторканність приватної власності і законного володіння.

В галузі трудового права теж було прийнято кілька норматив­них актів, про один з яких — циркуляр міністерства праці від 16 травня.

Законодавство в галузі кримінального права мало відкрито ка­ральну спрямованість. Це, зокрема, підтверджує зміст Закону від 8 липня 1918 р. «Про заходи боротьби з розкраданням сільського господарства». Кримінальні покарання за злочини та інші право­порушення були жорстокі: смертна кара, ув'язнення, конфіскації майна, штрафи, видворення за межі держави та ін.

22 жовтня 1918 р. гетьман видав «Грамоту до Українського народу». У ній він підвів своєрідний підсумок законодавчої і практичної діяльності за півроку. Гетьман досить самовпевнено заявляв, що результати його діяльності «виявились у загальному підвищенні економічного і культурного добробуту краю» тощо.

Така заява, однак, була спробою визнати бажане за дійсне: соціально-економічна і політична ситуація в Україні на той час вкрай загострилася, населення виявляло все більше невдоволення, мали місце бунти серед селянства тощо. Проти невдоволених селян посилились каральні загони.