71. Поняття криміналістичного письмовомовного (авторознавчого, судово-лінгвістичного) дослідження документів, його завдання та документи.

Здавна письмо використовували при розслідуванні злочинів для встановлення особи, яка його писала і пов’язаних з цим обставин. Спочатку досліджувалась лише графічна сторона письма (почерк), тому такий розділ називали каліграфією, а зараз – почеркознавством.

З розвитком вчення про письмову мову у криміналістиці виник новий напрямок дослідження письма – авторознавчий, який разом з почеркознавством утворює криміналістичне вчення про письмо, або криміналістичне дослідження письма. Останнє являє собою розділ криміналістики, який займається вивченням закономірностей формування письма і на їх основі розробляє методи і засоби дослідження письма з метою ототожнення автора-виконавця, а також встановлення інших фактів пов’язаних з письмом.

Завдання та об’єкти письмовомовного (авторознавчого, судово-лінгвістичного) дослідження документів.

В залежності від об’єктів розрізняють такі види криміналістичного дослідження письма:

- письмової мови – почерку –підписів - змінених почерків і підписів - стилізованого (друкованими літерами) і цифрового письма.

Криміналістичне дослідження письма здійснюється в рамках двох видів експертиз: авторознавчої і судової.

судове почеркознавство — це галузь криміналістичної техніки, що вивчає закономірності письма, процес його дослідження, можливість ідентифікації людини за почерком та вирiшує інші завдання почеркознавчої експертизи. Судове почеркознавство вивчає письмо з метою вирішення ідентифікаційних і неідентифікаційних (діагностичних) завдань.

Авторизнавча експертиза –див нижче.

Авторознавча експертиза та її можливості.

Авторознавча експертиза - це різновид криміналістичної експертизи, під час якої досліджується текст документів для встановлення його автора.

до експертної установи чи експертові надсилаються такі документи:

- постанову, ухвалу про призначення експертизи;

- документи, рукописи та інші матеріали, в яких є письмо, що досліджується;

- порівняльні зразки письма (письмової мови чи почерку);

- деякі матеріали справи, де містяться відомості щодо можливого автора і виконавця, а також документи щодо умов виконання документів, які досліджуються.

Для вирішення судово-почеркознавчих завдань (аналогічно до авторознавчих) потрібні такі види зразків почерку:

• вільні;

• умовно вільні;

• експериментальні, які можуть бути звичайними та спеціальними.

Вільними зразками є рукописи, виконані (складені, написані, надруковані на друкарській машинці) підозрюваним власноручно та самостійно поза зв'язком з подією, яку розслідують. Вільні зразки почерку слідчий добирає шляхом обшуку, огляду.

Умовно вільні зразки - тексти, написані обвинуваченим після порушення кримінальної справи.Тут можна припустити, що обвинувачений, передбачаючи, що його можуть підозрювати, на момент написання цих документів міг змінити свій почерк.

Експериментальними називають зразки, одержані слідчим при розслідуванні кримінальної справи. Експериментальні зразки отримують тоді, коли відсутні вільні зразки або вони недостатні за обсягом і якістю.

Експериментальні звичні зразки - це такі, що не вимагають особливих умов для їх отримання.

А от експериментальні спеціальні - ті, для отримання яких потрібні спеціальні умови, максимально наближені до тих, за яких виконувалися досліджувані рукописи.

До порівняльних зразків письмової мови ставляться відповідні вимоги:

• об’єм. У методичних вказівках для правоохоронних органів йде мова, що зразки за об’ємом повинні бути до п’яти сторінок машинописного тексту і до 10 стор. рукописного тексту.

• походження. Підібрані зразки за походженням можуть і повинні бути вільними, відносно вільними та експериментальними.

• час виконання. Вільні зразки повинні бути якомога наближеними до часу появи досліджуваного документу

• тактика – це підбір зразків: слідкувати за різноманітністю тематики, бо це сприятиме більш повно прослідкувати лексичні особливості та виявленню деяких елементів стилю викладу думок

• самостійність виконання.