7.Становлення і розвиток криміналістики в Україні у науково-дослідних установах та навчальних закладах.

У 1923 р. Раднарком УРСР прийняв постанову про заснування в Харкові, Києві та Одесі обласних кабінетів науково-судової експертизи і затвердив положення про них . Київський кабінет очолював С. М. Потапов, а згодом В. І. Фаворський. Першим директором обласного кабінету в Харкові був талановитий судовий медик і криміналіст М. С. Бокаріус, а після смерті останнього цей заклад очолив його син М. М. Бокаріус. Ці установи було створено з метою провадження різних науково-технічних досліджень за судовими справами. Для виконання поставлених завдань у складі кабінетів було передбачено створення чотирьох секцій: 1) хімічних і фізико-хімічних досліджень; 2) судово-фотографічних досліджень; 3) судово-медичних макро- і мікроскопічних досліджень; 4) ідентифікації особи.

У 1925 р. кабінети були перейменовані на інститути науково-судової експертизи. На той час в інститутах діяли шість секцій: 1) хімічних і фізико-хімічних досліджень; 2) біологічних досліджень; 3) фотографічних досліджень; 4) ідентифікації особи; 5) судово-медичних досліджень; 6) кримінально-психологічних і психопатологічних досліджень.

У роки Великої Вітчизняної війни експертну діяльність проводили в основному науково-технічні відділи (НТВ) органів міліції. Київський, Харківський та Одеський науково-дослідні інститути судових експертиз відновили свою експертну і наукову діяльність у 1943–1944 рр. З 1946 р. директором Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз (НДІСЕ) було призначено В. П. Колмакова, який успішно керував інститутом протягом 20 років.

На сьогодні в Україні створені і функціонують науково-дослідні інститути судових експертиз Міністерства юстиції України: в Києві, Харкові, Одесі, Львові, Донецьку, Дніпропетровську, Сімферополі, а також філії в Севастополі, Полтаві, Черкасах, Тернополі, Луганську, Миколаєві, Чернігові, Вінниці. В інститутах здійснюється науково-дослідницька та науково-методична робота. Колективи інститутів запропонували низку нових експертних методик та методів дослідження.

Експертами захищені кандидатські та докторські дисертації. Зараз НДІСЕ Міністерства юстиції України мають такі лабораторії: судово-почеркознавчих і комп’ютерних досліджень, судово-трасологічних, судово-балістичних, вибухотехнічних, судово-біологічних, судово-автотехнічних, судових будівельних та пожежних, судово-товарознавчих, судово-фізичних і хімічних досліджень.

В Україні функціонує система експертних криміналістичних підрозділів органів внутрішніх справ.

Крім експертних установ Міністерства юстиції України, судово-експертні та криміналістичні дослідження в Україні на теперішній час здійснюють експертно-криміналістичні служби МВС України.

8.Історія та сучасні уявлення про природу криміналістики.

За своєю природою криміналістика — це юридична наука. Такий погляд сформувався в 1952—1955 рр. і згодом став панівним у правовій науці. Зміст цієї концепції та її обґрунтування полягають у таких тезах:

1) криміналістика — правова наука, оскільки її предмет і об’єкти пізнання належать до сфери правових явищ;

2) криміналістика — правова наука, тому що її службова функція і завдання належать до правової сфери діяльності державних органів, правових процесів розслiдування та судового розгляду;

3) усі рекомендації криміналістики мають правовий характер, засновані на законі, відповідають його духу і букві;

4) головним «живильним середовищем» для криміналістики є право;

5) багато наукових рекомендацій криміналістики запроваджуються у змісті правових норм;

6) історично криміналістика була народжена у межах саме правової — кримінально-процесуальної науки.

Історія криміналістики знає й інші погляди на природу криміналістики. Одним із таких напрямів є визначення природи криміналістики як технічної або природничо-технічної науки. Ці погляди характерні для етапу становлення криміналістики як самостійної галузі знань (представники таких поглядів — Р. А. Рейс, Е. Локар, Г. Ю. Маннс, В. І. Громов, Є. У. Зіцер).

Криміналістику розглядали також як науку подвійної природи — правову і технічну (найчіткіше цей погляд сформулював П. І. Тарасов-Радіонов). Прибічники такого підходу наполягали на двох напрямах у криміналістиці:

1) розкриття і розслідування злочинів;

2) методи дослідження речових доказів.

Помилковість поглядів концепції подвійної природи криміналістики полягає у механічному розподілі єдиної науки на правові та неправові її розділи.

Розвиток криміналістики, особливості її предмета, складність закономірностей, які вона вивчає, залишають дискусійним питання про природу науки. В останні роки з’явилися нові погляди на природу криміналістики, згідно з якими криміналістика — це наука синтетичної природи (Р. С. Бєлкін та ін.). На думку цих вчених, в криміналістиці неможливо виділити суто правові та суто природничо-наукові, або технічні розділи, комплекси знань як певні фіксовані структури. Вона являє собою єдиний сплав знань.