77. Поняття криміналістичного отоожнення особи за зовнішніми ознаками (габітоскопія), його значення і завдання. Наукові основи та передумови застосування габітології в криміналістиці.

положень про зовнішні ознаки людини та сукупність методів і науково-технічних засобів, які забезпечують збирання, дослідження і використання цих ознак для ототожнення особи. Науковою основою габітології є дані анатомії, антропології, біології. Термін "габітоскопія" у науковий обіг В. Снєтков.

Серед ознак зовнішності у криміналістиці належить розрізняти не тільки власне ознаки будови тіла людини, а й окремих його елементів (частин). Отже, криміналістична габітологія як розділ криміналістики охоплює:

• власне габітологію - вчення про зовнішність та її елементи;

• дактилоскопію (вчення про шкірні узори на пальцях рук і ніг);

• дентоскопію (вчення про ознаки будови зубного апарату);

• криміналістичну дермоскопію (вчення про шкірні покриви відкритої частини обличчя);

• криміналістичну генотипоскопію (вчення про частки тканини людського організму, які містять хоча б один геном ДНК).

Завдання. Відомості про зовнішність особи використовують, для розкриття й розслідування злочинів, зокрема у вирішенні таких завдань:

• розшуку невстановлених осіб, що зникли з місця нерозкритого злочину, коли є інформація про їхню зовнішність (принаймні про деякі елементи зовнішності);

• розшуку обвинувачених, що переховуються від слідства або суду, чи тих, що втекли з місць позбавлення волі;

• розшуку безвісти зниклих;

• ідентифікації живих осіб і померлих (загиблих) громадян тощо.

Ці завдання вирішуються проведенням оперативно-розшукових заходів, слідчих дій, веденням криміналістичних обліків, проведенням відповідних різновидів криміналістичних експертиз чи інших спеціальних досліджень.

Поняття ідентифікації людини за ознаками зовнішності. Значення і завдання ідентифікації людини за зовнішніми ознаками.

Ідентифікація людини за ознаками зовнішності являє собою встановлення тотожності або відмінності конкретної особи в оперативно-розшукових або кримінально-процесуальних цілях. Така ідентифікація можлива через індивідуальність зовнішнього вигляду людини та відносну його незмінність (стійкість).

Ідентифікованою за ознаками зовнішності є особа, яка перевіряється (розшукувана особа, обвинувачений).

Ідентифікуючими об’єктами виступають:

1) мисленнєвий образ зовнішнього вигляду, який зафіксований у пам’яті свідка, потерпілого, іншої особи; при цьому ототожнення здійснюється шляхом пред’явлення для впізнання;

2) матеріальна фіксація зовнішнього вигляду людини на фотознімку або відеоплівці;

3) словесний опис зовнішності людини з використанням спеціальної термінології (наприклад, у криміналістичному обліку розшукуваної особи) чи в довільній формі (під час допиту потерпілого);

4) останки людини (труп, частини розчленованого трупа, череп).

*опис у реєстрах зовнішності вперше було здійснено Паризькою префектурою. Наукова методика опису особи (словесний портрет) була розроблена французьким криміналістом Альфонсом Бертільйоном 1885рік.

Види та форми ототожнення людини.

Форми ототожнення людини за ознаками зовнішності:

1) упізнання; 2) оперативне узнавання; 3) експертна ідентифікація.

види ідентифікації людини за ознаками зовнішності: 1) ідентифікація людини шляхом пред’явлення її для впізнання (можуть бути пред’явлені живі особи, труп або його частини, їх фотозображення); 2) ідентифікація людини шляхом безпосереднього зiставлення зовнішності з фото- чи ізопортретом (комбінованим портретом); 3) ідентифікація людини шляхом безпосереднього зiставлення її зовнішності зі «словесним портретом»; 4) ідентифікація людини шляхом зіставлення «словесного портрета» з фотозображенням; 5) відновлення обличчя загиблого за черепом (скульптурна реконструкція портрета);

6) експертне ототожнення людини за фотознімками (фотопортретна ідентифікаційна експертиза).

Наукові основи та передумови застосування габітології в криміналістиці.

Наукові основи використання ознак зовнішності людини з метою розкриття й розслідування злочинів започаткував французький криміналіст А. Бертільон.

У 70-роки ХІХ ст. він запропонував систему описання прикмет злочинців з метою їх реєстрації, де кожний елемент зовнішності отримав точне (конкретизоване) визначення й позначення.

Поступово, з використанням досягнень анатомії, антропології, психології, фізіології, морфології, судової медицини та інших наук, а також з урахуванням слідчої, оперативно-розшукової й експертної практики у криміналістиці сформувалось окреме вчення про зовнішні ознаки людини..