2. Особливості анатомо-фізіологічного розвитку підлітків.

Підлітковий вік пов'язаний насамперед з перебудовою усього організму дитини, що зумовлено статевим дозріванням. Активізація діяльності статевих та інших залоз внутрішньої секреції спричиняє інтенсивний фізичний і фізіологічний розвиток.

Прискорюється ріст, досягаючи у хлопчиків найвищих показників у 13 років і продовжуючись до 15-17. У дівчаток цей процес розпочинається та закінчуєть­ся на два роки раніше. Зміцнюється м'язово-скелетна система, зростає фізична сила. Помітною є невідповідність розвитку серця і судинної системи масі тіла, що не дозволяє постачати потрібну кількість крові до різних ділянок тіла, зокрема, до мозку.

Вага головного мозку майже така, як у дорослої людини. Продовжують роз­виватися специфічно людські ділянки мозку (лобні, частково скроневі й тім'яні), відбувається внутрішньоклітинне вдосконалення кори головного мозку, збагачу­ються асоціативні зв'язки між різними його ділянками. Досконалішими стають гальмівні процеси. Інтенсивно розвивається друга сигнальна система. Усе це виражається в розумовій активності підлітка, зростанні контрольної діяльності кори великих півкуль стосовно підкірки тощо.

Водночас підлітки надміру збудливі, їхня поведінка нестійка, імпульсивна, дії часто некеровані, безконтрольні, неадекватні стимулам.

Бурхливий ріст та перебудова організму спричиняють стрімке підвищення інте­ресу до своєї зовнішності. Формується новий образ свого фізичного "Я". Через його гіпертрофоване значення підлітки дуже болісно переживають вади (справжні та надумані) своєї зовнішності. Непропорційний розвиток окремих частин тіла, скутість рухів, неправильність рис обличчя, шкіра, що втрачає дитячу ніжність, зайва вага або худорлявість — усе це дратує і нерідко призводить до виникнення почуття власної неповноцінності, зумовлюючи замкнутість, а то й неврози.

Відомі випадки психічної анорексії, коли дівчатка, прагнучи виглядати як фотомоделі, дотримувалися спочатку надзвичайно строгої дієти, а потім узагалі відмовлялися від їжі, доводячи себе до цілковитого фізичного виснаження.

Важкі емоційні розлади, пов'язані з реакціями підлітків на свою зовнішність, пом'якшуються за умови теплих, довірливих стосунків із близькими. Зрозуміло, що останні мають виявляти максимальну тактовність та глибоке розуміння проб­лематики, яка хвилює підлітка.

3. Новоутворення в підлітковому віці.

Центральним новоутворенням в підлітковому віці є усвідомлення своєї дорослості, що виникає внаслідок біологічного і соціального усвідомлення своїх змін. Почуття дорослості - виражає нову життєву позицію підлітка, соціальна активність якого полягає в сприйманні та засвоєнні норм, цінностей, способів поведінки, які існують в дорослому світі, у відношеннях, прилученні до світу дорослих, появою у підлітків почуття соціальної відповідальності, як можливості відповідати за себе і спільну справу. Підліток ставить себе в ситуацію дорослого в системі реальних стосунків. Тільки в спеціально організованій суспільно-корисній діяльності створюється ситуація, в якій підліток вступає в рівні стосунки з дорослими. Психологічна значимість цієї діяльності полягає у включенні підлітка в широку систему взаємостосунків, внаслідок яких дитина задовольняє своє домагання на реалізацію своєї дорослості. Спрямованість на розвиток дорослості проявляється в:

- наслідуванні зовнішніх атрибутів дорослих (поведінка, одяг, макіяж, куріння), що робить підлітка дорослим в його ж очах;

- орієнтація підлітків на такі якості як сила, воля, сміливість, вірність товаришам.

Між дорослими і підлітками встановлюються нові взаємовідношення. Підліток намагається обмежити права дорослих і розширити свої, претендує на повагу до його особи, вимагає надання самостійності. Старі способи керівництва поступово витісняються новими.

В спілкуванні з однолітками проходять певні зміни: встановлюються різні за ступенем близькості відношення, які чітко розрізняються підлітками - друг, товариш... Підліток більше часу намагається проводити з однолітками в спільних справах. Велике значення має відношення до нього товаришів (повага, визнання), він болісно сприймає осуд групи і гостро реагує на небажання спілкуватись. В виборі товариша приорітетними є такі цінності та якості друга: вірність, повага чесність, відвертість, сміливість, уміння володіти собою, вміння орієнтуватися на вимоги однолітків та ін.

Існує підліткова субкультура, яка не залежить від культури дорослих. Підлітки, спілкуючись з однолітками, вибирають модель поведінки, виходячи з норм своєї референтної групи. Ламання старих психологічних структур, характерне для цьо­го віку, призводить до справжнього вибуху непокори, зухвальства та важковиховуваностіі (так звана "криза тринадцяти років").

Основну причину таких бурхливих проявів одні психологи вбачають у тому, що дорослі не змінюють своєї поведінки у відповідь на появу у підлітків прагнення до нових форм взаємин із батьками та вчителями, інші розглядають "кризу тринадцяти років" як пряме відображення процесу статевого дозрівання, мало пов'язане з особливостями виховання, а треті вважають, що такі криза не є загальною і в багатьох підлітків її просто не буває.

Нагадаємо, що суть кризи, за Виготським, полягає в глибокій, якісній зміні всього процесу психічного розвитку людини, а не в якихось яскраво виражених зовнішніх ознаках цієї зміни.

Відповідно до теоретичних уявлень л. С. Виготського і Л. І. Божович, одини­цею соціальної ситуації розвитку особистості, де нерозривно пов'язані психічні особливості дитини і соціальне середовище, є переживання, які відображають актуальні потреби дитини і рівень їх задоволення. Внаслідок того, що в критичні періоди розвитку змінюються провідні переживання дитини, перебудову систе­ми переживань можна вважати критерієм кризи психічного розвитку. Саме з та­кою перебудовою ми зустрічаємось у підлітковому віці.

Вираженими симптомами названої кризи є:

1. Зниження продуктивності навчальної діяльності (а також спроможності нею займатися) навіть у тих сферах, де підліток обдарований. Регрес виявляється при виконанні творчих завдань, а здатність виконувати механічні завдання зберігається. Зумовлено це переходом від конкретного до логічного мислення.

2. Негативізм. Підліток ніби відштовхується від оточуючого середовища, схильний до сварок, порушень дисципліни, переживаючи водночас внутрішнє занепокоєння, невдоволення, прагнення до самотності та самоізоляції.

Цікаво, що батьки та вчителі суб'єктивно пов'язують труднощі виховання не з кризою як такою і не з докризовим періодом, коли власне й розпочинається про­цес руйнування старих психологічних структур, а з післякризовим (14—15 років). Тобто для дорослих суб'єктивно найскладнішим є період тво­рення, формування нових прогресивних психологічних структур. Пов'язано це передусім із неефективністю у нових умовах старих виховних підходів та невмін­ням знаходити інші, які більшою мірою відповідали б цьому післякризовому періоду.

Найважливішим новоутворенням підліткового віку є становлення самосвідомості. Самосвідомість підлітка характеризується передусім відчуттям дорослості. Однак варто зазна­чити, що зводити останнє лише до бажання наслідувати дорослих, хоча це справді має місце у поведінці підлітків, — явно обмежуватися тільки зовнішнім боком явища, не розкриваючи його психологічної сутності. Підліток суб'єктивно пов'я­зує дорослість не стільки з наслідуванням, скільки із приналежністю до світу дорослих. Підліток намагається зайняти місце дорослого в сис­темі реальних стосунків між людьми, тому для нього і мужність, і сміливість, і одяг важливі передусім у зв'язку з цією соціальною позицією.

Об'єктивної дорослості у підлітка ще немає. Суб'єктивно ж вона виявляється:

1. В емансипації від батьків. Підлітки вимагають суверенності, незалеж­ності, поваги до своїх таємниць. Виділяються "сфери впливу" батьків і однолітків. У питаннях стилю одягу, зачіски, часу повернення додому, дозвілля, вирішення шкільних і матеріальних проблем підлітки більше орієнтуються не на батьків, а на однолітків. Однак у їх ставленні до фундаментальних аспектів соціального жита головним усе ж таки залишається вплив батьків.

2. У новому ставленні до навчання. У підлітків розвивається прагнення до самоосвіти, причому часто не пов'язане з навчанням у школі. Багато хто стає байдужим до оцінок. Іноді спостерігається розходження між інтелектуальними можливостями й успіхами в школі: можливості високі, а успіхи низькі.

3. У романтичних стосунках з однолітками іншої статі. Тут має значення не стільки факт симпатії, скільки форма стосунків, запозичена у дорослих (поба­чення, розваги тощо).

4. У зовнішньому вигляді й манері одягатися. Підліток прагне визнання своєї самостійності, рівності з дорослими, хоча для цього відсутні реальні пере­думови — і фізичні, й інтелектуальні, й соціальні. Лише у спеціально організова­ній діяльності можна створювати ситуації, в яких взаємини з дорослими (й одно­літками також) відповідали б претензіям і потребам підлітків. Провідною діяль­ністю в цей період стає інтимно-особистісне спілкування.