4. Бар'єри педагогічної взаємодії

Бар’єри спілкування — перешкоди, що спричиняють опір партнера впливові співрозмовника. Вони виникають непомітно, і спершу вчитель може не усвідомлювати їх. Але примирення з ними формує негативний стиль спілкування. Для того, щоб зрозуміти сутність основних бар'єрів взаємодії вчителя і учнів, які будуть виникати в процесі педагогічного спілкування, важливо проаналізувати його з позицій загальної те­орії проблеми спілкування. Зокрема, К. Хорні виділяє такі типи поведінки, які ускладнюють спілкування з іншими людьми:

1) надмірна спрямованість на інших - гіперактивність у здо­буванні контактів (багато говорить, суєта тощо);

2) надмірна спрямованість проти інших (підозрілість, кри­тичність, агресивність, прагнення звинуватити інших тощо);

3) надмірна пасивність (людина боїться щось зробити, щоб не бути осудженою, постійно аналізує власні вчинки).

Часто між учителем і учнями може виникати смисловий бар'єр. Він пов'язаний з неадаптованим до рівня сприйняття школярів мовленням учителя, яке занадто насичене незрозумілими словами, науковими термінами, які вчитель використовує без коментарів. Інші причини його виникнення:

1) різне розуміння дитиною і дорослим смислу вимог, які висуває дорослий;

2) неприйняття дитиною форми подання вимог дорослого;

3) неприйняття дитиною особистості дорослого;

4) невміння вчителя виявити справжні мотиви поведінки;

5) постійне застосування вчителем одних і тих самих прий­омів виховної роботи;

6) негативне емоційне переживання учня внаслідок неадекватного покарання або іншої несправедливості учителя;

7) негативна установка проти вчителя.

Можна виділити такі потенційно конфліктогенні педа­гогічні ситуації:

— конфлікти діяльності, які виникають через невиконання учнем навчальних завдань, успішність, позанавчальна діяльність дитини;

— конфлікти поведінки, що виникають через порушення уч­нем правил поведінки в школі і поза нею;

— конфлікти відносин, які виникають у сфері емоційно-особистісних відносин учнів і вчителів та спілкування в про­цесі педагогічної діяльності.

Особливості педагогічних конфліктів:

— професійна відповідальність учителя за педагогічно пра­вильне вирішення ситуації;

— учасники конфліктів мають різний соціальний статус, і цим визначається їхня різна поведінка в конфлікті;

— різниця віку і життєвого досвіду породжує різну міру відповідальності за помилки при їх вирішенні;

— через різне розуміння учасниками подій та їх причин вчи­телю не завжди легко зрозуміти глибину переживань ди­тини, а учневі - впоратися зі своїми емоціями;

— присутність інших учнів при конфлікті робить їх не тільки свідками, а й учасниками; конфлікт набуває ви­ховного змісту;

— професійна позиція вчителя в конфлікті зобов'язує його взяти на себе ініціативу у вирішенні конфлікту і на перше місце поставити інтереси учня;

— будь-яка помилка вчителя при вирішенні конфлікту по­роджує нові ситуації та конфлікти;

— конфлікту в педагогічній діяльності легше запобігти, ніж успішно його розв'язати.

Соціальний бар'єр зумовлений переважанням рольової позиції вчителя в системі педагогічної взаємодії. Учитель навмисно демонструє свою перевагу над учнем і свій соціальний статус. Нейтралізують його прагнення не протиставляти себе учням, а підносити їх до свого рівня, не нав'язувати свої позиції, а радити.

Фізичний бар'єр пов'язаний з організацією фізичного простору під час взаємодії. Неправильно організований простір призводить до ізольованості вчителя, який неначе віддаляє себе від учнів, намагаючись сховатися за стіл, стілець тощо. Усувають такий бар'єр, скорочуючи дистанцію, відкритістю у спілкуванні.

Естетичний бар'єр зумовлений несприйняттям співрозмовником зовнішнього вигляду, особливостей міміки. Усувають шляхом самоконтролю поведінки.

Емоційний бар'єр з'являється за невідповідності настрою, негативних емоцій, що деформують сприймання. Долають його за допомогою усмішки, чуйного ставлення до співрозмовника.

Психологічний бар’єр виявляється як негативна установка, сформована на підставі попереднього досвіду, неспівпадіння інтересів партнерів комунікації тощо. Усувають шляхом переорієнтації уваги з особистості на роботу, оптимістичним прогнозуванням подальшої діяльності.

Найтиповішими серед психологічних бар'єрів є:

• розбіжність настанов (учитель приходить на урок захоплений своїм задумом, а учні байдужі, незібрані, неуважні, внаслідок чого він дратується, нервує);

• боязнь класу (властивий учителям-початківцям, які часто непогано володіють матеріалом уроку, але побоюються безпосереднього контакту з дітьми); поганий контакт (вчитель заходить до класу і замість організації взаємодії з учнями поводиться «автономно», наприклад, пише пояснення на дошці);

• звуження функцій спілкування (переважає інформаційна, залишаються поза увагою соціально-перцептивні, комунікативні функції);негативна установка на клас (упереджене негативне ставлення вчителя до класу, невстигаючих учнів, порушників поведінки);

• боязнь педагогічних помилок (запізнитися на урок, неправильно оцінити відповідь дитини тощо);наслідування (молодий учитель наслідує манери спілкування іншого педагога, не враховуючи власної педагогічної індивідуальності).

Культура педагогічного спілкування починається із самовизначення позиції вчителя щодо своєї ролі та її функцій. Він повинен визначити, ким є для нього учень. Результативність спілкування залежить від дотримання норм педагогічної етики, від якостей особистості вчителя, рівня розвитку його комунікативних умінь.

Додаток 1.

Періодизація психічного розвитку у дитячому віці

Віковий період	Провідна діяльність	Новоутворення віку
Немовля (0-1р.)	Безпосереднє емоційне спілкування	Потреба в спілкуванні. Емоційні відношення.
Криза першого року: потреба в мовному спілкуванні з дорослими
Раннє дитинство (1-3р.)	Предметно – маніпулятивна діяльність	Мова і наочно – дійове мислення.
Криза трьох років: потреба діяти самостійно («Я сам»)
Дошкільний вік (3-6р.)	Рольова гра	Потреба в суспільно значимій і суспільно оцінювальній діяльності.
Криза 6-7 років: потреба зайняти більш «доросле місце в житті»
Молодший шкільний вік (6-10р.)	Учіння	Довільність. Внутрішній план дій. Самоконтроль. Рефлексія.
Криза підліткового віку: прагнення до самостійності
Підлітковий вік (10,11-14,15р.)	Інтимно-особистісне спілкування	Прагнення до «дорослості», самооцінка, підкорення нормам колективного життя.
Старший шкільний вік (15-17р.)	Учбово - професійна	Світогляд, професійні інтереси.

Додаток 2.

Характеристика методів і прийомів мотивації та стимулювання навчання

Методи СМН Призначення Прийоми СМН Умови використання

1. Комунікативна атака Швидке включення, мобілізація аудиторії до навчання, зацікавлення, активізація емоційної сфери :

— викликання подиву, захоплення через використання ефекту новизни, несподіваності;

— ефектна цитата;

— незвичайна дія;

— розповідь казки, анекдоту, притчі;

— цікаве запитання;

— парадокс;

— особисте зацікавлення (щось, близько пов’язане з інтересами учнів, питання до аудиторії);

— приклад, опис ситуації з власного життя викладача;

— театралізація.

Висока емоційність, допитливість учнів, мимовільність їх уваги. На початку циклу. Артистизм викладача.

2. Доказ та переконування Активізація вольових зусиль через пояснення учням необхідності навчального матеріалу для життєдіяльності. Аргументація в разі виникнення сумнівів аудиторії:

— посилання на взаємозалежність причини і наслідку (негативні наслідки незнання, позитивні наслідки знання);

— використання індукції (від конкретних прикладів до загального твердження про необхідність);

— використання дедукції (від загального твердження про необхідність до конкретних прикладів);

— наведення несуперечливих фактів та відомостей;

— посилання на авторитети та авторитетні джерела в даній галузі;

— використання аналогій та порівнянь;

— підкреслення актуальності та практичності (дієвість, актуальність знань з теми у житті, можливість на практиці перевірити свої знання, легке впровадження, як засіб вирішення особистих проблем, складова професійності, компонент ділової кар’єри);

— виявлення суперечностей у критичних зауваженнях аудиторії;

— прийом «так, але...» (прийняття думки аудиторії з наступним повертанням до думки викладача);

— прийом «бумерангу» — відповідь запитанням на запитання, аргументом на аргумент.

Високий рівень самосвідомості учнів, логічне мислення, розвинена сила волі, довільність уваги. Наявність сумнівів аудиторії, висунення критичних зауважень. Впевненість викладача.

3. Сугестія (навіювання) Опосередковане формування думки про необхідність навчання

— періодичне повторення однієї і тієї ж думки;

— висування вимог до бажаної емоційної реакції слухачів (думаю, що ви погодитеся зі мною, що...);

— автоматичне включення до певної роботи, коли не надається час на обмірковування її необхідності Неусвідомлення аудиторією впливу, що здійснюється.

Впевненість викладача, невимушеність його поведінки, динамізм впливу.

4. Метод долання перешкод Активізація розумової діяльності

— завдання на вирішення певних навчальних задач, ситуацій, виконання тестів, яке неможливо виконати без вивчення матеріалів теми;

— стимулювання часом (обмеженість в часі чи нагорода за швидкість);

— удавана недовіра до слухачів (підкреслюється складність завдання та низька ймовірність його виконання)

Свідомість та зрілість учнів.

5. Метод делегування Залучення учнів до будь-якого етапу управління процесом навчання

— особистісно-довірливе звертання до аудиторії;

— домовленість з аудиторією;

— звертання за порадою до аудиторії;

— формування почуття «ми»;

— гра, конкурс, змагання;

— спільне планування навчання (відбір змісту, форм і методів навчання, контролю);

— взаємоперевірка;

— взаєморецензування, взаємовикладання («метод змінних пар»);

— індивідуальний вибір завдань;

— самоперевірка;

— мікровикладання (індивідуальне та в підгрупах);

— організаційно-мотиваційна гра;

— участь студентів у створенні навчально - методичної літератури, підручників, методичних посібників.

Свідомість та зрілість учнів, здатність до самоорганізації. Керівництво викладача

6. Метод закріплення позитивного враження Залишити добре враження у слухачів. Спрямувати їх на подальшу роботу — узагальнення основних думок, підбиття підсумків, резюме;

— заклик до дії («запрошення» до подальшого вивчення теми);

— комплімент слухачам, подяка;

— викликання сміху, особливо потрібно, якщо слухачі помітно стомилися;

— ефектна цитата (примушує замислитись про її зміст);

— нагнітання та кульмінація — розрядження (насамкінець залишається найважливіше);

— встановлення зв’язку з попередніми та наступними темами (включається асоціативне запам’ятовування);

— «навчальне коло» — повторення початку заняття, але на глибшому рівні (наприклад, те ж питання, але слухачі самі знаходять відповідь);

— «ефект Шахерезади» — відстрочення закінчення (почати цікаву розповідь, пов’язану з темою заняття, і пообіцяти її завершити на наступному занятті).

Наприкінці певного навчального циклу.

Додаток 3.

Види психологічного впливу

Вид впливу, визначення, зовнішній вияв

1. Переконування Свідомий, аргументований вплив на іншу людину чи групу людей, що має за мету зміну їхніх суджень, ставлень, намірів чи рішень.

• Пред’явлення адресату ясних, чітко сформульованих аргументів у прийнятному для нього темпі й у зрозумілих для нього термінах (метод розгортання аргументації).

• Відкрите визнання як сильних, так і слабких сторін пропонованого рішення, що дає адресату зрозуміти, що ініціатор впливу сам бачить обмеження цього рішення (метод двосторонньої аргументації).

• Одержання згоди на кожному кроці доказу (метод позитивних відповідей Сократа)

2. Самопросування Відкрите пред’явлення свідчень своєї компетентності і кваліфікації для того, щоб бути гідно оціненим і завдяки цьому одержати переваги при доборі кандидатів, призначенні на посаду й ін.

• Реальна демонстрація своїх можливостей.

• Пред’явлення сертифікатів, дипломів, офіційних відгуків, патентів, друкованих праць і ін.

• Розкриття своїх особистих цілей.

• Формулювання своїх запитів і умов

3. Навіювання Свідомий, неаргументований вплив на людину чи групу людей, що має за мету зміну їхнього стану, ставлень до чогось і схильності до певних дій

• Особиста атракція (привабливість, чарівність).

• Особистий авторитет.

• Упевненість вербальної і невербальної поведінки.

• Виразне, розмірене мовлення.

• Створення умов і обстановки, що підсилюють сугестивний вплив (приглушене освітлення, ритмічні звуки, ритуальні дотики й ін.).

• Вибір партнерів, що найбільш піддаються навіюванню

4. Зараження Передача свого стану або ставлення іншій людині чи групі людей, які якимось чином (поки що це не знайшло пояснення) переймаються цим станом чи ставленням. Передаватися і засвоюватися стан може як довільно, так і не довільно

• Особиста енергійність.

• Артистизм у виконанні дій.

• Залучення партнерів у виконання дій, що інтригують.

• Поступове нарощування інтенсивності дій.

• Індивідуалізований погляд в очі.

• Дотик і тілесний контакт

5. Пробудження імпульсу до наслідування Здатність викликати прагнення бути подібним собі. Ця здатність може як довільно виявлятися, так і не довільно використовуватися. Прагнення наслідувати і наслідування (копіювання чужої поведінки і напряму думок) також можуть бути як не довільними, так і довільними

• Публічна популярність.

• Демонстрація високих зразків майстерності.

• Пред’явлення прикладу доблесті, милосердя, служіння ідеї.

• Новаторство.

• Особистий магнетизм.

• «Модна» поведінка й оформлення зовнішності.

• Заклик до наслідування

6. Формування прихильності Розвиток в адресата позитивного ставлення до себе

• Прояв ініціатором власної незвичайності і привабливості.

• Висловлення сприятливих суджень про адресата.

• Наслідування адресату.

• Надання йому послуги

7. Прохання Звертання до адресата з закликом задовольнити потреби чи бажання ініціатора впливу

• Ясні й увічливі формулювання.

• Прояв поваги до права адресата відмовити в проханні, якщо її виконання незручне йому чи суперечить його власним цілям

8. Примус Вимога виконувати розпорядження ініціатора, підкріплене відкритими чи прихованими погрозами. Суб’єктивний примус переживається: ініціатором — як власний тиск, адресатом — як тиск на нього з боку ініціатора чи обставин

• Оголошення твердо визначених термінів чи способів виконання роботи без яких-небудь пояснень чи обґрунтувань.

• Накладання не підлягаючих обговоренню заборон і обмежень. Залякування можливими наслідками. Погроза покаранням, у найбільш грубих формах — фізичною розправою

9. Деструктивна критика Висловлення зневажливих чи образливих суджень про особистість людини і/чи грубий агресивний осуд, ганьблення чи осміяння її справ і вчинків. Руйнівність такої критики полягає в тому, що вона не дозволяє людині «зберегти обличчя», відволікає її сили на боротьбу з виниклими негативними емоціями, віднімає в неї віру в себе

• Приниження особистості партнера по спілкуванню (наприклад, за формулою: «Так нащо тобі пояснювати, усе рівно ти не зрозумієш»).

• Висміювання того, що той, кого критикують, не в змозі змінити: зовнішності, соціального і національного походження, швидкості реакцій, тембру голосу й ін.

• Висловлення справедливих критичних зауважень адресату, що знаходиться в стані приголомшеності і пригніченості невдачею

10. Ігнорування Умисна неуважність, неуважність стосовно партнера, його висловлень і дій. Найчастіше сприймається як ознака зневаги і неповаги, однак у деяких випадках ігнорування виступає як тактовна форма пробачення безтактності чи незручності, допущеної партнером

• Демонстративне пропущення слів партнера «мимо ушей».

• Невербальна поведінка, що вказує на те, що присутність партнера не помічається.

• Невиконання обіцянок чи запізнення з відсутністю спроб що - небудь пояснити.

• Мовчання і відсутній погляд у відповідь на питання, докір чи будь-яке інше висловлення партнера

• Раптова зміна теми розмови

11. Маніпуляція Приховане від адресата спонукання його до переживання певних станів, зміні ставлення до чого-небудь, прийняттю рішень і виконанню дій, необхідних для досягнення ініціатором власних цілей. При цьому для маніпулятора важливо, щоб адресат вважав ці думки, почуття, рішення і дії своїми, а не «наведеними» ззовні і визнавав себе відповідальним за них

• Порушення особистого простору, що виражається в занадто тісному наближенні чи навіть торканні.

• Різке прискорення чи, навпаки, уповільнення темпу бесіди.

• Висловлення, що підбивають, наприклад: «Навряд чи ти зможеш це зробити» чи «Ця річ занадто дорога, щоб ти зміг її купити».

• Висловлення, що піддразнюють, наприклад: «Тебе що, так легко образити (зачепити, обдурити, змусити підкоритися)?»

• «Безневинний» обман, введення в оману.

• Замасковані під малозначні і випадкові висловлення обмовки і наклеп, що можуть бути сприйняті як такі, нібито лише через непорозуміння.

• Перебільшена демонстрація своєї слабості, недосвідченості, непоінформованості, «дурості» для того, щоб розбудити в адресата прагнення допомогти, зробити за маніпулятора його роботу, передати йому коштовну чи навіть секретну інформацію, навчити його робити щось і т. п.

• «Безневинний» шантаж, наприклад, «дружні» натяки на помилки, промахи і порушення, допущені адресатом у минулому, жартівливе згадування «старих гріхів» чи особистих таємниць адресата