6. Способи активізації навчальної діяльності школярів.

Головна мета активізації навчання - поліпшення якості на­вчально-виховного процесу в школі, яке досягається формуван­ням активності та самостійності учнів. Цей процес вимагає певної спільної діяльності учнів і вчителя. Забезпечення пізнавальної активності школяра є однією із найважливіших складових активізації навчальної діяльності. Педагогічна практика використовує різні шляхи активізації, основний серед яких — різноманітність форм, методів, засобів навчання, вибір таких їх сполучень, які відповідно до ситуації стимулюють активність і самостійність школярів.

Активізація пізнавальної діяльності потребує застосування різних методів, засобів і форм навчання, що спонукають школяра до виявлення активності (Додаток 2).

На уроках це можуть бути ситуації, в яких учень повинен:

— захищати свою думку, аргументувати її;

— ставити запитання вчителеві;

— рецензувати відповіді товаришів;

— ділитися своїми знаннями з іншими;

— допомагати товаришам;

— виконувати завдання, яке розраховане на читання додат­кової літератури;

— знаходити не лише одне рішення;

— практикувати вільний вибір завдань;

— створювати ситуації самоперевірки;

— урізноманітнювати свою діяльність, включати в пізнання елементи праці, гри;

— бути зацікавленим у груповій діяльності. Формування позитивного ставлення школярів до навчан­ня, розвиток їхніх пізнавальних інтересів здійснюється шляхом:

— посилення мотивації учіння школярів;

— спеціального оброблення змісту навчального матеріалу (новизна, значення для практичної діяльності, показ су­часних досягнень науки тощо), підвищення інформатив­ності змісту уроку;

— оптимального вибору методів навчання. Особливу увагу слід звернути на використання проблемного методу. Велике значення має організація самостійної роботи учнів, творчі роботи, використання ігор, проведення бесід, дискусій;

— комбінування різних методів навчання;

— забезпечення адекватної системи оцінювання результатів навчання;

— розвиток захоплень дітей. Використання інтересу;

— створення сприятливого емоційного тонусу пізнавальної діяльності;

— звернення до емоцій, почуттів школярів;

— організація демократичного стилю спілкування вчителя.

— поєднання навчання з працею;

— врахування індивідуальних та вікових особливостей учнів.

Психологія виховання і самовиховання як цілеспрямованого процесу формування особистості

План

1. Значення психологічних знань для побудови теорії виховання.

2. Психологічні механізми формування особистості.

3. Проблема управління вихованням.

4. Характеристика чинників ефективності виховної роботи.

5. Показники і критерії вихованості, їх психологічна природа.

6. Психологія самовиховання та перевиховання.

Основні поняття

Психічне зараження, наслідування, емпатія, ідентифікація, рефлексія, саморегуляція мотивації, внутрішній локус контролю, риси особистості, потреби, мотиви, самовиховання, самоактуалізація, виховання, стійкість моральних якостей особистості, ви­хованість, критерії вихованості, перевиховання.

1. Значення психологічних знань для побудови теорії виховання.

Психологія виховання вивчає внутрішні психологічні ме­ханізми становлення і розвитку особистості загалом, окремих її властивостей, а також керування цим процесом.

Завдання педагогічної психології: з'ясувати розуміння внутрішньої психологічної сутності виховного процесу; обґрунтува­ти його мету, засоби і результати, умови та механізми; дослідити роль вихователя у цьому процесі та закономірності саморозвитку.

На сучасному етапі розвитку психологічної науки виокрем­люємо проблеми, які потребують спеціального вивчення: вплив праці та інших об'єктивних чинників на становлення особистості; взаємозв'язок інтелектуальної сфери особистості та моральної; критерії вихованості, визначення вимог до особистості; уп­равління процесом формування особистості; ефективність того або іншого виховного впливу; формування єдиної теорії вихован­ня; створення умов для становлення різнобічно й гармонійно роз­винутої особистості, яка була б активною у суспільних та особис­тих справах; керівництво процесом цього становлення.