2. Основні умови психічного розвитку.

Психічний розвиток людського індивіда - обумовлений процес. У психології є багато теорій, які по-різному пояснюють умови психічного розвитку дитини. Більшість теорій об'єднують­ся в два напрями: біологізаторський і соціологізаторський.

У біологізаторському напрямі розвиток психіки і по­ведінки людини розглядають як результат еволюційного перетво­рення генетично закладених в організмі можливостей, що існують у вигляді задатків.

Представники соціологізаторського напряму стверджу­ють, що в будь-якої людини, незалежно від її природних анатомо-­фізіологічних особливостей, можна сформувати психічну функцію певного рівня за допомогою навчання і виховання.

Його джерела - в ідеях філософа сімнадцятого століття Джона Локка, якому належить теорія "чистої дошки": дитина від народження є "чистою дошкою". Під впливом зовнішніх умов у неї виникають усі психічні якості, характерні людині.

Існує третій підхід до вирішення цієї проблеми - теорія конвергенції двох чинників. Основоположник цієї теорії В. Штерн вважає, що процес психічного розвитку зумовлюється взаємодією спадковості та середовища. Душевний розвиток - це не просте виявлення природжених властивостей, але й не просте сприймання зовнішніх впливів. Це результат конвергенції внутрішніх даних із зовнішніми умовами розвитку.

Свій підхід до вирішення цієї проблеми запропонував Л. С. Виготський. Він доводить, що спадковість наявна в розвитку всіх психічних функцій дитини, але має різну вагу. Елементарні функції (починаючи з відчуття, сприймання) більше обумовлені спадковістю ніж вищі. Вищі функції - продукт культурно-історичного розвитку людини. Чим складніша функція, тим довший шлях її онтогенетич­ного розвитку і тим менше спадковість здійснює на неї вплив.

Вітчизняний психолог Г. С. Костюк, аналізуючи проблему зумовленості психічного розвитку, стверджує, що в онтогенезі психіки людини має місце єдність біологічних і соціальних умов, у якій провідна роль належить соціальному. У системі засобів, якими суспільство впливає на розвиток психіки індивіда, вирішальна роль належить навчанню й вихованню. Він вважає, що онтогенез людського організму визначається біологічною спадковістю. Біологічна спадковість передається через генотип. У свою чергу, генотип визначає анатомо-фізіологічну структуру ор­ганізму, його морфологічні й фізіологічні ознаки, будову нервової системи, стать організму, стадії його дозрівання, а також ряд індивідуальних морфологічних та функціональних особливостей організму, безумовно-рефлекторні мозкові структури. Людський індивід наділений від народження природними життєвими сила­ми, які існують у ньому у вигляді задатків.

Соціальне середовище - це суспільство, в якому росте дити­на, його культурні традиції, ідеологія, рівень розвитку науки і ми­стецтва, основні релігійні течії. Від особливостей соціального і культурного розвитку суспільства залежить прийнята в ньому система виховання і навчання. Середовище, що оточує дитину, - це передусім люди, їхні взаємини, створені ними речі, знаряддя діяльності, мовні засоби, духовні цінності.

Г. С. Костюк вважає, що на дитину впливають лише ті зовнішні умови, з якими вона вступає в активний зв'язок. Осо­бистість не є пасивним продуктом взаємодії спадковості та середо­вища. Взаємодія цих факторів реалізуються через активність дити­ни. Вона не пасивно пристосовується до оточуючого її світу людсь­ких предметів, а активно привласнює собі усі досягнення людства.

Джерелами індивідуальності дитини є:

— її спадкові особливості, які визначають потенційні можливості розвитку анатомічних, фізіологічних та психічних властивостей дитини;

— умови життя, виховання і навчання (соціальна структура суспільства, особливості національної культури, традиції, тип сім'ї, її якісні характеристики, особливості ставлення членів сім'ї до дитини);

— внутрішня позиція самої дитини ( її інтереси, мотиви, працьовитість).