4. Чинники ефективності навчання.

Чинники, які впливають на ефективність навчання:

Зміст навчання. На успішність навчання впливає сам на­вчальний матеріал, його складність і значущість.

Процес навчання. Важливими чинниками, які впливають на успіх навчання, є правильно відібрані методи навчання, здійснен­ня диференціації та індивідуалізації навчання, особливості на­вчальних планів та програм.

Особистість дитини. На успішне засвоєння навчального ма­теріалу впливають такі особливості школяра:

а) рівень розвитку довільної уваги;

б) осмисленість сприймання навчального матеріалу;

в) рівень розвитку довільної логічної пам'яті;

г) особливості розвитку мислення та уяви;

д) мотивація навчальної діяльності;

е) уміння вчитися.

Особистість учителя, його характер, здібності, спрямо­ваність, знання, професійна майстерність, ставлення до учнів, предмета, професії, інших учителів.

5. Типи та види навчання.

П. Я. Гальперін виділив три типи орієнтовної основи і відповідно три типи навчання.

Є такі види навчання:

— за предметним змістом - навчання фізиці, математиці, іноземній мові тощо;

— за структурою досвіду, що засвоюється: навчання знан­ням і поняттям, формування умінь і навичок;

— за організацією способу навчання: проблемне, програмоване.

Навчання поняттям. Поняття - одна з основних форм аб­страктного мислення, що відображає загальні та істотні власти­вості, зв’язки та відношення предметів і явищ.

Процес оволодіння поняттям у ході навчання розпочинається з постановки питання. Воно визна­чає напрям пізнавальної активності учнів, добір потрібних для неї прикладів, їх аналіз і дальше їх узагальнення. Необхідною умовою успішного засвоєння понять є наявність у дітей достатнього чуттєвого досвіду. У зв'язку з цим важливого значення в засвоєнні понять набуває використання наочності. Вирішальна роль у за­своєнні кожного поняття належить мислительній активності учнів, керованій учителем. Поняття успішно засвоюється там, де учні ду­мають разом з учителем, зіставляють об'єкти, що підводяться під певне поняття, виділяють істотні ознаки, формулюють їх у вигляді суджень, ці судження синтезують, об'єднують в єдине ціле.

Важливим чинником успішного засвоєння понять учнями є структурна і системна організація навчального матеріалу, опти­мальне співвідношення в ньому фактів і узагальнень. Істотну роль відіграють тут поступові переходи від конкретного до абстрактно­го і від абстрактного до конкретного. Є два шляхи формування понять: конкретно-практичний і абстрактно-логічний.

Показник успішного засвоєння понять - застосування їх у подальшій пізнавальній і практичній діяльності.

Можна виділити такі фази навчання знанням і поняттям:

1) демонстрування учням предметів чи явищ: маніпуляція (предметна дія), сприймання і спостереження (перцеп­тивна дія);

2) порівняння, аналіз, синтез, виділення суттєвих і не­суттєвих ознак, (мислительна дія);

3) абстрагування (мислительна дія), позначення - назва (мовна дія);

4) узагальнення поняття шляхом застосування терміна до різних об'єктів, що характеризуються виокремленими оз­наками. На цьому етапі оцінювання учням даються нові завдання для визначення, які з них є прикладами нових засвоєних понять, а які - ні.

Процес засвоєння нових понять супроводиться постійним зворотним зв'язком. Шлях формування не повинен бути пасивним. Необхідно навчити дітей основним прийомам зовнішньої та внутрішньої діяльності. Це навчання повинно здійснюватися з опорою на життєвий і пізнавальний потенціал учня, з урахуванням його віко­вих можливостей.

Формування умінь і навичок. Уміння (навички) - це дії, які виконуються певним спосо­бом і з певною якістю, це готовність людини успішно виконувати певну діяльність, яка ґрунтується на знаннях і навичках. Уміння формується у процесі виконання уч­нями різноманітних завдань. Формування вмінь залежить від умов навчання, організації процесу вправляння, від індивідуаль­них особливостей: типу нервової системи, попереднього досвіду, теоретичних знань, нахилів і здібностей, усвідомлення мети за­вдання, розуміння його змісту і способів виконання.

Формування уміння може відбуватися так:

1) учні засвоюють знання і перед ними ставлять завдання, що потребують використання знань (знання  завдання  застосування знань);

2) учні визначають ознаки, які відрізняють один тип завдань від інших. У процесі виконання завдання, вони визначають його тип та виконують операції, необхідні для розв'язання цього типу завдань;

3) учні навчаються розумовій діяльності, необхідній для ви­користання знань. Навички - це автоматизовані компоненти свідомої дії лю­дини, які виробляються в процесі її виконання. Однак ознакою сформованості навички є якість дії, а не її автоматизація. Навич­ка розглядається як дія, доведена внаслідок багаторазових вправ до досконалості виконання.

Є такі етапи розвитку навичок:

1. ознайомлення з прийомами виконання дій. Осмислення дії та її подання. Чітке розуміння мети, нечітке - способів її досягнення;

2. опанування окремих елементів дії, аналіз способів їх ви­конання. Чітке розуміння способів виконання дій. Свідо­ме, однак невміле і нестійке її виконання;

3. співвідношення і об'єднання елементарних рухів в одну дію. Автоматизація елементів дії. Удосконалення рухів, усунення зайвих, перехід до мускульного контролю;

4. опанування довільного регулювання характеру дії. Плас­тичне пристосування до ситуації. Гнучке, доцільне вико­нання дії.

У педагогічній практиці доцільно виділити таку послідовність формування навичок школяра.

1. Підготовчий етап: аналіз мети уроку, виявлення наявного рівня навичок учнів. Вчитель заздалегідь складає систему вправ для тренування окремих навичок.

2. Етап виконання:

- основна суть навички задається шляхом пояснень. Учень своїми словами повторює завдання та прийом його вико­нання. Здійснюється словесний самоінструктаж;

- школяр під керівництвом учителя включається у вико­нання описаних дій;

- підказка вчителя при виконанні окремих частин навички здійснюється в разі потреби;

- зменшується обсяг керівництва;

- на всіх стадіях навчання забезпечується зворотний зв'язок;

- впорядковується практика, яка гарантує закріплення нової навички;

- зменшується контроль за практикою;

- враховуються індивідуальні особливості.

3. Етап оцінювання. На цьому етапі оцінюється рівень вико­нання навички учнем стосовно цілей навчання, заданих на підготовчому етапі.

Охарактеризуємо інші види навчання.

Проблемне навчання - це такий вид навчання, який полягає в створенні учнями проблемних ситуацій, усвідомленні, прийнятті і вирішенні цих ситуацій у процесі спільної діяльності учнів і вчителя (при максимальній самостійності перших і під загальним керів­ництвом останнього). Виділяються такі рівні проблемності навчання:

1. вчитель ставить проблему і знаходить її розв'язок;

2. вчитель ставить проблему, а пошук її розв'язання здійснюється разом з учнями;

3. активна участь школярів у формуванні проблеми та пошуку її розв'язку.

Типи проблемних ситуацій:

1) проблемна ситуація створюється тоді, коли є невідповідність між наявною в учнів системою знань і но­вими фактами;

2) проблемна ситуація виникає, якщо є потреба вибору із системи знань тих, які можуть забезпечити правильне вирішення завдання;

3) проблемна ситуація виникає перед учнями тоді, коли йде пошук застосування знань на практиці;

4) проблемна ситуація виникає тоді, коли немає теоретич­ного обґрунтування практично досягнутого результату;

5) проблемна ситуація виникає тоді, коли немає прямої відповідності між зовнішнім видом схематичного зобра­ження і технічним пристроєм;

6) проблемна ситуація створюється там, де є протиріччя між статичним характером зображення і необхідністю вияви­ти в ньому динамічні процеси.

Основні правила створення проблемних ситуацій: завдання повинні базуватися на тих знаннях, якими володіє учень; відповідати його інтелектуальним можливостям; передувати по­ясненню матеріалу. Одна й та сама проблемна ситуація може бу­ти спричинена різними типами завдань.

Програмованим навчанням називається самостійне і індивідуальне навчання за попередньо розробленою програмою за допомогою особливих засобів навчання (програмованого підруч­ника, комп’ютерних технологій), які забезпечують кожному учневі можливість здійснення процесу учіння відповідно до деяких індивідуальних особливостей (темпу навчання, особливих шляхів оволодіння навчальним матеріалом).

Існує лінійна, розгалужена і змішана системи навчального програмування.

Існують такі принципи програмованого навчання:

1) дроблення матеріалу на окремі порції, які відповідають одному „кроку" в процесі засвоєння;

2) активність процесу засвоєння, що забезпечується не­обхідністю виконувати завдання кожної порції;

3) наявність зворотного зв'язку (самоконтролю) при вико­нанні кожного завдання;

4) можливість індивідуалізації процесу навчання.