Завдання

• Підготувати наукове повідомлення на тему «Договір як основний вид правореалізаційних документів».

• Використовуючи рекомендовану для опрацювання літературу, письмово обґрунтувати відмінність акта правозастосування від нормативно-правового акта. Навести точки зору науковців з цього питання.

• Скласти таблицю за зразком:

Техніка ведення договірної роботи
Техніко-юридичні вимоги до форми договору	Техніко-юридичні вимоги до змісту договору	Техніко-юридичні вимоги до структури договору	Стадії договірної роботи

Інформаційні джерела: 1, 11, 61, 77, 79, 100, 108.

* * *

Тема 11. Техніка тлумачення норм права

Основні терміни та поняття: тлумачення, офіційне тлумачення, неофіційне тлумачення, нормативне тлумачення, казуальне тлумачення, інтерпретаційний акт.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ ТЕМИ

Тлумачення − це типова діяльність юриста, перш за все в романо-германській системі права. Будь-який юрист-професіонал, який працює в законодавчих чи виконавчих органах, часто займається тлумаченням норм права і фактів, які обумовлюють їх застосування.

Для з’ясування особливостей техніки тлумачення норм права насамперед важливо розглянути підходи до розуміння тлумачення, які існують у юридичній науці. Перший підхід полягає у тлумаченні букви закону, це так званий статичний підхід. Мова йде про тлумачення, яке відштовхується від самого тексту закону. Другий підхід передбачає тлумачення на підставі духу закону, і являє собою динамічний підхід. Він зобов’язує тлумача враховувати соціальні явища, що з’явилися після прийняття закону. Девіз тлумача в даному випадку: «Закон не догма, а інструкція до дії». Третій підхід є комплексним і побудований на одночасному пізнанні в процесі тлумачення і букви, і духу закону. Саме цей підхід у даний час взято на озброєння практично у всіх країнах романо-германської сім’ї права.

Процес тлумачення норм права складається з двох частин (елементів): з’ясування змісту норм права та роз’яснення змісту норм права. Відтак, тлумачення можна визначити як інтелектуально-вольову діяльність щодо з’ясування і роз’яснення змісту норм права з метою їх найбільш правильної реалізації, яка знаходить відображення в особливому акті.

Залежно від юридичних наслідків, до яких призводить роз’яснення, розрізняють: офіційне і неофіційне тлумачення. Офіційне тлумачення дається уповноваженими для цього суб’єктами − державними органами, посадовими особами − і закріплюється у спеціальному акті, що має загальнообов’язковий характер для всіх суб’єктів, які реалізують ці норми права. Офіційне тлумачення норм права у свою чергу за характером і юридичними наслідками поділяється на два види − нормативне (загальне) і казуальне (індивідуальне).

В залежності від того, який з державних органів його здійснює, офіційне тлумачення поділяється на два види: автентичне і судове. Автентичне тлумачення проводиться тим органом, який створив цю норму права. Юридичній практиці відомий такий вид нормативного роз’яснення як легальне тлумачення. У цьому випадку тлумачення норм права дається спеціально на те уповноваженим органом (наприклад, тлумачення, яке дається в постановах Пленуму Верховного Суду). Відомче тлумачення здійснюється керівництвом центрального органу певного міністерства, комітету, відомства, коли дає офіційну відповідь на запити підвідомчих установ і підприємств з приводу трактування і застосування окремих положень нормативно-правових актів. Його сила обмежується сферою діяльності відповідного міністерства, комітету, відомства.

Казуальне тлумачення − це таке тлумачення, коли норми права роз’яснюються щодо конкретної справи, тобто уточнюються суб’єктивні права й обов’язки та інші юридичні факти й обставини в рамках конкретних правовідносин. Воно поширює свою дію тільки на конкретну ситуацію, хоча і може враховуватись при вирішенні аналогічних справ.

Неофіційне тлумачення − це роз’яснення норм права, яке дається неуповноваженими суб’єктами, тому позбавлене юридичної сили та не може викликати юридичних наслідків. З-поміж видів неофіційного тлумачення розрізняють: 1) буденне тлумачення. Здійснюється суб’єктами, які не є фахівцями в галузі права. Його точність залежить від рівня правової культури суб’єкта, життєвого досвіду, фактів повсякденного життя; 2) професійне тлумачення. Здійснюється обізнаними в сфері права людьми, але їх дії щодо тлумачення норм права не набувають обов’язкового значення; 3) доктринальне тлумачення. Це наукове роз’яснення нормативно-правових актів, змісту і цілей норм права, яке здійснюється в ході наукового аналізу в монографіях, науково-практичних коментарях, на лекціях, конференціях. У свою чергу доктринальне тлумачення буває систематизоване і несистематизоване. Систематизоване тлумачення − це більш високий ступінь наукової розробки питань права. Несистематизоване тлумачення виражається у наукових гіпотезах, ідеях, що потребують перевірки, додаткової аргументації, приведення до системи, зокрема шляхом організації дискусій, конференцій та ін.

Студентам потрібно з’ясувати способи тлумачення. Виходити треба з того, що спосіб тлумачення − це сукупність прийомів і засобів, які дозволяють з’ясувати зміст норми права і вираженої в ній волі з метою їх реалізації. Основними способами тлумачення є мовний, логічний, системний, історико-політичний, телеологічний та спеціально-юридичний.

Мовне тлумачення припускає з’ясування змісту норми права на основі аналізу її тексту. Логічне тлумачення базується на використанні засобів формальної логіки. Його суть полягає в дослідженні логічної побудови нормативного матеріалу. Тут застосовуються такі логічні інструменти як поняття, судження, умовивід, закони логіки, аксіоми. Системне тлумачення передбачає аналіз і порівняння не окремих слів, а зв’язків між частинами норми права (гіпотезою, диспозицією, санкцією), між різними нормами права одного закону, а іноді між нормами, що знаходяться в різних нормативно-правових актах. Системний спосіб тлумачення полягає у з’ясуванні змісту конкретних норм шляхом зіставлення їх з іншими нормами. Історичне тлумачення припускає з’ясування змісту норми права, ґрунтуючись на знаннях фактів, пов’язаних з історією виникнення тлумачених норм. Інтерпретатор детально з’ясовує історичні умови, що існували на момент прийняття норми, економічні, соціальні обставини, причини прийняття нормативно-правових актів, які стали об’єктом тлумачення.

Суть телеологічного тлумачення полягає у з’ясуванні цільової спрямованості норми права. Мета норми лежить в основі формування правила поведінки, яке конструюється так, щоб досягнути певного результату. У процесі телеологічного тлумачення всі знання і прийоми їх використання прив’язуються до мети нормативного припису, не виходять за межі безпосереднього змісту норми права, але пояснюють її зміст. При функціональному способі тлумачення враховуються передусім умови, в яких норма права функціонує, а не створюється. До уваги беруться політичні, економічні, соціальні, моральні та інші чинники. Герменевтичне тлумачення − це тлумачення у вузькому розумінні, що означає інтерпретацію глибинної семантики, тобто символізму, на рівні ідеї, тексту, промови.

Щоб отримати обов’язковий характер, результати офіційного тлумачення мають бути формально закріплені. Для цього існують інтерпретаційні акти (акти тлумачення), які можна визначити як правові акти компетентних державних органів, що вмішують результати офіційного тлумачення.

Перш за все слід відзначити, що ці акти є правовими. Вони видаються компетентними державними органами, мають обов’язковий характер і формально закріплені. Реалізація інтерпретаційних актів забезпечується державою. У цьому полягає їх схожість з іншими правовими актами (нормативними і казуальними). За іншими ознаками інтерпретаційні акти суттєво відрізняються від нормативних і правозастосовних.

Студента потрібно розглянути класифікацію інтерпретаційних актів за різними критеріями та зупинитися на їх видовій характеристиці. За юридичною значущістю розрізняють акти нормативного і казуального тлумачення. Акти нормативного тлумачення поширюють свою дію на невизначене коло суб’єктів і розраховані на застосування кожного разу, коли реалізується норма, що тлумачиться. В цьому розумінні вони носять загальнообов’язковий характер. Казуальні акти відносяться до конкретного випадку і стосуються конкретних осіб. З цієї точки зору їх можна назвати індивідуальними. Акти тлумачення приймаються законодавчими, виконавчими, судовими органами влади.

Залежно від того, хто видав акт тлумачення і нормативно-правовий акт, вони можуть бути автентичними та легальними. Якщо акт приймає і тлумачить один і той самий суб’єкт, тоді це автентичне (авторське) тлумачення. Якщо норму права тлумачить суб’єкт, який на це уповноважений і якому це право делеговано (дозволено) законом (наприклад, Конституційний Суд України дає офіційне тлумачення Конституції України), це легальне тлумачення.

За галузевою приналежністю норми, яка тлумачиться, розрізняють акти тлумачення кримінального, конституційного, адміністративного, цивільного права тощо. За сферою дії акти тлумачення можуть діяти на території всієї держави і мати локальний характер.

Отже, тлумачення права і його результати відіграють важливу роль у процесі реалізації права, завершують процес правового регулювання суспільних відносин.

ПЛАН ПРАКТИЧНОГО (СЕМІНАРСЬКОГО) ЗАНЯТТЯ

• Поняття і загальна характеристика тлумачення права.

• Види тлумачення норм права.

• Способи тлумачення норм права.

• Інтерпретаційні акти.

САМОСТІЙНА РОБОТА

• Прийоми і способи юридичної техніки при підготовці інтерпретаційних актів.

• Техніка опублікування актів тлумачення норм права.

ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ ДО САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Скласти термінологічний словник до теми.

Тести

• Визначення: «... – інтелектуально-вольова діяльність щодо з’ясування і роз’яснення змісту норм права з метою їх найбільш правильної реалізації, яка знаходить відображення в особливому акті» відповідає поняттю:

• правотворчість;

• правозастосування;

• правореалізація;

• тлумачення.

• Сукупність прийомів і засобів, які дозволяють з’ясувати зміст норми права та вираженої в ній волі з метою їх реалізації, – це:

• правореалізація;

• правотворчість;

• правозастосування;

• спосіб тлумачення норм права.

• Різновидами неофіційного тлумачення є:

• буденне;

• професійне;

• доктринальне;

• усі відповіді правильні.

• Тлумачення норм права, яке дається уповноваженими для цього суб’єктами − державними органами, посадовими особами − і закріплюється у спеціальному акті, що має загальнообов’язковий характер для всіх суб’єктів, які реалізують ці норми права, – це:

• неофіційне тлумачення;

• офіційне тлумачення;

• легальне тлумачення;

• доктринальне тлумачення.

• Тлумачення норм права, яке припускає з’ясування змісту норми права на основі аналізу її тексту, – це:

• мовне тлумачення;

• буквальне тлумачення;

• професійне тлумачення;

• доктринальне тлумачення.

• Тлумачення норм права, яке базується на використанні засобів формальної логіки, – це:

• мовне тлумачення;

• логічне тлумачення;

• професійне тлумачення;

• доктринальне тлумачення.

• Тлумачення норм права, яке полягає у з’ясуванні цільової спрямованості норми права, – це:

• мовне тлумачення;

• логічне тлумачення;

• телеологічне тлумачення;

• доктринальне тлумачення.

• Правові акти компетентних державних органів, що вмішують результати офіційного тлумачення, – це:

• правотворчі акти;

• правозастосовні акти;

• інтерпретаційні акти;

• усі відповіді правильні.

• Тлумачення норм права, яке проводиться тим органом, який створив норми права, – це:

• автентичне тлумачення;

• буквальне тлумачення;

• розширювальне тлумачення;

• легальне тлумачення.

• Тлумачення норм права, яке дається спеціально уповноваженим на те органом, – це:

• автентичне тлумачення;

• буквальне тлумачення;

• розширювальне тлумачення;

• легальне тлумачення.

• Тлумачення, за якого норми права роз’яснюються щодо конкретної справи, тобто уточнюються суб’єктивні права й обов’язки та інші юридичні факти й обставини в рамках конкретних правовідносин, – це:

• автентичне тлумачення;

• буквальне тлумачення;

• казуальне тлумачення;

• легальне тлумачення.

• Тлумачення норм права, яке здійснюється керівництвом центрального органу певного міністерства та дає офіційну відповідь на запити підвідомчих установ і підприємств з приводу трактування і застосування окремих положень нормативно-правових актів, – це:

• автентичне тлумачення;

• відомче тлумачення;

• казуальне тлумачення;

• легальне тлумачення.

• Тлумачення, яке полягає в тому, що зміст норми права ширший, ніж буквальний текст, – це:

• розширювальне тлумачення;

• легальне тлумачення;

• професійне тлумачення;

• звужене тлумачення.

• Підхід до розуміння тлумачення, який полягає у тлумаченні «букви закону», – це:

• статичний підхід;

• динамічний підхід;

• статистичний підхід;

• комплексний підхід.

• Підхід до розуміння тлумачення, який передбачає тлумачення на підставі «духу закону» , – це:

• статичний підхід;

• динамічний підхід;

• статистичний підхід;

• комплексний підхід.

• Підхід до розуміння тлумачення, який передбачає одночасне пізнання і «букви», і «духу закону» , – це:

• статичний підхід;

• динамічний підхід;

• статистичний підхід;

• комплексний підхід.

• У юридичній науці розрізняють такі підходи до розуміння тлумачення:

• статичний підхід;

• статистичний підхід;

• динамічний підхід;

• диспозитивний підхід;

• комплексний підхід.

• Різновидами неофіційного тлумачення є:

• буденне;

• автентичне;

• професійне;

• легальне;

• доктринальне.

• Різновидами офіційного нормативного тлумачення є:

• автентичне;

• професійне;

• легальне;

• доктринальне;

• відомче.

• До основних способів тлумачення належать:

• мовний;

• відомчий;

• логічний;

• телепатичний;

• телеологічний.