Термінологічний словник

Абревіатура − скорочення, утворене з перших літер слів певного словосполучення. Як правило, в нормативно-правових актах використання таких скорочень не допускається.

Галузева кодифікація − упорядкування законодавства, яке охоплює нормативно-правові акти певної його галузі (основи законодавства, кодекси).

Гіпотеза − частина норми права, що вказує на життєві обставини, при наявності або відсутності яких реалізується норма.

Громадська експертиза актів – складова механізму демократичного управління державою, який передбачає проведення інститутами громадянського суспільства оцінки діяльності органів влади, проектів рішень, що вони виробляють, ефективності прийняття і виконання ними рішень, підготовку пропозицій щодо розв’язання суспільно значущих проблем для їх врахування.

Державна реєстрація нормативно-правового акта – процедурно-процесуальні дії уповноважених суб’єктів (Міністерства юстиції України та його територіальних органів) щодо проведення правової експертизи на відповідність нормативно- правового акта Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийняття рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєння йому реєстраційного но- мера та занесення до Єдиного державного реєстру нормативно- правових актів.

Диспозиція − частина норми права, що містить правило поведінки, якого слід дотримуватись учасникам правових відносин.

Дозвіл − це прийом нормативного регулювання, пов’язаний з наданням суб’єктам права можливості здійснювати певну дію. Встановлюючи суб’єктивні права, законодавець лише їх орієнтує, спонукає до певної поведінки. Цей прийом встановлення норм права дозволяє суб’єктам права самостійно вирішувати, як будувати свою поведінку.

Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів – автоматизована система збирання, накопичення та опрацювання актів законодавства, яка складається з еталонного, страхового, робочого та інформаційного фондів.

Заборона − це спосіб формулювання норм права, який має на меті «законсервувати» існуючий стан справ у суспільстві. У разі встановлення заборон законодавець досить недвозначно спонукає суб’єктів права до бажаної поведінки. Суть норм заборонного характеру полягає в установленні обов’язків утримуватися від певних дій.

Закон − нормативно-правовий акт найвищої юридичної сили, вирізняється певною стабільністю, покликаний регулювати найважливіші суспільні відносини, прийнятий вищим представницьким органом законодавчої влади (парламентом) в особливому процедурному порядку.

Законодавча техніка − система правил і прийомів найбільш раціональної організації та логічно послідовного формулювання законів і підзаконних актів відповідно до їх сутності і змісту.

Законодавчий процес − це передбачений законом порядок здійснення законодавчої функції органом законодавчої влади та реалізації ним своїх законодавчих повноважень.

Законопроект − проекти закону, постанови Верховної Ради, які містять положення нормативного характеру.

Зміст корпоративних правовідносин − права та обов’язки суб’єктів таких відносин, включаючи саму корпорацію як юридичну особу, учасників (акціонерів) і членів органів господарського товариства

Індивідуальні правові акти − це акти державних органів, недержавних організацій, посадових осіб, які виражають рішення з конкретної юридичної справи (наказ про прийом на роботу, розпорядження про оголошення подяки, рішення уповноваженого органу з адміністративної справи та ін.).

Інкорпорація нормативно-правових актів − це спосіб систематизації, за яким акти законодавства повністю або частково (як витяги) об’єднуються в різного роду збірки чи зібрання у хронологічному, алфавітному, предметному, системно-предметному або будь-якому іншому порядку.

Кодекс − систематизований законодавчий акт, що регламентує однорідну сферу суспільних відносин.

Кодифікація − це впорядкування нормативного масиву шляхом докорінної переробки змісту наявних у певній сфері правового регулювання нормативно-правових актів та створення на їх основі єдиного юридично і логічно цілісного нормативно-правового акта.

Комерційна організація − юридична особа, основною метою діяльності якої є отримання прибутку.

Комунікація в суді − мовна поведінка сторін перед судом. Це широкий напрям досліджень, який включає зокрема питання риторики, стилістики, лінгвістики тексту, а також різні чисто мовні аспекти, наприклад, соціальні та діалектні відмінності в мовній поведінці учасників комунікації.

Консолідація − це об’єднання безлічі правових актів з одного або декількох суміжних питань в один новий нормативно-правової акт.

Концепція НПА (закону) − абстрактна узагальнена ідея, побудована на основі досвіду або на суто світоглядній основі, покладена в якості стержня НПА. Це образ, який відображає дійсність і сприяє її поясненню.

Корпоративне право − це система правил поведінки, що встановлюються органами управління корпорації, обов’язкових для учасників корпорації та охоронюваних силою корпоративного примусу, а при його недостатності − силою державного примусу.

Корпоративні правовідносини − врегульовані нормами права суспільні відносини, що виникають у зв’язку із створенням та діяльністю корпорації.

Корпорація − юридична особа (комерційна або некомерційна організація), заснована за принципом участі (членства).

Критерії трактування текстів − взаємодія власне мовних закономірностей і позамовних критеріїв, що дозволяють уточнити значення тексту, таких як правова культура, комунікативна ситуація, обсяг знань учасників комунікації тощо.

Логіка формування норм права законопроекту − це сукупність певних об’єктивних та суб’єктивних правил і прийомів, які застосовує розробник для підготовки проекту нормативно-правового акта; важливий елемент правотворчості, нормопроектування, законопроектування.

Локальна нормотворчість відбувається за участю органів місцевого самоврядування. Відповідно до Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території. Особливе значення тут має ініціатива, що дозволяє громадянам розробляти і брати участь в обговоренні проектів актів місцевого самоврядування.

Локальні акти корпорацій − прийняті компетентними органами управління відповідно до законодавства акти, що регулюють внутрішні відносини в корпорації, які мають загальний характер і є обов’язковими для всіх учасників корпоративних відносин.

Методологія юридичної техніки − це сукупність вихідних наукових підходів, способів і прийомів дослідження юридичної діяльності, результатом якої є складання юридичних документів.

Мовні норми у праві − правові приписи щодо мовлення в суді, вимоги до юридичних перекладів, питання мовних позначень, наприклад, у сфері права на ім’я, права торгових знаків тощо.

Некомерційна організація − юридична особа, що не має в якості основної мети своєї діяльності одержання прибутку і не розподіляє отриманий прибуток між учасниками.

Неофіційна інкорпорація − це зовнішнє опрацювання нормативно- правових актів організаціями (видавництва, навчальні заклади тощо) та окремими громадянами (вченими-юристами, спеціалістами-практиками) без спеціальних повноважень правотворчих органів. Неофіційна інкорпорація обслуговує специфічні потреби установ, організацій, окремих спеціалістів (наприклад, викладачів правових предметів) у нормативно-правовому матеріалі.

Норма права − загальнообов’язкове формально визначене правило соціально значущої поведінки, встановлене або санкціоноване державою, спрямоване на регулювання суспільних відносин шляхом визначення прав і обов’язків їх учасників і забезпечене можливістю застосування державного примусу.

Нормативне речення − основна мовна одиниця тексту нормативно-правового акта. Будується зі слів, словосполучень і підпорядковується внутрішнім закономірностям організації тексту нормативно-правового акта.

Нормативно-правове регулювання − це вид правового регулювання, регламентація загальних суспільних відносин нормами права, закріпленими в нормативно-правових актах, нормативно-правових договорах та інших формах права, які розраховані на багаторазове застосування за наявності передбачених ними обставин.

Нормативно-правовий акт − це загальнообов’язкове офіційне рішення спеціально уповноваженого суб’єкта, прийняте в певному порядку, яке встановлює нові норми права, змінює або скасовує вже наявні. Вищим за юридичною силою нормативно-правовим актом є закон − основна категорія системи законодавства, що ухвалюється тільки вищими представницькими органами державної влади − парламентом країни чи всенародним голосуванням (референдумом).

Нормативно-правовий договір – двостороння або багатостороння угода, що встановлює, змінює чи скасовує норми права.

Норми − правила поведінки, незалежно від того, в якому словесному формулюванні вони виражені, дійсно регулюють суспільні відносини за допомогою одночасного надання їх учасникам певних суб’єктивних прав і покладання на них відповідних юридичних обов’язків.

Нормопроектувальна техніка – система усталених теоретико-прикладних правил, вироблених практикою нормо- творчості, якими окреслено засоби і методи розробки та написання досконалих за формою, структурою й змістом норматив- но-правових актів.

Нормотворчий процес – сукупність дій і процедур щодо підготовки, прийняття, зміни (перегляду), набуття чинності та скасування нормативно-правових актів, що здійснюється уповноваженими суб’єктами.

Нормотворчі повноваження – визначені законодавством України повноваження органів публічної влади, їх посадових осіб приймати (видавати) нормативно-правові акти з питань власних або делегованих повноважень.

Нормотворчість – врегульований законодавством вид цілеспрямованої юридичної діяльності суб’єктів, спеціально уповноважених приймати, змінювати чи скасовувати нормативно-правові акти, що здійснюється в межах компетенції у встановлених процедурно-процесуальних формах.

Облік нормативно-правових актів − це різновид систематизації правових документів, що полягає в їх зборі, зберіганні, реєстрації, розташуванні в певному порядку для швидкого знаходження і використання.

Оприлюднення нормативно-правових актів − це доведення текстів відповідних актів до відома населення, а також державних органів, підприємств, установ і організацій.

Основи законодавства − це базові нормативно-правові акти, які визначають провідні принципи нормативного регулювання у певній сфері.

Офіційна інкорпорація − це впорядкування нормативно-правових актів, що здійснюється суб’єктами, які приймають ці акти, або спеціально на те уповноваженими органами, установами чи організаціями.

Офіційні друковані видання: для законів України є журнал «Офіційний вісник України», газета «Урядовий кур’єр», газета «Голос України», журнал «Відомості Верховної Ради України», а також інформаційний бюлетень «Офіційний вісник Президента України»; для інших актів Верховної Ради України − ті самі видання, окрім «Офіційного вісника Президента України»; для актів Президента України − журнал «Офіційний вісник України», газета «Урядовий кур’єр», а також інформаційний бюлетень «Офіційний вісник Президента України»; для постанов Кабінету Міністрів України − «Офіційний вісник України», газета «Урядовий кур’єр».

Підзаконні нормативно-правові акти – акти, що приймаються уповноваженими суб’єктами на основі і на виконання законів (розвивають чи деталізують окремі їх положення) і не повинні суперечити останнім.

Поправка − внесення виправлень, уточнень, усунення помилок, суперечностей у тексті законопроекту.

Правова сила мовних дій − дійсність законів і норм права, види їх мовної маркованості, а також окремі випадки мовних дій, наприклад, критерії інвективності тощо.

Правове регулювання − здійснюване державою за допомогою права і сукупності правових засобів упорядкування суспільних відносин, їх юридичне закріплення, охорона і розвиток.

Правовий акт – письмовий документ, виданий уповноваженим органом держави, установою, організацією, що містить припис, обов’язковість виконання якого забезпечує держава; такий акт висловлює владні веління та спрямований на регулювання суспільних відносин.

Правові абревіатури − скорочені словосполучення, утворені з перших літер слів, що входять до них. Розрізняють абревіатури за зовнішньою формою і за сферою застосування.

Правові аксіоми – закріплені в нормах права загально- визнані істини, що не потребують доказування та слугують підставою для обґрунтування (доказування) інших правових положень.

Правозастосування − спрямована на реалізацію норм права державно-владна діяльність компетентних органів, що здійснюється у встановлених законом формах щодо прийняття індивідуальних правових рішень з конкретних юридичних справ.

Правотворчий процес − це порядок здійснення юридично значущих дій з підготовки, прийняття й опублікування нормативно-правового акта, що процесуально оформлені, юридично опосередковані та носять офіційний характер.

Правотворчість − це процес пізнання і оцінювання правових потреб суспільства й держави, формування та прийняття нормативно-правових актів уповноваженими суб’єктами в межах відповідних процедур.

Преамбула − це частина закону, яка містить вказівку на певні обставини, що послужили приводом до прийняття цього закону (мотиви), а також вказівку на завдання і цілі, які повинні бути досягнуті в процесі застосування цього закону.

Преюдиція − виключення заперечуваності юридичної вірогідності одного разу доведеного факту.

Прикінцеві положення − це система нормативних приписів, що вказують на особливості застосування певного нормативно-правового акта: термін набрання чинності; доручення відповідному органу держави, пов’язані з прийняттям даного акта та приведенням у відповідність з ним інших нормативно-правових актів.

Примітка − особливий прийом юридичної техніки, який використовується при оформленні змісту нестандартного, додаткового матеріалу, і який може містити законодавчі дефініції, схеми, таблиці, переліки. Частина нормативно-правового акта, яка представляє державно-владний припис, призначений для спеціального текстового або символічного підкреслення, має супровідний характер.

Принципи права – основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значущістю, вищою імперативністю і відображають суттєві положення і спрямованість правового регулювання суспільних відносин.

Припис (або позитивне зобов’язання) вимагає від суб’єктів права здійснення активних дій. Мета полягає в тому, щоб не допустити або принаймні запобігти або знизити можливі негативні наслідки для суспільства. Зазвичай за допомогою цих прийомів регулюються життєво важливі відносини.

Проекти актів − проекти постанов, резолюцій, декларацій, звернень, заяв, що випливають з установчих, організаційних, контрольних та інших функцій Верховної Ради.

Пропозиції − внесення змін до тексту законопроекту (статей, їх частин, пунктів, речень), зміни порядку розміщення, об’єднання розділів, глав, статей, їх частин і пунктів, а також виділення тих чи інших положень в окремі розділи, глави, статті.

Реалізація права − це забезпечене державою втілення положень норм права у фактичній правомірній поведінці суб’єктів суспільних відносин.

Систематизація нормативно-правових актів − це діяльність, направлена на упорядкування нормативно-правових актів та приведення діючих юридичних документів в єдину, узгоджену систему.

Систематична інкорпорація − це упорядкування нормативно- правових актів за предметною ознакою, тобто за галузями права, інститутами, сферами державної діяльності. У систематизованих збірниках чи зібраннях законодавства нормативний матеріал об’єднується за видами та сферами правового регулювання (державне будівництво, громадські організації, освіта, оборона, кримінальна відповідальність тощо).

Словосполучення − це стійкий смисловий зв’язок між словами. Словосполучення бувають таких видів: фразеологізми (стійкі юридичні сполучення - мовні стандарти, або кліше, з чітко визначеним лексичним складом і порядком слів, визначаються необхідністю точно передати взаємозв’язок юридичних понять і думки законодавця); вільні словосполучення.

Спосіб тлумачення норм права − це сукупність прийомів і засобів, які дозволяють з’ясувати зміст норми права та вираженої в ній волі з метою їх реалізації.

Способи юридичної техніки − шляхи досягнення окреслених цілей і результатів за допомогою конкретних засобів та при наявності відповідних умов і передумов законодавчої практики (способи структуризації; способи логічного викладу; способи мовного викладу; способи побудови правового матеріалу за ступенем узагальненості (абстрактний, казуїстичний); способи зв’язку між нормативно-правовими актами).

Стаття − основний структурний елементом закону, який завжди містить закінчене нормативне положення.

Стиль права − система прийомів найбільш доцільного використання мовних засобів в нормативних документах, що є одними із засобів, які забезпечують ідеологічний вплив норм права, доступність і переконливість приписів, що містяться в нормативно-правовому акті.

Структура юридичної (правової) норми − ідеальна логічна конструкція, яка виражає взаємозв’язок її складових елементів.

Структура юридичної техніки: законодавча техніка; правозастосовна техніка; інтерпретаційна техніка; правореалізаційна техніка.

Судова лінгвістика − вивчення і розробка у правовій практиці технічних прийомів розслідування за допомогою лінгвістики та ін.

Термін − це слово або словосполучення, яке однозначно й точно дає визначення чітко окресленому спеціальному поняттю.

Техніка юридичного письма в нормативно-правових актах − система методів і засобів, професійних юридичних правил і процедур, які використовуються для забезпечення письмової побудови, конструктивності та досконалості нормативно-правових актів.

Тлумачення права − це складний інтелектуально-вольовий процес, що представляє собою сукупність розумових операцій. Дозволяє усунути неясності та можливі помилки при застосуванні норм права шляхом з’ясування і роз’яснення дійсного змісту норм права.

Частина статті містить логічно завершене викладення положення, а абзац частини статті − окреме питання, умови чи випадок.

Юридична (правова) презумпція − це засіб юридичної техніки, закріплене в нормах права припущення про наявність або відсутність юридичних фактів, явищ, ситуацій, зв’язків, які визнаються істинними, поки недоказано зворотнє (презумпція знання закону, презумпція невинуватості, презумпція істинності справедливості закону).

Юридична (правова) фікція − закріплений в нормативно-правових актах нормативний припис, який використовується в юридичній практиці у вигляді специфічного способу (прийому), що виражається у визнанні відомого неіснуючого факту існуючим або, навпаки, існуючої обставини неіснуючою.

Юридична аргументація − способи та можливості вираження юридичних аргументів засобами природної мови з урахуванням її багатозначності, варіантності та невизначеності.

Юридична дефініція – засіб нормотворчої техніки: коротке визначення державно-правового поняття, що виражає суттєві (якісні) ознаки юридичного явища.

Юридична експертиза − це аналіз законопроекту з точки зору дотримання різних правил юридичної техніки, які в основному стосуються: змісту (в тому числі концепції) законопроекту; його структури; логіки побудови; мови викладу норм права.

Юридична конструкція − специфічна побудова нормативного матеріалу, відповідно до певного типу або виду сформованих правовідносин, юридичних фактів, їх зв’язку між собою; комплекс правових засобів, які утворюють типізовані моделі, що відповідають своєрідним різновидам суспільних відносин.

Юридична логіка − це логіка, яка діє в контексті соціальних умов, політики державної влади та груп людей.

Юридична мова − функціональний різновид літературної мови з характерними лінгвостилістичними та структурно-жанровими ознаками, зумовленими специфікою правової сфери та комунікативно-професійними потребами в ній. Характеризується формалізацією, уніфікацією засобів вираження, орієнтована на ясність та однозначність.

Юридична техніка − сукупність прийомів і способів підготовки, розгляду, прийняття та обнародування проектів нормативно-правових, правозастосовних, інтерпретаційних актів, які забезпечують повне, просте, точне, економічне їх співвідношення з життєвими реаліями, волею нормодавця або інтерпретатора.

Юридична техніка міжнародного права − система прийомів та засобів цілеспрямованого перетворення міждержавної та внутрішньосоціальної дійсності на взаємокорисний і ефективно діючий організм. Юридична техніка дає змогу «пізнати» фундаментальні закономірності функціонування всієї сфери міжнародних відносин.

Юридичне (правове) застереження − соціально обумовлена умова, яка має спеціальну нормативно-лексичну форму (заява, положення), частково змінює зміст або об’єм дії норми права, створює новий правовий режим, виступає формою погодження інтересів і породжує певні юридичні наслідки.

Юридичне письмо − форма юридичного мислення, майстерність написання, система письмових засобів та правил їх використання, засіб фіксації юридичної мови, який за допомогою графічних елементів передає мовленнєву інформацію у вигляді «написаного тексту» та «офіційного документа» на відстань і закріплює її в часі.

Юридичний документ − це матеріальний носій правової інформації, за допомогою якого оформляються рішення і дії різних органів, посадових осіб, громадян.

Юридичний термін − слово або словосполучення, що виражає поняття правової сфери суспільного життя і має визначення в юридичній літературі (нормативно-правових актах, юридичних словниках, довідниках, енциклопедіях, наукових працях тощо). Особливості термінів: ясність, однозначність, апробованість, зрозумілість, економічність.

Юридичні (правові) аксіоми − це загальновизнані істини, які не потребують доказів, що знаходять або пряме, або непряме відображення в нормах права.

Якість законодавства − це внутрішньо притаманна формі законодавства та змісту сукупність соціальних та юридичних властивостей, що обумовлюють його придатність задовольняти певні потреби суспільства.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ДЖЕРЕЛ