2.Історія становлення ландшафтної екології.

Екологія та ландшафтознавство виникли майже одночасно. Думки щодо доцільності інтеграції екологічного та комплексно-географічного підходів у рамках єдиної науки були висловлені майже разом з появою екології та ландшафтознавства. Ще в І911 р. X.К.Коулс пропонував інтегрувати концепцію В. Девіса про ерозійні цикли та екологію Ф.Клементса в науку «фізіографічна екологія». У цей же час у Європі ландшафтно-екологічні дослідження виконували представники швейцарської геоботанічної школи («хорологічна екологія» Е.Рюбеля). В Росії Л.Г.Раменський у 30-ті роки обгрунтував концепцію екотопології, або екології земель, у якій досить органічно зближені основні положення екології та ландшафтознавства. На жаль, ці його ідеї свого часу лишались маловідомими. Концепцію екосистеми запропонував А. Тенслі в 1935 р., а оформилась вона в 50-х роках; концепцію ландшафту вперше науково сформулював Л. С. Берг у 30-х роках, а в 50-х вона набула теоретичного завершення.

Натомість більший інтерес викликала стаття німецького географа К.Троля (1939), у якій вперше запропоновано термін «екологія ландшафту», хоч визначення цієї науки та її зміст у тій праці були лише окреслені. У повоєнні роки зусиллями Карла Троля ідеї ландшафтної екології значно поширилися спочатку в німецькомовних країнах, а з 60-х років і по всій Європі. Особливо грунтовно ландшафтно-екологічні (геоекологічні) дослідження розвивалися в НДР (Е.Нееф, Г.Ріхтер, Г.Хаазе, Г.Ноймайстер та ін.), та Західній Німеччині (К.Троль, «геосинергетика» Ю.Шмітхюзена тощо). У концептуальному і особливо в методичному базисі геоекології німецьких вчених співвідношення між ландшафтним та екологічним підходами було явно на користь першого.

Більш збалансованими виявились теоретичні засади вчення про геосистеми, розвинутого В.Б.Сочавою. Він розумів цю науку як результат зближення ландшафтознавства та екології на базі системного підходу, ввів у ландшафтознавство ряд важливих концепцій екології (клімаксу, ординації, сукцесії). Віддаючи перевагу терміну «вчення про геосистеми», В.Б.Сочава (1978) визнавав практично повний збіг з нею ландшафтної екології західних географів.

Важливого значення для широкого розповсюдження та популяризації ідей ландшафтної екології серед практиків та осіб, що приймають рішення, були праці голландського вченого А.П.А. Вінка (1968, 1983 та ін.). Він вважав ландшафтну екологію результатом взаємодії географії та екології у вирішенні практичних питань раціональної організації території, регіонального та місцевого управління. Чітко висловлене А.П.А.Вінком положення про ландшафтну екологію як науку прикладної спрямованості знайшло відгук у агроекологів, біогеографів, ґрунтознавців та інших фахівців, які почали широко використовувати ландшафтно-екологічні концепції та методи у своїй практичній діяльності.

З 80-х років ландшафтно-екологічні дослідження значно поширилися в Європі, Північній Америці, Японії, Індії, Бразилії та інших країнах. Було організовано багато кафедр ландшафтної екології, видано університетські підручники (серед найбільш популярних слід назвати підручники 3.Наве, А.Лібермана, 1983; Р.Формана, М. Годропа, 1986), проведено численні міжнародні симпозіуми та конференції, організовано міжнародні (світову та європейську) асоціації ландшафтних екологів, почали виходити періодичні видання, присвячені виключно ландшафтно-екологічній тематиці.

І хоч у різних країнах співвідношення між цими науками може бути різним, у світовій науці стан розвитку ландшафтознавства та екології, можна вважати, знаходяться на однаковому рівні. Інша річ – ступінь обізнаності широкої громадськості із завданнями та ідеями цих наук. Популярність екології в суспільстві значно вища, ніж ландшафтознавства. Проте це не перешкоджає інтеграції цих наук. В англомовних країнах користують терміном ландшафтна екологія, Німеччині і Швеції ландшафтна екологія і геоекологія, у східноєвропейських країнах – рівнозначно охорона ландшафтів і ландшафтна екологія.