2.Ландшафтно-екологічне прогнозування.

2.1.Зміст та просторово-часові масштаби прогнозу.

Поняття прогнозу визначається як науково обгрунтоване судження щодо можливих станів об’єкта у майбутньому, а прогнозування - як процес розробки прогнозу. Переважна більшість ландшафтознавців та геоекологів, які займаються цією проблемою, вкладають у ландшафтний (геоекологічний) прогноз та прогнозування аналогічний зміст (В.С. Аношко, О.Г. Ємельянов, А.Г. Ісаченко, Х.Ноймайстер, Х. Ріхтер, Ю.Г. Симонов та ін.). Ландшафтно-екологічне прогнозування можна визначити як наукові дослідження геосистем з метою визначення ймовірностей змін їх станів, просторових взаємодій, можливостей виконання різних функцій у майбутніх умовах зовнішнього середовища, включаючи в поняття останнього і проектовані антропогенні впливи. Ландшафтно-екологічний прогноз - результат цього прогнозування і може бути представлений у прогнозних картах, графічних та математичних моделях або у вербальній (описовій) формі.

Важливою рисою ландшафтно-екологічного прогнозу є його поліваріантність – тобто прогноз кількох можливих (ймовірних) змін геосистем у майбутньому. Ця особливість зумовлена ймовірнісним характером змін геосистем контролюється багатьма факторами, більшість із яких випадкові (стохастичні). Точно передбачити їх принципово неможливо (не тільки через наше недостатнє знання природи, скільки внаслідок її стохастичності), тому потрібно: для кожного виду геосистеми встановити ті види геосистем, у які вона потенційно може перейти за деякий часовий інтервал; для кожного з цих переходів визначити ймовірність його здійснення. До цього і має зводитись ландшафтно-екологічне прогнозування – для кожної геосистеми визначити ймовірність, з якими вона за інтервал часу може перейти із свого початкового стану до іншого або змінитися на геосистему іншого виду.

Ландшафтно-екологічні прогнози розрізняються за просторовим та часовим масштабами. Під просторовим масштабом прогнозування мається на увазі ранг геосистем, зміни яких прогнозуються, та площа території, для якої складається прогноз. Часовий масштаб визначається часом упередження прогнозу – тобто відрізком часу, на який прогнозується ландшафтно-екологічна ситуація. З точки зору вирішення практичних завдань, пов’язаних з ландшафтно-екологічним обгрунтуванням проектування природно-технічних систем та управління ними, прогнози за часовим масштабом доцільно поділяти на такі типи:

оперативні прогнози (строк упередження – до одного року). Прогнозування зміни станів геосистем, зумовлені процесами сезонної динаміки з характерними часами (ХЧ) порядку 10-20 діб. Оптимальним для них є прогноз зміни стексів геосистем, виражений у ймовірностях зміни одного стексу на інші його види. Такий прогноз можна подати в прогнозному етоциклі геосистеми. У практичному відношенні оперативні прогнози здебільшого є управлінськими, тобто призначені для прийняття рішень по управлінню певної соціальної функції, яку має виконувати геосистема (призначення норм та строків поливів, визначення оптимальних строків агротехнічних заходів тощо);

короткострокові прогнози (строк упередження до 5 років). Прогнозуються зміни станів геосистем, зумовлені динамічними процесами з ХЧ порядку 10 років (осолонцювання, засолення грунтів, зміна хімічного складу та ступеня мінералізації ґрунтових вод, глибини залягання їх рівня, вміст забруднюючих речовин у різних геогоризонтах). Ці процеси переважно ландшафтно-флуктуаційної природи, сукцесія за такий час проявитися не встигає. Прогноз здебільшого управлінський. За ним приймаються рішення, що здійснюються, наприклад, протягом однієї ротації сівозміни (визначаються оптимальні строки плантажної оранки, гіпсування грунтів тощо). Можуть складатися також короткострокові конфірмативні прогнози, тобто такі, які підтверджують або спростовують припущення щодо можливості виникнення небажаних змін геосистем при їх певному використанні;

середньострокові прогнози (строк упередження до 25-50 років). Прогнозуються зміни геосистем сукцесійного характеру (ХЧ порядку 10-1 – 10-2 років), перебудова ландшафтних територіальних структур (мережі ландшафтних меж), зміни горизонтальних динамічних зв’язків між геосистемами. Середньостроковим ландшафтно-екологічним прогнозам надається особливо важливого значення, оскільки за цей час реалізуються найбільш суттєві зміни геосистем, а також тому, що строк 25 – 50 років здебільшого відповідає часу, протягом якого характер технологічного втручання в геосистеми принципово не змінюється (в середньому перехід на нові виробничі, сільськогосподарські та інші технології здійснюється через 25- 50 років). Середньострокові прогнози виконуються при ландшафтно-екологічному обґрунтуванні проектів меліоративних, містобудівних, рекреаційних та інших природно-технічних систем. Вони можуть бути конфірмативного (обґрунтовуються або відхиляється можливість реалізації певного проекту, наприклад, створення в даному регіоні меліоративної системи, будівництва АЕС тощо) або планіфікаційного типу (прогноз є основою проектування природно-технічних систем, обґрунтування оптимальних проектних рішень по функціональному використанню геосистем, необхідних природоохоронних заходів тощо);

довгострокові прогнози (строк упередження більше – 50 років). Складаються для визначення загальних тенденцій ландшафтно-сукцесійних та еволюційних змін геосистем і мають переважно теоретичне значення.

За просторовим масштабом ландшафтно-екологічні прогнози поділяються на:

локальні – об’єктами прогнозування є геотопи, наногеохори, мікрогеохори, ландшафтні смуги, ПГ-ланки, ПГ-сектори, окремі біоцентри, басейнові ЛТС 1-го, 2-го, рідше 3-го порядків. В адміністративному відношенні локальні прогнози відповідають території господарства, лісництву, іноді – кільком полям сівозміни;

субрегіональні, об»єктами яких є мезо- та макрогеохори, ландшафтні яруси, пара динамічні райони, ПГ-смуги, басейни 3-4 порядків, біоцентрично-сітьові структури. Складаються вони для адміністративних районів, областей, території великого міста з його хінтерландом (наприклад, для Київського столичного регіону), значних за розмірами меліоративних систем, національних парків;

регіональні – прогнози охоплюють геосистеми регіональних рангів (ландшафтні зони, провінції, басейни великих річок (Дніпра, Дністра та ін.). Об’єктами прогнозування є макрогеохори, ландшафтно-екологічні райони та підрайони, сектори, рідше - ландшафтні яруси, басейни річок вище 4-го порядку;

субконтинентальні прогнози складаються на великі одиниці ландшафтно-екологічного районування - субконтинент, пояс у межах континенту або на цілу середню (типу України, Франції) та велику за розмірами державу. Об’єктами прогнозування можуть бути таксони ландшафтно-екологічного районування, рангом менші від субконтиненту (зони, провінції, області, райони), басейни великих річок.

Між часовими та просторовими масштабами прогнозу є певна відповідність.