3. Підходи до систематики ландшафтів.

Площа одного ландшафту вимірюється тисячами, рідше сотнями квадратних кілометрів. Це означає, що число ландшафтів на поверхні суші повинно виражатися п’ятизначною цифрою. Опис всіх ландшафтів, якщо на кожен з них відвести хоча б 10-15 стрічок, міг би скласти десятки грубих томів. Подібне видання в найближчі роки неможливе при колективних зусиллях географів багатьох країн – по тій простій причині, що більшість ландшафтів ще не нанесено на карту і не описано. Таке завдання – створити міжнародний кадастр ландшафтів і покласти їх на карту – можна лише поставити перед географами всього світу на перспективу. Але, це не означає, що в теперішній час не можна зовсім описати ландшафти світу. Описати їх можна, але на такому рівні генералізації, який відповідає сучасним знанням. Об’єктами описування повинні стати не конкретні ландшафти, а якісь їх групи, або об’єднання. Для більшості наук цей шлях єдиний. Ні одному ботаніку не прийшло би в голову описувати кожну рослину; він описує їх по систематичних об’єднаннях – видах, родах, сімействах і т.д. Іншими словами, необхідно мати систематику ландшафтів. Якщо навіть допустити можливість всіх конкретних ландшафтів, такий опис необхідно будувати по певній системі.

В географії існує два підходи до систематики ландшафтів. Один із них підказується самою ієрархічністю геосистем – це перехід від ландшафту до укрупнених територіальних систем більш високих регіонів – фізико-географічних регіонах того чи іншого порядку. Така процедура називається фізико-географічним районуванням, давно і широко практикується в географії і дозволяє описувати фізико-географічні відмінності любої території з того чи іншого ступеня деталізації в залежності від значення. Однак фізико-географічні описи, складені по вертикальних регіонах, не відповідають задачам характеристики ландшафтів, бо в цьому випадку ми маємо справу з територіальними об’єктами принципово іншого рівня, дуже складними і гетерогенними в ландшафтному відношенні. При районуванні не обов’язково, щоб об’єднуючі ландшафти були однаковими, одноякісними. Головним критерієм при цьому служить не подібність, а зв’язок, просторові відношення, територіальна єдність складових частин, а також спільність їх історичного розвитку. Наприклад, в склад фізико-географічної країни Руської рівнини входять такі необхідні ландшафти, як тундрові і степові.

Інший шлях систематики, який дозволяє навіть при високому ступені ототожнення зберегти суттєві, типові, якісні ознаки об’єктів, що визначаються, - це об’єднання їх за ознаками якісної подібності, тобто типологічна класифікація. В такій системі подібність зберігається на всіх ступенях систематизації – типах, класах, видах і т.д., різниця буде лише в ступені цієї подібності, спільних означає на нижчих ступенях більше, на вищих – менше. При класифікації ландшафтів, як і інших об’єктів, приходиться вибирати загальні ознаки, відмовляючись від індивідуальної специфіки кожного з них. При районуванні на перший план виходить індивідуалізація – кожний регіон є унікальним, неповторним, і чим він складніший, тим унікальніший. В природі немає ні другої Руської рівнини, ні другої Північно-західної ландшафтної області. Кожному фізико-географічному регіону присвоюється власна назва. Типологічні ж об’єднання ландшафтів не можуть мати власних назв, це збірні поняття, в яких відображено те спільне, що притаманне багатьом ландшафтам даного типу, класу і т.д., фізико-географічні регіони завжди залишаються цілісними територіальними масивами, і на карті їх виділяють однаковим контуром. При класифікації в одну групу( тип, клас, вид) можуть увійти ландшафти територіально розділені, важливо тільки, щоб вони подібні один на другого.

Обидві системи закономірні і необхідні. Якщо типологічна класифікація – універсальний, загальнонауковий спосіб ототожнення, то районування – специфічний для географії через особливу увагу, яка приділяється в цій науці просторовим зв’язкам і відносинам. В географії типологія і районування – важливі інструменти наукового пізнання і ототожнення, і в той же час їх спільне застосування допомагає більш повному і ефективному доповненню встановлених географами закономірностей до вирішення практичних завдань. Типологічно близькі ландшафти володіють спільним комплексом природних умов і ресурсів і однаково реагують на людський вплив. В багатьох випадках дуже складно і недоцільно аналізувати і оцінювати кожний ландшафт окремо, і тут на допомогу приходить класифікація, в якій велика кількість ландшафтів зведена до відносно невеликого числа типових груп. Але при розробці деяких крупних регіональних народногосподарських проектів, наприклад проекту переміщення частин стоку північних рік на південь, необхідно аналізувати обширні і складні фізико-географічні регіони, які об’єднують різнотипні ландшафти, тобто опирається на районування. При всіх принципових відмінностях між районуванням і типологією не можна ігнорувати і певний діалектичний зв’язок між ними.