7. Основні характеристики пеом. Принципи роботи еом: принцип програмного управління, принцип адресності. Огляд сучасної обчислювальної техніки.

Архітектура ЕОМ – це опис сукупності пристроїв та блоків ЕОМ і зв’язків між ними. Поняття архітектури тісно пов’язане з принципами роботи ЕОМ.

Принцип програмного керування полягає в тому, що програма має бути розміщена в пам’яті ЕОМ та послідовно виконуватися за допомогою простих однотипних дій. Новим важливим моментом є те, що програма міститься у пам’яті ЕОМ.

Принцип адресації полягає в тому, що кожній комірці пам’яті відповідає номер, який називається адресою комірки. У найпростішому випадку ОП складається з N комірок з послідовними номерами від 0 до N-1. Номер комірки є її адресою, за якою можна звернутися до комірки в операціях запису-зчитування. Число, що зберігається в комірці це її значення або вміст.

Компоненти ЕОМ Фон Неймана

1. Оперативна пам’ять – складається з пронумерованих комірок, у кожну з яких може бути записане одне двійкове число.

2. Арифметико-логічний пристрій – може виконувати певний набір команд, що відповідають арифметичним та логічним операціям.

3. Пристрій управління – забезпечує читання та запис інформації до комірок пам’яті. Він також формує сигнали для керування роботою АЛП та зовнішніх пристроїв.

4. Зовнішні пристрої. Роль таких пристроїв виконують пристрої введення та виведення.

У ході еволюції обчислювальних машин АЛП та ПУ були об’єднані в одну схему мікропроцесора, а архітектура комп’ютерів значно ускладнилась.

Програма – це сукупність команд, які може виконати обчислювальна машина. Завдяки програмі ЕОМ діє указаним їй способом, а процес обчислення відбувається автоматично. Виконання програми починається з того, що пристрій керування зчитує пам’ять комірки, у якій міститься перша команда програми, та організовує її виконання. Програма надходить до АЛП, у якому виконується певна операція. Після виконання однієї команди ПУ починає виконання команди з наступної комірки пам’яті. Порядок комірок ОП, з яких відбувається зчитування, визначається за допомогою команд передачі управління. Отже, ПУ виконує програму автоматично, без втручання людини. В цьому полягає принцип програмного керування.

Загалом, можливості персонального комп’ютера дуже широкі. Вони визначаються двома основними факторами: конструкцією комп’ютера та програмами, які на ньому установлені.

8. Технічні характеристики пеом. Локальні мережі еом. Класифікація і основні характеристики локальних мереж еом.

Локальна мережа створюється для невеликої кількості комп’ютерів, та для спільного використання та об­міну інформацією між комп'ютерами, спільного використання ресурсів мережі.

Ресурс мережі — це пристрої, що входять до апаратної частини деяких із комп'ютерів мережі, доступні і можуть використовуватися будь-яким користувачем мережі. Ресурсами мережі можуть бути прин­тери, сканери, модеми, стримери, фотонабірні апарати, дискові накопичувачі великої ємності, пристрої резервного копіювання інформації, верстати з числовим програмним управлінням тощо.

Комп'ютер, ресурси якого призначені для спільного використання, називається сервером (від англ. to serve — постачати, обслуговувати). Комп'ютери, що використовують ресурси мережі, називають робочими станціями. Сучасні локальні мережі дуже різноманітні і можуть мати у своєму складі один або кілька серверів, комп'ютери, які одночасно можуть бути як сервером, так і робочою станцією.

Найзагальніший тип серверу — файловий, основний ресурс фай­лового серверу — файли. Будь-який комп'ютер з одним або кількома жорсткими дисками можна використати як файловий сервер.

Призначення робочої станції — виконувати програми, одержані з мережі, а призначення сервера — доставляти ці програми до робочих станцій. Схему роботи, коли робочі станції виконують велику частину опрацювання даних, а файл-сервер надає файли для цього опрацюван­ня, називають розподіленим опрацюванням. Схему опрацювання, за якою робота розподіляється між робочою станцією і файлом-сервером рівномірно, називається системою «клієнт-сервер». Як правило, таке середовище складається із сервера баз даних (БД).

використовувалися. Під час форматування інформація, що знаходилась на диску, руйнується без можливості відновлення.

Структура розміщення інформації на магнітних дисках

Магнітні диски мають таку назву завдяки наявності тонкого магнітного шару на своїй поверхні. Інформація записується на різноманітні ділянки цього магнітного шару. Запис відбувається по концентричних колах – доріжках. Всі концентричні доріжки розбиваються на дуги, що називаються секторами. Сектор – це найменша фізична ділянка поверхні диска, на яку можна записати дані.

Файлова структура служить для збереження у зовнішній пам'яті різноманітної інформації і організації швидкого доступу до неї. Вхідна інформація, програми, результати обробки у зовнішній пам'яті рівнозначні — для комп'ютера це "файли", в яких інформація може зберігатися у будь-якому вигляді і формі. "Файл" — це сукупність байт, яка розміщена на диску (магнітному, оптичному...), має власне ім'я і приймається як єдине ціле."Ім'я файла" складається з назви і типу файла..

"Назва файла" у Windows може мати до 255 англійських, російських і українських (крім і, є, ї, г) літер і арабських цифр, а також майже всі розділові і спеціальні знаки (_ 5 # & @ 1 % () {} ' ~ ^Л), крім / \: * ? " о |. "Тип файла" (в MS DOS "Розширення") — до 3 і більше символів за тими ж вимогами. Символи * і ? мають особливе призначення. Символ * використовується для позначення будь-якої назви або типу файла, символ ? — будь-якого символу або його відсутність. Ці символи використовуються, наприклад, для пошуку файлів.

За допомогою назви вказується призначення файла, за допомогою розширення встановлюється тип файла.

Серед типових розширень, наприклад, такі: .txt — текстові файли; .doc — текстові документи Word; .bat — командні файли; .xls — табличні документи Excel; .com, .exe — програми; .bmp — графічні документи Paint;

На дискетах, вінчестері, магнітооптичних і компакт-дисках зберігається багато файлів. Для виконання визначеної роботи потрібна сукупність файлів: основна програма, "картинки", звук, текст, інструкції, допоміжні програми тощо. Було б незручно, якщо б імена всіх файлів на диску зберігалися в одному місці. Щоб знайти потрібний файл, довелося б переглядати довгий список імен всіх записаних на диск файлів. Тому для зручності імена файлів однієї групи записуються в окрему папку (каталог).

Папки (каталоги) файлів

Файли певного призначення зберігаються в окремих папках, щоб не переплутати з іншими файлами. Папки мають назву за попередніми вимогами, розширення для них не застосовується. Кожний каталог містить файли, які забезпечують певну роботу, або в яких записують результати одного виду (наприклад, текстові документи). Каталог — це спеціальне місце на диску, в якому зберігаютъся імена і допоміжні відомості про кожний файл. Якщо ім'я якого-небудь файла записано в каталозі, то говорять, що цей файл знаходиться в даному каталозі. Крім каталогів, що створює користувач, на кожному диску є кореневий каталог, який автоматично створює операційна система. Всі файли та інші каталоги знаходяться ніби "всередині" кореневого каталогу і створюються при необхідності під час роботи.

Кореневими каталогами служать магнітні, оптичні і магнітооптичні диски (А:, В:, С:, D:...)

Каталоги можуть бути вкладеними, тобто один каталог може містити інший. Рівень вкладення необмежений.

Шлях до файла (aдpeca)

Імена файлів записуються у папках, які розміщуються на дисках або в інших папках. Диски мають позначення А: і В: — дисководи для дискет, С: (D:, Е:...) — логічні диски вінчестера, F: (G:, Н: ...) — дисковід для компакт-дисків (CD-ROM). Файли на різних дисках у різних папках можуть мати однакові імена. Як же розпізнати, наприклад, файл ЛИСТ-5.ТХТ, який знаходиться на диску С: в папці ЛИСТИ, і файл з таким же іменем, який знаходиться на диску Е: в папці з таким же іменем? Очевидно, що крім імені файла, необхідно вказувати позначення диска, а також ім'я папки (послідовність папок), в якому цей файл знаходиться.

Послідовність, яка складається із імені диска та імен папок (каталогів), і веде до файла, називають шляхом до файла або його адресою. Наприклад: С: \РОБОТА\ЛИСТИ Е: \ПРИВАТНЕ\ЛИСТИ

працюють безшумно. Зображення формується в них за допомогою друкувальної головки, що містить дуже багато капілярів-сопел (від 50 до 200), крізь які до паперу подається чорнило. Так само, як у матричному принтері, друкувальна головка рухається по горизонталі, а аркуш паперу переміщається вертикально. Можна сказати, що роль «голок» у струменевому принтері виконують сопла. Однак якість отримуваного відбитка в струменевому принтері значно вища, ніж у матричному. Це пов'язана з тим, що діаметр кожного сопла суттєво менший від діаметра голки (сопло тонше від людської волосини), а кількість сопел більша за кількість голок. Щоправда, отримавши готовий відбиток на струменевому принтері, необхідно пам'ятати, що він може постраждати від контакту з водою.

Лазерні принтери дозволяють отримати найкращу якість відбитка, чорно-білого чи кольорового, тому вони широко застосовуються у видавничій справі. Принцип створення зображення такий: промінь лазера, керований комп'ютером, електризує поверхню барабана, що є у лазерному принтері. До заряджених ділянок барабана прилипають частинки сухого фарбувального порошку - тонеpa. Коли через принтер пропускається аркуш паперу, частинки тонера переносяться на нього з барабана. Результатом є якісний відбиток. Лазерні принтери мають високу швидкість друку (десять і більше сторінок за хвилину) та не потребують використання спеціального паперу. Завдяки швидкісним якостям лазерні принтери широко застосовуються як мережні принтери. Однією з основних характеристик лазерних принтерів є роздільна здатність - кількість друкованих точок на одиницю довжини. Для лазерних принтерів звичайною роздільною здатністю є 600 dpi, але деякі моделі можуть досягти й більших значень.

Магістраль

Різноманітні вузли комп’ютера пов’язані з мікропроцесором та між собою через пристрій, що називається системною шиною. У комп’ютерній техніці шиною називають пристрій для зв’язку між собою кількох вузлів комп’ютера. Оскільки основний обмін даними відбувається через системну шину, її також називають магістраллю. Магістраль містить такі три шини: шину управління, шину адреси, шину даних. Процесор сигналізує по шині управління до пам’яті про те, що він збирається зчитати дані, які розміщені за певною адресою. З оперативної пам’яті надходить відповідь, що ці дані доступні. Далі мікропроцесор по адресній шині повідомляє адреси потрібних комірок пам’яті, а по шині даних зчитує інформацію з комірок.

Контролери, адаптери

Для введення та виведення даних служать зовнішні пристрої, які підключаються до комп’ютера. Однак обмін інформацією між оперативною пам’яттю та зовнішнім пристроєм відбувається не прямо, а через спеціальну електронну схему, яка називається контролером (або адаптером, що у перекладі означає „допоміжний пристрій”). Існують контролери дисків, моніторів, клавіатури, тощо.