73. Інструментальні засоби створення ппз. Гіпертекстові системи.

Програмне забезпечення (ПЗ) — сукупність усіх програм та відповідної документації, що забезпечують роботу комп’ютера. У залежності від галузі використання програмних продуктів, їх можна розділити на три групи ПЗ: системні, прикладні та інструментальні системи.

Системне ПЗ. Призначене для управління пристроями комп’ютера.

Прикладне ПЗ призначено для розв'язання конкретних задач користувача та організації обчислювального процесу інформаційної системи в цілому(Word, Excel, Access).

Інструментальні системи — призначені для створення нових програм (C++, Delphi, Basic, Pascal). Системне ПЗ складається з базового та сервісного ПЗ.

Базове ПЗ — мінімальний набір програмних засобів, що забезпечують роботу ПК. Перш за все до нього належать ОС (Windows, Unix, Linux).

Сервісне ПЗ — програми й програмні комплекси, що розширюють мож­ливості базового ПЗ(драйвери, програми-оболонки(Norton Commander, Far ), утиліти (доп. п-ми для обслуговування дисків, захисту від вірусів, архіватори ) ).

Гіпертекстові системи. Гіперпосилання – це окремі фрагменти тексту Веб-документа, які позначаються спеціально і до них прив’язують URL-адреси інших документів.

Учні повинні засвоїти, що кожен елемент Веб-документа може бути посиланням на аналогічний документ, який знаходиться на іншому комп’ютері мережі Інтернет. Користувач, переміщуючись за посиланнями, працює з усім інформаційним простором гіпермедіа як з одним цілим. Для того, щоб мати змогу посилатися на документ (звертатися до нього, викликати його), слід знати його унікальну URL-адресу.

При активізації гіперпосилання (наприклад за допомогою клацання лівою кнопкою миші на ньому) відбувається завантаження документа, пов’язаного з ним, а далі такий процес може повторюватися. Принцип використання гіпертексту дозволяє виконувати навігацію в інформаційному полі Веб-документів без потреби запам’ятовувати, зберігати і вводити будь-які адреси.

Спочатку у Веб-документах використовувався лише текст, а потім з’явилася можливість вбудовувати у Веб-документи ілюстрації, звук, музику та інші мультимедійні об’єкти, наприклад анімацію і відео. Сучасні Веб-документи можуть містити також так звані активні об’єкти, які є за своєю сутністю мікропрограмами, що працюють на комп’ютері користувача під час перегляду ним Веб-документа.

Принцип дії послуги World Wide Web базується на трьох основних компонентах: це формат подання НТМL-документів, НТТР-протоколів передавання тексту та поняття гіпертекстового посилання. Кожен із таких компонентів необхідно пояснити учням, оскільки ця інформація є світоглядною.

Слід підкреслити, що існує два типи програм: одні – для створення Веб-документів, а інші – для їхнього перегляду. Учні повинні зрозуміти, чому програми першого типу не використовуються для перегляду гіпертекстових документів.

У мові НТМL використовуються вказівки, які називаються тегами і які можна вставляти у звичайний текст. При відображенні такого тексту у вікні спеціальної програми для перегляду – браузера – теги не відображаються, але враховуються. Різні теги дозволяють певним чином виділяти заголовки, розміщувати в тексті зображення та об’єкти нетекстової природи (звукові, відео та ін.), виконувати інші операції управління зовнішнім виглядом документа на екрані комп’ютера.

Документ, створений у форматі НТМL, називається НТМL-документом, Web-сторінкою, Веб-документом. Учні повинні засвоїти, що за своєю природою Веб-документи є електронними документами, але їх необхідно відрізняти від електронних документів іншої природи, виконаних за допомогою звичайних текстових процесорів, графічних редакторів або інших аналогічних програмних засобів. Різниця полягає у способі зберігання, передавання, розповсюдження і використання інформації. Для звичайних електронних документів характерним є розповсюдження на носіях, наприклад на гнучких магнітних дисках чи лазерних компакт-дисках. В Інтернеті такі електронні документи також можуть розповсюджуватися, як і будь-які інші файли, для цього використовується служба FТР. Веб-документи зберігаються на Веб-серверах у файлах, що мають розширення html і передаються за допомогою протоколу НТТР. В основі послуги WWW лежить користувацький протокол НТТР (Hyper Text Transfer Protocol – протокол передавання гіпертексту), який вважається найпростішим серед протоколів мережевих служб. Його завдання полягає у відправленні серверу заданого клієнтом запиту на постачання ресурсу, що зберігається за URL-адресою.

Група Веб-сторінок, яка належить одному автору чи одному ви­давцю, та взаємопов’язаних спільних гіперпосилань, утворює струк­туру, що називається Веб-вузлом, інколи його також називають сайтом, або Веб-сайтом. Ці терміни також рівнозначні та застосовуються відповідно до контексту. Принципи адресації інформаційних ресурсів.Єдина структура WWW-простору, якій сприймається користувачем як павутина сплетених між собою документів, заснована на тому, що між документами існує зв’язок за допомогою гіперпосилань. Гіперпосилання одних документів ведуть до інших документів через те, що в них міститься URL-адреса WWW-ресурсів.

Система уніфікованих адрес ресурсів (URL – Uniform Resource Locator) призначена для точного опису типу ресурсу, що використовується, і місця його знаходження. Під словом „уніфікований” розуміється той факт, що у світі не може існувати двох документів з однаковою адресою, тобто для кожного документа вона унікальна.

Далі доцільно розглянути структуру URL-адреси ресурсу. Вона створюється об’єднанням доменного імені комп’ютера, на якому зберігається ресурс, і шляху пошуку (шляху доступу), який веде від кореневого каталога жорсткого диска цього комп’ютера через усі вкладені каталоги до файла, який і є ресурсом. Перша частина URL-адреси є ідентифікатором протоколу Інтернету, який використовується для отримання доступу до ресурсу. Назва протоколу від іншої частини URL-адреси відділяється дво­крапкою. Програми-сервери, які забезпечують роботу служби WWW, називають Веб-серверами. Програми-клієнти, які забезпечують прийом та відтворення Веб-документів, називаються Веб-браузерами, або навігаторами. Нині існує багато альтернативних програм-браузерів. Наприклад, Internet Explorer, Netscape Navigator – комплекс програм для роботи з Веб-сторінками.

замкненими, перехід до різних видів діяльності з- певної теми має бути організований в межах модуля. Об’єм навчального матеріалу та спосіб його подання в ППЗ повинні відповідати віковим особливостям учнів (студентів). У структурі змісту кількість рівнів вкладеності має залежати від віку учнів (студентів), на яких розрахований ППЗ. Для школярів молодшого шкільного віку бажано, щоб навігація була максимально спрощеною, і структура змісту матеріалу містила не більше двох рівнів.

Оформлення ППЗ (елементи управління та навігації, змістова частина: текстові та аудіовізуальні елементи) має відповідати віковим особливостям учнів (студентів). ППЗ повинен забезпечувати можливість демонстрацій на екрані монітору комп’ютера та інтерактивній дошці усіх складових наведених у п.1.4. типів занять в статичному, динамічному та інтерактивному режимах за допомогою (з використанням) статичних та динамічних схем, моделей, анімацій, аудіо і відеофрагментів, таблиць, діаграм, малюнків, фотографій:

 навчального матеріалу;

 явищ, ефектів, процесів, законів тощо;

 демонстрацій, лабораторних та практичних робіт.

ППЗ не повинен містити матеріалів, ефектів, які не призначені для досягнення навчальної мети та відволікають увагу учня (студентів).

1.8. Основними принципами організації ППЗ повинні бути:

 відкритість, інтерфейс ППЗ має бути відкритим для взаємодії з іншими інформаційними системами;

 сумісність, шляхом узгодження змістової частини ППЗ з міжнародними, державними і галузевими (освітянськими) стандартами;

 орієнтація інструментальних засобів на кінцевого користувача: ППЗ повинен бути простим у використанні і доступним для оволодіння людиною, яка має лише загальні навички роботи з комп'ютером;

 об'єктна організація вмісту, змістова частина ППЗ повинна представлятися у вигляді окремих об'єктів, що дозволить структурувати дані, забезпечити каталогізацію і пошук об'єктів по їхніх властивостях, багаторазово використовувати раніше створені об'єкти даним ППЗ;

 забезпечення прав інтелектуальної власності розробника та замовника ППЗ.

Зміст, методичні рекомендації, настанова користувачу, всі елементи інтерфейсу та повідомлення про роботу ППЗ мають бути виконані державною мовою. ППЗ повинен мати інтерфейс, який забезпечує зручне переміщення змістом ППЗ, роботу зі всіма складовими, зазначеними у п. 1.2. ППЗ повинен забезпечувати роботу у таких режимах:

• використання на окремому комп’ютері, характеристики якого відповідають технічним вимогам зазначеного ППЗ;

• використання на кількох комп’ютерах, які з’єднані локальною мережею (зі швидкістю не менше 100 Mб/с) під керуванням комп’ютера вчителя, у вигляді “один примірник ППЗ  для одного НКК”.

ППЗ повинен мати у своєму складі програму, що виконує усі необхідні операції для його інсталяції та деінсталяції, і забезпечує мінімальне втручання користувача у процес установки. Програма інсталяції не повинна вимагати для своєї роботі жодного програмного забезпечення крім того, яке встановлюється під час власної інсталяції і входить до складу ОС, що постачається у складі НКК, відповідно до специфікацій, затверджених МОН України. ППЗ повинно завантажуватися на окремому комп’ютері для самостійної роботи або з робочого місця вчителя на всі робочі місця учнів (студентів) для роботи в локальній мережі. ППЗ повинен отримати сертифікат відповідності технічним умовам від установи, яка акредитована в Системі УкрСЕПРО.