5.7.4 Снід - синдром набутого імунодефіциту

"Чума XX і вже XXI століття" -СНІД - за двадцять років своєї історії перетворилася на один з найнебезпечніших чинників, що негативно впливають на розвиток особистості й суспільства в усьому світі. За оцінками ООН та ВООЗ, у світі налічують близько 40 млн. осіб, інфікованих вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), 18,5 млн. осіб вже померли від СНІДу.

За даними служби Об'єднаної програми ООН з ВІЛ/СНІДу, Україна є найбільш ураженою в Східній Європі. За офіційними даними, у нас на період 2004 р. було зафіксовано майже 40 000 ВІЛ-інфікованих. Але, за прогнозами ВООЗ, цю цифру потрібно помножити на 10-12. Особливе значення має той факт, що 80% усіх ВІЛ-інфікованих становлять ін'єкційні наркомани у віці статевої активності (від 15 до 30 років).

Перше повідомлення про СНІД з'явилося у Сполучених Штатах Америки 1981р., відтоді він став епідемією світового масштабу.

Згідно з повідомленнями Міжнародної організації ВООЗ СНІД став головним убивцею людини. У 2003 р. було зареєстровано, що на СНІД захворіло 5 млн. людей і 3 млн. померло від хвороб, пов'язаних з синдромом набутого імунодефіциту. Станом на кінець 2003 р. налічували приблизно 40 млн. усіх ВІЛ-інфікованих (з низ 26 млн. африканців).

Отже, СНІД - смертельне захворювання людини, що спричинене ВІЛ (вірусом імунодефіциту людини).

Шляхи передання ВІЛ-інфекції:

- при статевому контакті з інфікованою людиною;

- під час переливання крові та під час пересадки органів і тканин;

- у разі неодноразового використання голок та шприців наркоманами, нанесенні татуювання;

- при пошкодженні шкірних покривів, слизових оболонок медичним інструментом, забрудненим ВІЛ, у випадку контакту з інфікованими ВІЛ тканинами та органами;

- від інфікованої матері - плоду під час вагітності чи під час годування грудним молоком.

Висновки

1. Соціальні проблеми сприяють зростанню міжнародного тероризму, виникненню військових конфліктів, створюють загрозу ракетно-ядерної війни.

2. Масові безлади надзвичайно небезпечні як для її учасників, так і для тих, що їх оточують.

3. Небезпека обумовлена пониженням самоконтролю людини в натовпі та зростанням її агресивності.

4. Найбільш небезпечний - це заполітизований натовп, що здатний до деструктивних, украй жорстоких і злочинних дій.

5. Не меншу небезпеку для людини несуть і шкідливі звички та соціальні хвороби:

   • Тютюнопаління;

   • Алкоголізм;

   • Наркоманія;

   • СНІД та інші.

6. менеджмент безпеки , Правове забезпечення та організаційно-функціональна структура захисту населення у НС

6.1 Правові основи захисту населення України у надзвичайних ситуаціях.

6.2 Схема державного управління безпекою та захистом у НС в Україні.

6.3 Органи управління, сили і ресурси з попередження та реагування на НС на державному рівні.

6.1 Правові основи захисту населення України у надзвичайних ситуаціях

Сьогоднішня ситуація в Україні щодо небезпечних природних явищ аварій і катастроф характеризується як дуже складна. Тенденція зростання кількості надзвичайних ситуацій, важкість їх наслідків змушують розглядати їх як серйозну загрозу безпеці окремої людини, суспільству та навколишньому середовищу, а також стабільності розвитку економіки країни.

Згідно Кодексу цивільного захисту населення (Стаття 5.)  Надзвичайні ситуації класифікуються за характером походження, ступенем поширення, розміром людських втрат та матеріальних збитків.

Залежно від характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, визначаються такі види надзвичайних ситуацій:

1) техногенного характеру;

2) природного характеру;

3) соціальні;

4) воєнні.

Залежно від обсягів заподіяних надзвичайною ситуацією наслідків, обсягів технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для їх ліквідації, визначаються такі рівні надзвичайних ситуацій:

1) державний;

2) регіональний;

3) місцевий;

4) об’єктовий.

З метою забезпечення безпеки та захисту населення і територій, матеріальних і культурних цінностей та довкілля від надзвичайних ситуацій, пожеж та подолання їх небезпечних наслідків у мирний час та в особливий період здійснюється цивільний захист населення.

Цивільний захист – комплекс заходів, рятувальних та інших невідкладних робіт, які спрямовані на попередження та ліквідацію надзвичайних ситуацій, захист населення, територій і довкілля від надзвичайних ситуацій та надання допомоги постраждалим.

Завданнями цивільного захисту в сучасних умовах є:

1.Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження і запровадження заходів щодо зменшення збитків та втрат у разі аварій, катастроф, стихійного лиха;

2. Оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій у мирний та воєнний час та постійне інформування про наявну обстановку;

3. Захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих пожеж, стихійного лиха;

4. Організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, стихійного лиха та у воєнний час;

5. Організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха і осередках ураження;

6. Створення систем управління, аналізу і прогнозування, оповіщення і зв'язку, спостереження і контролю, підтримання їх готовності для сталого функціонування під час надзвичайних ситуацій;

7. Підготовка керівного складу цивільного захисту, її органів управління та сил, обов'язкове навчання населення вмінню застосовувати засоби індивідуального захисту і діяти в надзвичайних ситуаціях.

Для виконання цих завдань потрібна певна нормативно-правова база

Правовою основою цивільного захисту є:

1. Конституція України .

2. Кодекс Цивільного захисту України.

3. Закони України:

• "Про правовий режим надзвичайного стану" ;

• "Про правовий режим воєнного стану" ;

• "Про об'єкти підвищеної небезпеки";

• "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку";

• "Про гідрометеорологічну діяльність",

• "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" ;

• "Основи законодавства України про охорону здоров’я" ;

• "Про страховий фонд документації України";

• "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності";

• "Про місцеві державні адміністрації";

• "Про місцеве самоврядування в Україні" та інші

4. Міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та інші акти законодавства.