Розділ iіі. Людина як елемент системи "людина – середовище»

8. Фізіологія людини в контексті її здоровя і безпеки

8.1. Фізіологічні особливості організму людини

8.2. Загальні уявлення про обмін речовин та енергію

8.3. Аналізатори людини - система зв'язку з навколишнім середовищем

8.1. Фізіологічні особливості організму людини

Незважаючи на наявність різноманітних гіпотез про виникнення життя на Землі, всі вважають, що найвищою стадією розвитку життя є людина. Вчені встановили, що за всю історію еволюції людина в анатомо-фізіологічному відношенні мало змінилася. Що ж являє собою організм людини? Це сукупність тілесних (соматичних) і фізіологічних систем: нервової, серцево-судинної, кровообігу, травлення, дихання, сенсорної, опорно-рухової та ін. Однією з найважливіших систем людини є нерво­ва система, що пов'язує між собою всі системи і частини тіла в єдине ціле. Центральна нервова система бере участь у прийомі, опрацюванні та аналізі будь-якої інформації, що надходить із зовнішнього і внутрішнього середовищ. При виникненні перевантажень на організм людини нервова система визначає ступінь їхнього впливу і формує захисно-адаптаційні реакції. Антропологи і фізіологи відзначають надзвичайно важливу фізіологічну особливість людського організму; його великі потенційні і часто незадіяні життям можливості.

Єдина нервова система умовно поділяється на два великі відділу - соматичну нервову систему і вегетативну нервову систему.

Соматична нервова система ("сома" - тіло) переважно здійснює зв'язок організму з навколишнім середовищем, обумовлюючи чутливість (за допомогою чутливих нервових закінчень і органів почуттів) і руху тіла, керуючи скелетної мускулатурою.

Так як пересування в просторі і чутливість властиві тваринам організмам (це і відрізняє їх від рослин), соматична частина нервової системи одержала також назву анімальной ("Анімаль" - тварина).

Вегетативна нервова система названа так тому, що вона тобто на процеси так зв. рослинного життя ("вегетатіо" - рослинність).

Таким чином, організм людини, його єдине ціле, становлять кілька рівнів організації за зростанням, а саме: молекулярний рівень, клітинний рівень, тканинної рівень, органний рівень, системно-органний рівень і організменний рівень. Причому одиницею вважається клітина, а більш високі рівні за рахунок складної взаємодії здійснюють існування організму.

Органи і системи організму перебувають між собою у настільки тісному зв'язку і взаємозалежності, що патологічні зміни в одному з них не можуть не позначитися на інших, що призводить до порушення нормальної життєдіяльності організму в цілому.

Навіть незначні зміни, не кажучи вже про постійне вплив патогенних факторів навколишнього середовища, призводять до погіршення загальногостану, виникнення дисфункції різних органів і як підсумок - до хвороби. І не одного тільки органу, а всього організму.

Еволюція забезпечила людський організм високими резервами стійкості та надійності, що зумовлено взаємодією всіх систем, цілісністю, спроможністю до адаптації і компенсації у всіх ланках і станом відносної динамічної стабільності. Насамперед це стосується можливостей людини. Одні дослідники вважають, що вони використовуються на 2-3%, інші — на 5-6% потенційних можливостей. Запас міцності «конструкції людини» має коефіцієнт 10, тобто організм людини може витримувати навантаження в 10 разів більші, ніж у практичній діяльності.

З наведених прикладів видно, що резерви організму людини надзвичайно високі. Це дає можливість виживати людині як біологічному виду в складних умовах. Проте досягнення людини в галузі науки, техніки, виробництва при створенні комфортних умов життя призвели до утворення нових видів небезпеки та до деградації резервів організму людини. Одним із основних завдань навчальної дисципліни «Безпека життєдіяльності» є визначення рівня та шляхів впливу різних небезпек на організм людини. Для вирішення цих завдань необхідно насамперед розглянути шляхи взаємодії людини з навколишнім середовищем і як саме всі зміни навколишнього середовища відображаються в її свідомості.