3. Філософські методи мислення

Опублікував Адміністратор | 08.10.2012

Метод (грец. methodos — спосіб пізнання) — сукупність правил дії, спосіб, знаряддя, які сприяють

Особливі філософські методи, відмінні від методів конкретних наук: діалектика (Гегель, Маркс), метод трансцендентального аналізу (Іммануїл Кант, неокантіанці), феноменологія (Гуссерль та ін.), герменевтика (Вільгельм Дільтей, Мартін Гайдеггер).

Діалектика. Це один з методів філософії, згідно з яким будь-яке явище перебуває у процесі зміни, розвитку, в основі якого — взаємодія (боротьба) протилежностей. Він найпоширеніший серед філософських методів. Термін походить від давньогрецького dialektike — мистецтво вести бесіду, полеміку, діалог. Ще давні греки розглядали діалог (зіткнення різних, навіть протилежних думок) як плідний спосіб досягнення істини. А сам термін змінював свій зміст, але з часів Гегеля за ним міцно закріпилося значення філософського методу, який визнає єдність протилежностей, розглядає поняття і предмети в розвитку. Спосіб мислення попередніх філософів, який будувався на незмінності понять і виключенні суперечностей, Гегель назвав метафізикою.

Феноменологічний метод. Головним своїм завданням вбачає формування понять, якими оперує філософія. На думку його прихильників, це відбувається шляхом інтуїтивного вбачання (схоплення) сутностей (загального) в одиничному. Феноменологічний метод найбільш плідно спрацьовує в естетиці, філософії культури, філософській антропології, психології — там, де загальні поняття, типи, види не виводяться логічно одне з одного і не мають чіткої, як у науці залежності від фактів. Вадою цього методу є довільність інтуїції. Часто його прихильники на основі інтуїції вбачають відмінні сутності.

Трансцендентальний метод. Запроваджений у філософію німецьким мислителем І. Кантом. Суть його полягає в тому, що визначення сущого дається через розкриття суб’єктивних умов (засад) його конституювання (формоутворення).  Оскільки людина (суб’єкт) певною мірою причетна до існування будь-якого сущого, є своєрідним співтворцем його, цей метод також може мати універсальне значення. Але він передбачає певний ракурс бачення — суб’єкт виступає «творцем» сущого, що часто межує із суб’єктивізмом.

Метод плідно застосовується в дослідженні діяльності свідомості. Його вади полягають у тому, що, повернувши суще до суб’єкта, він залишає поза увагою об’єктивний зв’язок, який існує між сущим і сущим, не бачить логіки розвитку сущого.

Герменевтика. Цей метод набув значного поширення останнім часом. Він передбачає проникнення в смисл деяких феноменів на основі з’ясування їх місця та функції в культурі, тобто в контексті культури. Скажімо, смисл поняття «живе» з’ясовується на основі функціонування його в певній культурі (в Греції, наприклад, весь космос мислився як щось живе, механістичний світогляд зводив його до механізму тощо). Дух культури (ціле) є основою розуміння окремого (частини).

4.Предмет і функції філософії

Опублікував Адміністратор | 08.10.2012

Питання, що вивчає філософія, є одним з найпроблематичніших для неї, оскільки предмет її історично змінювався. У різні епохи у філософії домінували то вчення про буття, то вчення про пізнання, то політичні чи етичні проблеми. Крім того, в Європі до XVII ст. філософія охоплювала все знання про світ, тобто зародки всіх наук, окрім хіба що математики й медицини.

Найбільш загальні засади сущого (буття — небуття, простір — час, причинність, сенс людського існування, істина, добро, свобода тощо), з яких «конструюється» світ, і є предметом філософії. При цьому філософія намагається звести всі ці різноманітні загальності до одного принципу — Бога, матерії тощо, пояснювати їх, виходячи із цього принципу. Філософія передбачає здатність підноситись до всезагального. А оскільки система ідей є не що інше, як теорія, то філософію можна вважати теоретичним світоглядом.

Філософія виконує найрізноманітніші суспільні функції:

—світоглядна функція, пов’язана передусім із системним абстрактно-теоретичним, понятійним поясненням світу;

— загальнометодологічна функція, що полягає у формуванні загальних принципів і норм одержання знань, її координації та інтеграції;

—пізнавальна (гносеологічна) функція, що полягає в поясненні найбільш загальних принципів буття та вихідних основ нашого мислення;

— прогностична функція, яка розкриває загальні тенденції (передбачення) розвитку людини і світу;

— критична функція з її принципом «піддавай усе сумніву», виконуючи антидогматичну роль;

— аксіологічна функція з її вимогою дослідження об’єкта з точки зору найрізноманітніших цінностей;

— соціальна функція, завдяки якій соціальне буття не лише одержує необхідну інтерпретацію, а й може зазнати змін;

— гуманістична функція, яка шляхом утвердження позитивного сенсу і мети життя, формування гуманістичних цінностей та ідеалів виконує роль інтелектуальної терапії;

— освітня функція, пов’язана з впливом філософії на свідомість людей.