43. Особливості та основні етапи розвитку філософської думки в Україні

Опублікував Адміністратор | 14.10.2012

Особливості філософської думки в Україні:

1.Наскрізна   тема – «філософія серця». Тут «серце» – своєрідний центр, місцезнаходження думки, віри, волі та любові ( Іларіон, В. Мономах, М. Гоголь, Г.Сковорода, П. Юркевич).

2.Домінування екзистенційно-антропологічного спрямування філософського знання (філософія   часів Київ. Русі, Г.Сковорода, період романтизму – Кирило-Мефодіївське братство, Т.Шевченко, М.Костомаров)

3.Релігійна (християнська) забарвленість (філософія часів  Київської Русі, домінування теології у  перший період історії Києво-Могилянської академії, світ символів, або Біблія Г. Сковороди)

4.Провідне  місце  посідає національна  ідея   (М.Гоголь,   Т.Шевченко,  М.Костомаров,  П.  Юркевич,  М.Драгоманов,  М.Грушевський,  І.Франко,  Д.  Донцов, В. Липинський)

Аналіз історії філософії в контексті культури України передбачає її періодизацію, що ґрунтується на врахуванні змін історичних типів національних культур. З огляду на це в розвитку української філософії можна виокремити 3 основних періоди:

1.Припадає на час існування Київської Русі ( XI ст.-сер. XIV ст.). Філософська думка цього періоду є адекватним відображенням греко-слов’янського, християнського типу культури з притаманним йому акцентом на проблему «людина-Бог», крізь призму якої осмислюються граничні підстави людського існування. В цей час філософія ще не виокремилася у відносно самостійну сферу теоретичного освоєння світу, тому історико-філософський аналіз цієї доби може проводитись переважно на рівні філософської культури українського народу. Філософські центри: Київ, а потім Галичина. Твір: «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона;

2.Пов’язаний із часом козаччини (XV -XVIII ст.).У XVI ст.. в Україні запроваджується масове книгодрукування, розгортається діяльність Острозького центру. На XVII ст.. припадає розквіт діяльності православних братств, заснування Києво-Могилянської академії. Українська культура цієї доби характеризується як бароко. В колі проблематики акцент переноситься на проблему «людина-Всесвіт». Поряд з питаннями етики і філософії історії чільне місце відводиться діалектиці, логіці, метафізиці, натурфілософії. В культурі українського народу формується професійна філософія як специфічна сфера теоретичного мислення. Найвиразнішим виявом цього є філософія професорів Києво-Могилянської академії, Центри філософії: Острог, Львів, Луцьк, Київ. Вершиною досягнень у галузі філософської думки в Україні цього часу є філософія Г. Сковороди.

3.Формується в межах культури романтизму (XIX – І пол.. XX ст.). Проблема «людина-нація», започаткувала розробку національної ідеї. Поряд розвивається професійно-філософське знання – філософія П.Юркевича. Філософія цього періоду більше зумовлюється зв’язком філософії з художньою літературою. Філософські центри: на сході України, у Харкові, потім переміщуються до до Києва та Львова.

44. Філософія Княжої доби

Опублікував Адміністратор | 14.10.2012

Філософські начала праукраїнської доби розвинулися в культурі Київської Русі, держави, в кордонах якої наприкінці IX ст. об’єднались споріднені племена. У межах києво-руської культури філософія виокремлюється як специфічний тип світопізнання і світорозуміння з-поміж міфологічного і релігійного світогляду, переплітаючись і співіснуючи з ними.

Новий рівень тогочасної філософської думки українського народу засвідчують збережені писемні пам’ятки культури Київської Русі, які розкривають зміст, основні глибинні ідеї, концепції, стиль філософствування: «Слово про Закон і Благодать» Іларіона, «Повість минулих літ», «Слово про Ігорів похід», «Слово» К. Туровського, «Повчання Володимира Мономаха», «Житіє Бориса і Гліба» та ін.

Не менш важливим джерелом української філософії києво-руського періоду є перекладна література: Біблія та Євангеліє, праці отців церкви; — християнська література повчального змісту; —твори філософського змісту («Діалектика» І. Дамаскіна, «Житіє» К. Філософа).

Інтерпретація філософії, а отже і філософа в Київській Русі, сформувалася під впливом східного християнства в його києво-руському варіанті, а також традицій міфологічного світогляду. Філософія ще не мала визнання самостійної форми знання, не була сферою теоретичного освоєння світу. Це дало їй змогу, на відміну від схоластичної філософії Західної Європи, набути значного поширення, стати засобом навчання широких кіл суспільства, що, безумовно, мало позитивний сенс.

Філософській думці Київської Русі властивий був і дуалізм сприйняття й тлумачення часу. З одного боку, домінував так званий лінійний час — від «створення світу» до «кінця світу», що замінив міфологічну ідею вічного колообігу, поділивши час на частини — до Христа й після нього (минуле, сучасне і майбутнє). А з іншого — існувало й циклічне сприйняття часу, оскільки дні тижня, християнські свята, закономірно повторюючись, перебували у колообігу.

У тогочасній пізнавальній діяльності одиничні предмети і явища тлумачилися тільки через призму загального — зміст Святого Письма, канонічну літературу, християнське світобачення. А пізнавальна реальність відображалася не безпосередньо, а опосередковано, у формі алегоричних символів, які забезпечували розуміння змісту багатьох релігійних догматів.

Особлива роль у пізнанні відводилася «серцю»— своєрідному центру, місцезнаходженню думки, віри, волі та любові, зусилля яких і забезпечували як самопізнання й самооцінку, так і осягнення Божої істини.

У філософських шуканнях часів Київської Русі важливе місце посідали й історіософські проблеми: аналіз взаємовідносин структурних елементів системи людина — церква — влада — Бог; інтерпретація історії людства як руху, що здійснюється за волею Бога; минуле, сучасне і майбутнє Київської Русі у контексті тогочасних суспільних проблем.