59. Раціональний рівень пізнання та його форми

Опублікував Адміністратор | 14.10.2012

Раціональне пізнання найбільш повно й адекватно ви­ражене в мисленні.

Мислення — активний процес узагальнення й опосередкованого відображення дійсності, який забезпечує розгортання на основі чут­тєвих даних закономірних зв’язків цієї дійсності та вираження їх у системах понять.

Відбувається воно в найтіснішому зв’язку з мовою, а його результати фіксуються в мові як у певній знаковій системі, що може бути природною та штучною.

Зважаючи на давню філософську традицію, яка сягає античності, виділяють два основні рівні мислення — роз­судок і розум. Розсудок — початковий рівень мислення, де оперування абстрак­ціями відбувається в межах певної незмінної, наперед заданої схеми. Розум — вищий рівень раціонального пізнання, якому властиві творче оперування абстракціями та рефлексією, спрямованість на усвідомлення власних форм та передумов, самопізнання.

Основою форм мислення (логічних форм) є поняття, су­дження та умовивід, на основі яких вибудовуються склад­ніші форми.

Поняття — форма мислення, яка відображає загальні історичні зв’язки, сутнісні ознаки явищ, поданих у їх визначеннях. Судження — форма мислення, яка відображає явища, процеси дійс­ності, їх зв’язки. З понять та суджень складається умовивід, який є ру­хом від одних понять до інших і відображає процес отри­мання нових результатів у пізнанні. Умовивід — форма мислення, завдяки якій з попередньо здобуто­го знання з одного чи декількох суджень виводиться нове знання теж у вигляді судження.

60. Поняття “істина” (абсолютність, відносність і конкретність істини)

Опублікував Адміністратор | 14.10.2012

Істина — адекватна інформація про об’єкт (ним може бути і сам суб’єкт), отримана завдяки його чуттєвому чи інтелектуальному осягненню або завдяки свідченню (повідомленню) про нього.

Істина існує як певна духовна реальність в її інформаційному та ціннісному вимірах. Цінність знання вимірюється його істинністю. Істина є правильне відображення суб’єктом об’єктивної дійсності, підтверджене практикою. Протилежним їй поняттям є хибна думка. Основна проблема теорії істини – як можна встановити відповідність одержаних знань реальним об’єктам, які постійно розвиваються.

Абсолютна істина означає повне, вичерпне знання про щось. В принципі таке знання можливе. Але оскільки розвивається не тільки пізнання, а й його об’єкт – навколишній світ, то людство може тільки наближатися до нього. До абсолютних істин можна віднести вірогідно встановлені факти, дати подій, народження й смерті тощо, але такі істини не становлять пізнавальної цінності, їх просто називають – вічними істинами. Абсолютна істина – в широкому розумінні – це всеосяжна істина про реальність в цілому, або реальність окремих її фрагментів. Важливо визнати, що абсолютна істина існує і що вона в принципі пізнавана. Абсолютна істина складається із суми відносних істин.

 Відносна істина – це обмежено правильне знання про щось. Наприклад, тіла складаються із атомів, вода кипить при температурі 1000 тощо. У кожній відносній істині є зерно, елемент абсолютної. З аналізу діалектики абсолютної і відносної істини виводиться і наступна її фундаментальна характеристика – конкретність. Конкретність істини – це така її ознака, за якою істинність того чи іншого твердження залежить від умов, місця та часу, а також тільки в певній визначеній теоретичній системі, системі відліку тощо. Абстрактної істини немає, істина завжди конкретна.