67. Розкрити поняття “соціальна природа свідомості”

Опублікував Адміністратор | 14.10.2012

Другий вимір свідомості (умовно — «соціальний») є вияв свідомості у ставлені людини до інших людей. На відміну від тваринного світу, в якому панує право сильного, людські відносини регулюються певними нормами — моральними, правовими, релігійними, політичними тощо. Тут свідомість постає як вольовий вчинок, здійснений особою на основі знання норм. А воля, згідно з Кантом, діє автономно.

Бути свідомим у «соціальному вимірі» означає знати соціальні норми (знати, як буде оцінено її вчинок) і обирати між різними варіантами дій. У відносинах між людьми свідомість можна визначити насамперед як відповідальність (перед іншою людиною, суспільством, державою). Низький рівень свідомості (моральної, правової, політичної) громадян означає низький рівень відповідальності. Звідси випливає, що людина, яка через психічне захворювання не несе відповідальності за власні вчинки, не є підсудною. У неї відсутній «соціальний вимір» свідомості, що, до речі, може не позначитися на «технологічному вимірі» свідомості такої особи.

У «соціальному вимірі» свідомості дещо осібним є відношення людини до самої себе. Свідомість виявляє (репрезентує) себе не лише у ставленні людини до інших людей, а й у її ставленні до самої себе. На відміну від тварини, в якої психіка органічно поєднана з тілом, у людини «Я» (свідомість) дистанціюється від тіла. «Я» усвідомлюю своє тіло як щось відмінне від моєї свідомості, усвідомлюю його біологічні потреби. При цьому «Я» не зливаюся з тілом, а ніби перебуваю «поруч» з ним. Це дає мені змогу контролювати свої біологічні потреби, задовольняти їх у межах культурних норм. 

68. Суспільство та його складові

Опублікував Адміністратор | 14.10.2012

У теоретичному розумінні суспільства, його сутнісних засад існують різноманітні погляди. Одні дослідники вважають, що суспільство є узагальнюючою назвою сукупності та взаємодії значної кількості індивідів, інші — самобутньою реальністю, особливою сферою буття. Якщо суспільство є лише випадковим зібранням індивідів, то чим пояснити, запитують вони, те, що індивіди, відрізняючись між собою психічними особливостями, інтересами (волевиявлення, цілеспрямування, потреби, характер тощо), будучи наділеними всім, що породжує елементи стихійності, хаосу, співіснують у єдності. Філософи завжди прагнули зрозуміти специфіку соціальних явищ, з’ясувати механізми соціальної інтеграції, що забезпечують соціальний порядок, незважаючи на величезну різноманітність інтересів індивідів та соціальних груп.

На підставі аналізу різних підходів до суспільства як з боку прибічників соціального універсалізму, так і соціального атомізму, можна стверджувати про двоаспектність сучасного тлумачення суспільства. З одного боку, це суспільство постає як система зв’язків і стосунків, у якій і завдяки якій люди, взаємодіючи між собою і природою, здійснюють свою життєдіяльність. А з іншого боку, суспільство — це особлива форма інтеграції життєдіяльності індивідів у цілісність як реальність, що може успішно функціонувати тільки завдяки участі духовної енергії кожного індивіда.

Людське життя в усіх його сферах, починаючи від сім’ї і закінчуючи найвищими духовними цінностями (мистецтвом, релігією, наукою), має форму суспільного життя, спільного буття і співдружності. Людина живе в суспільстві не тому, що такий спосіб буття є для неї найзручнішим, а тому, що це відповідає її єству як суспільної істоти. Тому суспільство є дійсною, цілісною реальністю, а не похідним, що об’єднує окремих індивідів. Більше того, воно — єдина реальність, в якій конкретно дана людина.

Природно, що суспільна система за таких обставин має свої підсистеми, функціонування яких і забезпечує розвиток суспільства, суспільне відтворення. Серед таких підсистем виокремлюють:

—«матеріальну», або економічну, сферу суспільного життя як сферу спеціалізованого виробництва, розподілу, обміну і споживання «речей»;

—«соціальну» — сферу виробництва і відтворення безпосереднього людського життя;

—«організаційну» (політичну)—як сферу спеціалізованого виробництва суспільних відносин та ідей;

—«духовну»— як сферу спеціалізованого духовного виробництва, інформації.

Звідси в «анатомії» суспільства вирізняють економічний, соціальний, політичний і духовний устрої як внутрішні характеристики сфер, що відображають статусні співвідношення суб’єктів суспільної діяльності. Усі сфери суспільного життя як складові суспільного цілого тісно взаємопов’язані. В основі їх єдності людина з її потребами, інтересами, цінностями — суб’єкт і головна дійова особа суспільства загалом.