- •1. Філософія: поняття, умови з’яви і розвитку
- •2. Особливості філософських знань
- •3. Філософські методи мислення
- •4.Предмет і функції філософії
- •5. Давньоіндійська філософія: сутність та проблеми
- •6. Давньокитайська філософія (конфуціанство)
- •7. Основні етапи розвитку давньогрецької філософської думки
- •8. Атомістична концепція буття Демокріта
- •10. Вчення про душу і пізнання Платона
- •9.Підходи до розуміння сутності людини і специфіки її пізнання у давньогрецькій філософії (софісти, Сократ)
- •11. Вчення про душу і пізнання Арістотеля
- •12. Платон: погляди на суспільство та державу
- •13. Арістотель: погляди на суспільство та державу
- •14. Особливості, періоди розвитку та основні проблеми середньовічної філософії
- •15. Основні положення філософської концепції Аврелія Августина
- •16. Проблема співвідношення віри й знання у філософії Фоми Аквінського
- •17. Патристика (загальна характеристика)
- •18. Схоластика (загальна характеристика)
- •19. Головні проблеми філософської думки епохи Відродження. Гуманістичні ідеали.
- •20. Визначальні риси філософії Нового часу
- •21. Вчення ф. Бекона про метод пізнання
- •22. Три шляхи наукового пізнання ф. Бекона
- •23. Основні (чотири) правила дедуктивного методу р. Декарта
- •24.Б. Спіноза про субстанцію
- •25. Договірна концепція походження держави т. Гоббса
- •26. Емпіризм д. Локка
- •27. Смисл теорії природи права і суспільного договору в філософії Просвітництва
- •28. Загальна характеристика німецької класичної філософії
- •29. Структура пізнавальних здібностей в філософії і. Канта
- •30 Новизна етичних уявлень і. Канта
- •31. Принципи побудови філософської системи г. Гегеля
- •32. Основні етапи розвитку світового філософського процесу
- •33. Вихідні положення філософії марксизму
- •34. Головні категорії філософії життя (“життя” і “воля”)
- •35. Історичні форми позитивізму
- •36. Аналітична філософія: визначення та проблеми
- •37. Філософія прагматизму: представники та ідеї
- •38. Фрейдистська лінія філософування
- •39. Розробка поняття “екзистенції” в філософії XX ст.
- •40. Філософія “Києво–Могилянської” академії (загальна характеристика)
- •41. Філософія українського Відродження
- •42. Дохристиянські витоки української філософії
- •43. Особливості та основні етапи розвитку філософської думки в Україні
- •44. Філософія Княжої доби
- •45. Філософські погляди г. Сковороди
- •46. Сутність концепції “філософії серця” п. Юркевича
- •47. Історичний розвиток уявлень про світ як Всесвіт
- •48. Філософський зміст відношення “людина–світ”
- •49. Категоріальне вираження буття
- •50. Рух як фундаментальна властивість світу
- •51. Філософське осягнення категорій “простір” і “час”
- •52. Діалектика та метафізика
- •53. Зміст основних категорій діалектики
- •54. Проблема субстанції в європейській філософії
- •55. Проблема свідомості в історії філософії
- •56. Основні ознаки й структура свідомості
- •57. Теорія пізнання, її предмет і метод
- •58. Чуттєвий рівень пізнання та його форми
- •59. Раціональний рівень пізнання та його форми
- •60. Поняття “істина” (абсолютність, відносність і конкретність істини)
- •61. Філософія і наука: спільне і відмінне
- •62. Проблема, гіпотеза, теорія як основні форми наукового пізнання
- •63. Методологія та основні групи методів наукового пізнання
- •64. Емпіричні методи пізнання
- •65. Методи пізнання сучасної науки
- •66. Глобальні проблеми сучасності як предмет філософського осмислення
- •67. Розкрити поняття “соціальна природа свідомості”
- •68. Суспільство та його складові
- •69. Онтологічні підвалини суспільного буття
- •70. Соціальні групи як різновиди соціальних спільностей
- •71. 71. Політика і мораль ( на прикладі філослфії Платона, Арістотеля і Макіавеллі)
- •72. Суспільство як предмет сучасної соціальної філософії
- •73. Типології суспільства в сучасних концепціях соціальної філософії (к. Поппер, д. Белл, о. Тоффлер)
- •74. Індивід і соціум. Поняття про особу.
- •75. Основні етапи розвитку соціальної філософії
- •76. Особливості становлення і розвитку української нації
- •77. Релігійно – міфологічна антропософія
- •78. Натуралістична антропософія
- •79. Відмінність людського способу буття від тваринного
- •80. Філософські аспекти проблеми походження людини
- •81. Соціальні групи як основні суб’єкти суспільного розвитку
- •82. Бiологiчне I соціальне в людинi
- •83. Поняття культури. Історичні моделі культури.
- •84. Нація: як об’єкт філософського аналізу
- •85. Філософське осмислення процсу антропогенезу
- •86. Атрибутивні ознаки культури
- •87.Сутнiсть і проблемна сфера фiлософiї економiки
- •89. Великі соціальні грипи як основні суб’єкти сіспільного розвитку
- •90. Сім”я як мікросоціум
11. Вчення про душу і пізнання Арістотеля
Опублікував Адміністратор | 08.10.2012
Арістотель прийняв платонівську концепцію домінування загального над одиничним, продовживши в цьому плані боротьбу із софістами, але загальне він трактував по-своєму. В концепції Платона помітним був вплив математичного знання, а ідеї (поняття) математики існують мовби паралельно до чуттєвого світу. Філософія ж Арістотеля ґрунтується на природознавстві, в якому відношення ідей і речей має дещо інші особливості. Він піддав критиці платонівську концепцію ідей, що існують окремо від речей, вважаючи, що подвоєння світу на ідеї та речі не спрощує, а ускладнює проблему пізнання. На його думку, загальне, яке він назвав «формою», притаманне самим речам. Всі речі, на думку Арістотеля, становлять єдність пасивної матерії й активної форми. Саме форма є принципом активності, рухомості речей. У неживому світі формою є їх принцип побудови («кулястість» кулі), в живому — душа. Найвищою сутністю є чиста форма, або форма форм, вічний двигун (божество). Зауважимо, що уявлення про божество як вічний двигун зумовлено незнанням давніми греками принципу інерції. Для них рух кожного тіла мав початок і обов’язково кінець. А оскільки космос весь час перебуває в русі, це означає, що повинно бути постійне першоджерело руху.
Арістотеля справедливо вважають батьком формальної логіки. Він визначив предмет логіки, відкрив основні її закони, створив вчення про правила умовиводів. Йому належить перша в історії філософії систематизація категорій. У людині Арістотель виділяє три різні душі — рослинну (відповідає за споживання, ріст і розмноження), тваринну (відчуття, жадання) і розумну, яка властива тільки людині. Розум людини є безсмертним, після її смерті він зливається із всесвітнім розумом.
12. Платон: погляди на суспільство та державу
Опублікував Адміністратор | 08.10.2012
Якщо у світі загальним є ідеї, в людині — душа, то в суспільстві — держава. Платон знехтував самоцінність індивіда, цілком підпорядкувавши його принципу державності. Індивід — знаряддя держави. Виховання, мистецтво — все повинно бути підпорядковане державі як вищій меті. Навіть приватну власність заперечував він в ім’я держави. В ідеальній державі Платон виокремлював три соціальні стани — правителів, воїнів («стражів» держави) і людей фізичної праці — селян і ремісників. Поділ на стани відбувається на основі домінування певної частини душі в людині — розумної (правителі), вольової (воїни), чуттєвої (селяни і ремісники). Згідно з Платоном досконала держава — найвище втілення блага на Землі. А благо окремої людини полягає в підпорядкуванні загальному благу. Таке розуміння держави породило у мислителя відразу до демократії, зумовило його політичний консерватизм.
Філософія Платона мала величезний вплив на подальший розвиток європейської філософської думки. За словами англійського мислителя Альфреда Вайтхеда (1861— 1947), всю європейську філософську традицію можна розглядати як коментар до Платона.
13. Арістотель: погляди на суспільство та державу
Опублікував Адміністратор | 08.10.2012
У поглядах на соціальні проблеми у його вченні домінує принцип загального. Людину він визначає як наділену розумом суспільну, полісну істоту. Досягнення щастя індивіда можливе тільки через державу, яка є втіленням доброчесного життя. Однак, якщо Платон намагався втілити проект ідеальної держави, не беручи до уваги реальних обставин, то Арістотель вважав, що держава повинна створювати умови для доброчесного життя, виходячи з реальних обставин і реальних людей. Тілесність, реальність у філософії Арістотеля бралися до уваги більше, важили більше, ніж у Платона.
Державу Арістотель визначає як “спілкування подібних один до одного людей в цілях можливо кращого існування” (Політика, VII, 7, 1328а). Типи держави розрізняються їм залежно від кількості правлячих : один, небагато (група осіб), усе (влада більшості). Кожен з цих видів держави може чинити як позитивну дію на життя людей, так і руйнівне. Це залежить від того, яку мету переслідують можновладці. Якщо ними керує виключно власний інтерес, особистий егоїзм, то держава стає вороже людям. В цьому випадку виникають три порочні (“неправильних”) модифікації державного устрою : тиранія, олігархія, демократія. Якщо ж діяльність можновладців спрямовується прагненням загальної користі, то держава придбаває один з трьох позитивних (“правильних”) різновидів. Це: монархія, аристократія, полития.
В питанні про тому, яка з трьох останніх є найкращою, Арістотель в різних творах дає різні оцінки, в цілому віддаючи перевагу монархії. Проте куди важливіше те, що у своєму аналізі громадського устрою Арістотель висуває принцип найкращої форми правління. Такій гідна вважатися та, яка об’єднує в собі достоїнства кожної з трьох, : монархії, аристократії, народного представництва. Саме ця ідея – держави, що поєднує в собі позитивні якості різних систем влади, – стане визначальною для пізньоантичних соціальних переконань, утілившись в кращі зразки політичної практики елліністичних монархій і особливо Римської імперії.