51. Філософське осягнення категорій “простір” і “час”

Опублікував Адміністратор | 14.10.2012

Це основні форми (характеристики) матеріального світу, матеріального сущого. Саме вони відмежовують матеріальні речі від ідеального буття (буття Бога, чисел, цінностей). Поняття «простір» охоплює дві фундаментальні риси матеріального сущого — його протяжність і місце серед інших сущих. Протяжність є продовженням одного і того ж сущого. Кожне тіло має три виміри протяжності — довжина, ширина і висота. Вони визначають величину, розмір предмета. Місце — це просторова визначеність предмета у відношенні до інших предметів. У цьому аспекті простір постає як середовище, утворене відношенням речей. Задавши розмір тіла і вказавши його місце в середовищі, визначають його просторові характеристики.

Час також відображає дві фундаментальні риси процесів, які відбуваються з матеріальними тілами, а саме тривалість і черговість подій. Тривалість аналогічна протяжності. Вона охоплює продовження одного і того ж. Тривалість — це фази одного і того ж (тривалість дня, існування дерева, землі). У ній розрізняються фази (моменти) — сучасність, минуле і майбутнє. Черговість вказує на місце події серед інших подій в часовому просторі (те відбулось раніше, а це пізніше). Вказавши місце події серед інших подій та її тривалість, визначають її часову характеристику.

Простір і час взаємодоповнюють одне одного. Взаємодоповненість полягає в тому, що простір визначають через час і навпаки. Вимірювання простору в кілометрах і метрах, часу в годинах і хвилинах не є їх визначенням, а кількісним градуюванням. Щоб визначити час, потрібно співвіднести його з чимось відмінним і водночас подібним до нього, а таким якраз і є простір. Аналогічна ситуація і з простором. Його визначають через час.

52. Діалектика та метафізика

Опублікував Адміністратор | 14.10.2012

Діалектика. Це один з методів філософії, згідно з яким будь-яке явище перебуває у процесі зміни, розвитку, в основі якого — взаємодія (боротьба) протилежностей. Він найпоширеніший серед філософських методів. Термін походить від давньогрецького dialektike — мистецтво вести бесіду, полеміку, діалог. Ще давні греки розглядали діалог (зіткнення різних, навіть протилежних думок) як плідний спосіб досягнення істини. А сам термін змінював свій зміст, але з часів Гегеля за ним міцно закріпилося значення філософського методу, який визнає єдність протилежностей, розглядає поняття і предмети в розвитку. Спосіб мислення попередніх філософів, який будувався на незмінності понять і виключенні суперечностей, Гегель назвав метафізикою. Термін “метафізика” дослівно означає “після фізики”. Метафізика – це вчення про надчуттєві, недоступні досвідові принципи і начала буття (існування світу). Метафізика – це наука про речі, спосіб з’ясування світоглядних питань (сенс життя, основне питання філософії тощо), які не піддаються осягненню за допомогою експерименту та методів конкретних наук. Зрештою, особливого метафізичного методу мислення не існує, тому що не існує особливих метафізичних прийомів, підходів. Метафізика — це недіалектичний, а точніше, за Гегелем, не філософський спосіб мислення. В цьому розмежуванні суто філософського методу в філософії і методу, який не піднявся до філософського рівня, і полягає суть протиставлення діалектики і метафізики у Гегеля.

Недолік марксистської інтерпретації діалектики і метафізики, яка, по суті, мало чим відрізняється від гегелівської, полягає в тому, що вона, по-перше, ставила метафізику як метод на одну площину з діалектикою, а по-друге, не визнавала права на існування будь-яких інших філософських методів, крім діалектики. Філософія, як відомо, намагається сформулювати зміст найбільш загальних понять («необхідність», «живе», «прогрес», «добро» тощо), який неможливо строго послідовно вивести з досвіду чи іншим способом. Використовуючи принцип єдності протилежностей, діалектика стверджуватиме, що «необхідність — це не випадковість», «живе — не мертве», «прогрес не є регрес», «добро є запереченням зла». Завдяки такому протиставленню ці поняття набули певної змістовності.